П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/22977/23
Головуючий І інстанції: Стефанов С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 15.11.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
04.09.2023р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.07.2023р. №2581486-2407-1551, яким було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі - 17196,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.07.2023р. ГУ ДПС в Одеській області відносно ОСОБА_1 було прийняте податкове повідомлення-рішення №2581486-2407-1551, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єкта нерухомості» в сумі 17196,44 грн. Такого висновку податковий орган дійшов у зв'язку із тим, що позивач є власником об'єктів нежитлової нерухомості, що розташовані за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, автошлях Одеса - Рені, 21 км.
Разом із тим, позивач зазначає, що вказаний об'єкт оподаткування складається з 3-х будівель, загальна площа яких - 794,4 кв.м (з яких: 561,2 кв.м - основна площа, а 233,2 кв.м. - допоміжна площа), та, відповідно до відомостей, що містяться в державному реєстрі речових прав, відноситься до підрозділу «Будівлі нежитлові», група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості», підклас 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості». Отже, на переконання позивача, зазначена вище нерухомість із основною та допоміжною площею визначена переліком об'єктів пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, як такі що не є «об'єктом оподаткування» - будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 14.07.2023р. №2581486-2407-1551. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 2684 грн.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, ГУ ДПС в Одеській області 11.12.2023р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
26.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлена про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 , відповідно до договорів купівлі-продажу від 04.06.2013р. (серія та номер: 240) та від 05.06.2013р. (серія та номер: 238), засвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, є власником нежитлових приміщень, а саме: будівлі підприємств харчової промисловості (ковбасний цех), код ДКБС:1251.5. Будівлі підприємств харчової промисловості, які знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, автошлях Одеса-Рені, 21км, загальною площею - 794, 4 кв.м., що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вказана нежитлова будівля, власником якої стала ОСОБА_1 фактично є «міні-цехом» по виробництву ковбасних та м'ясо-коптильних виробів, що підтверджується розпорядженням Біляївської районної адміністрації Одеської області від 08.04.2002р. №187/2002.
З 14.03.2017р. ОСОБА_1 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, основним видом економічної діяльності якої є - «виробництво м'ясних продуктів» (код КВЕД 10.13) і почала здійснювати свою підприємницьку діяльність.
14.07.2023р. уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області відносно позивачки було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Ф» за податковий період 2020р. №2581486-2407-1551, яким було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єкта нерухомості в розмірі - 17 196,44 грн.
Такого висновку контролюючий орган дійшов у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 є власником об'єктів нежитлової нерухомості, що розташовані за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, автошлях Одеса-Рені, 21км
Вважаючи вказане вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності достатніх підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Положеннями ст.265 цього Кодексу визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової і нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування - загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
У відповідності до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
За правилами пп.266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
У розумінні положень ст.30 ПК України, податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Так, положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомого майна, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки.
Виходячи із системного тлумачення вищеозначеної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не являється об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Встановлення ж законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Кожен із визначених у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю, зокрема, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування, тобто непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо.
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування. Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у вищевказаній правовій нормі законодавець ключовим критерієм обрав саме функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за відповідним критерієм (будівлі промисловості), лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Водночас, аналіз змісту вказаної норми у наведеній вище редакції дає підстави для висновку про те, що сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме: будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, адже законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 18.02.2021р. у справі №812/1800/18.
У цьому контексті, колегія суддів зазначає, що 17.08.2000р. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 затверджено і введено в дію «Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000», який був призначений для використання органами центральної, а також місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики і всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в «Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000» є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Згідно з вищевказаним «Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000», будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000» належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи, з-поміж іншого: 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості» та 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Класифікатором.
Які ж саме будівлі промислових виробництв мають статус інших, нормативно-правові акти не визначають.
При цьому, до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає й будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Частиною 2 ст.191 ЦК України передбачено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.
Отже, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, «будівлі промисловості» неможливо вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу, обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій. Тобто, будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства і використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Положення пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого у пп. 4.1.11 п.4.1 ст.4 Кодексу, та принципу нейтральності оподаткування, встановленого також у пп.4.1.8 п.4.1 цієї ж статті не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.
Судова колегія, підтримуючи висновки суду 1-ї інстанції, наголошує, що існування зазначених правовідносин є передумовою для застосування пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, адже будівлі промисловості, такі як виробничі корпуси, цехи та складські приміщення промислових підприємств використовуються у господарський діяльності не залежно від того чи це реалізація права користування як власника чи законного користувача нерухомості.
Так, як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивачки, спірний «об'єкт оподаткування», що перебуває у її власності та розташований за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, автошлях Одеса-Рені, 21км, фактично складається з 3 (трьох) будівель загальною площею об'єкту - 794,4 кв.м, з яких: 561,2 кв.м - основна площа та 233,2 кв.м. - допоміжна площа, та відноситься до «будівель підприємств харчової промисловості».
На підтвердження даних обставин, до суду 1-ї інстанції було надано відомості, які містяться в Державному реєстрі речових прав і чітко свідчать про те, що вищевказаний об'єкт дійсно віднесено до вже згаданого судом підрозділу «Будівлі нежитлові», групи 125 «Будівлі промислові та склади» класу 1251 «Будівлі промисловості», підкласу 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості».
Отже, вся зазначена нерухомість з основною та допоміжною площею визначена переліком об'єктів пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, як такі що беззаперечно не є об'єктом оподаткування - будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи та складські приміщення промислових підприємств.
Жодного спростування вказаних обставин відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.
Таке правозастосування відповідає сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 10.04.2018р. у справі №813/3803/16 і від 31.01.2018р. в справі №822/2624/16, в яких Суд вважав обґрунтованим і правомірним виключення з об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно будівель промисловості, що, як в розглядуваному випадку, належать фізичним особам.
Більш того, на користь наведеного вище висновку про те, що пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не містить формулювання, яке би давало можливість зробити однозначний висновок про те, що не є об'єктом оподаткування лише ті будівлі промисловості, які належать промисловим підприємствам. Виходячи з граматичної конструкції цього підпункту, можна зробити висновок про те, що він виключає з об'єктів оподаткування певну множину об'єктів, які відносяться до будівель промисловості.
Окрім цього, даний підпункт містить приклади такого роду об'єктів, які наведені після слова «зокрема», при цьому, такий перелік не має значення вичерпності, а припускає можливість його продовження й розширення в рамках категорії будівель промисловості (а прислівник «зокрема» є тотожним серед іншого», «наприклад»).
Тобто, не відносяться до об'єктів оподаткування не лише «виробничі корпуси, цехи, складські приміщення», а й інші будівлі промисловості, та не лише об'єкти «промислових підприємств», а й об'єкти інших суб'єктів.
Таким чином, словосполучення з пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України «промислових підприємств» відноситься до наведеного законодавцем невичерпного переліку прикладів будівель промисловості, який допускає його розширення в рамках категорії «будівель промисловості».
На переконання колегії суддів, маючи намір виключити з кола об'єктів оподаткування будівлі промисловості виключно промислових підприємств законодавець, ураховуючи юридичну техніку пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, скористався би зворотами, вживаними в інших підпунктах вказаної статті (наприклад: «які належать промисловим підприємствам», «які використовуються промисловими підприємствами» тощо), чого в цьому випадку не зробив.
Окрім цього, таке тлумачення пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України дійсно могло би мати місце в разі виділення комами або ж дужками вставки «зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення», у зв'язку з чим словосполучення «промислових підприємств» відносилося би до словосполучення «будівлі промисловості». Проте, слова «зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення» у вказаному пункті Кодексу комами або є дужками не виділені, а відтак, словосполучення «промислових підприємств» відноситься лише до цього невичерпного переліку примірних будівель промисловості й не обумовлює загального поняття «будівлі промисловості» вимогою щодо їх належності саме промисловим підприємствам.
Викладене цілком вірно та обґрунтовано було враховано судом 1-ї інстанції під час вирішення спірних правовідносин.
Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також через призму згаданих правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що відповідач - ГУ ДПС в Одеській області, прийнявши спірне податкове повідомлення-рішення від 14.07.2023р. №2581486-2407-1551 діяв неправомірно, а тому, відповідно, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко