09 вересня 2024 року Справа № 280/6300/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки, штрафу, пені) від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 29563,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є інвалідом ІІ групи довічно та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 02.06.2022 серія 12 ААВ №625322, виданою ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійним посвідченням від 22.06.2022 серія НОМЕР_1 , виданим Пенсійним фондом України, тому вимогу відповідача від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У вважає протиправною, оскільки відповідач діяв необґрунтовано без врахування приписів ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску не відповідає приписам чинного законодавства, у зв'язку із чим позивач змушений звернутись до суду.
Ухвалою судді від 10.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 29.07.2024 року надіслав до суду відзив на позовну заяву (вх. №35258), у якому вказує, що ОСОБА_1 з 05.12.2008 по теперішній час перебуває на обліку в органах ДПС як фізична особа-підприємець, яка займається незалежною професійною діяльністю з ознакою «адвокат» на загальній системі оподаткування. Стверджує, що з 01.01.2017 у зв'язку із змінами в законодавстві, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того, отримали вони дохід (прибуток) чи ні, у випадку, якщо фізична особа-підприємець не отримував дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, він повинен нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У на суму 29563,11 грн., а саме: нарахування за IV квартал 2018 року - IV квартал 2020 року. Крім того, щодо прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пенсі за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №201902405 від 29.12.2021 на загальну суму 6493,91 грн (у т.ч. штрафна санкція - 3163,92 грн та пеня - 3329,99 грн) зазначає, що вказане рішення позивачем не оскаржувалось в адміністративному та судовому порядку, тому є узгодженим, а заборгованість підлягає сплаті платником в повному обсязі. З приводу посилання позивача, що він є особою з інвалідністю ІІ довічно, а тому у силу приписів ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного соціального внеску пояснює, що заборгованість з єдиного внеску, зазначена в оскаржуваній вимозі нарахована за період IV квартал 2018 року - IV квартал 2020 року, натомість інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 02.06.2022, тобто вже після виникнення заборгованості з єдиного внеску. Таким чином, вважає, що контролюючий орган діяв законно, відповідно до норм чинного законодавства та в рамках повноважень, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
02.09.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №40510), у якій додатково наголошує, що починаючи з 24.09.2015 по 16.11.2018 був найманим працівником та працював провідним юрисконсультом в Комунальній установі «Веселівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради та роботодавець сплачував за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_2 , довідкою про доходи №38 від 24.02.2021, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.08.2024 №0826-24-13976, №0826-24-13974. Звертає увагу суду, що у період з 15.12.2020 по 31.03.2021 позивач був найманим працівником та працював юрисконсультом в ТОВ «Ритм» та роботодавець сплачував за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_2 , довідкою від 31.03.2021 №97/232-16, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.08.2024 №0826-24-13972. Зауважує, що необхідною умовою сплати ЄСВ адвокатом є наявність одночасно двох складових: адвокат має здійснювати адвокатську діяльність та отримувати дохід від неї, за відсутності доходу від діяльності адвокат сплачувати ЄСВ не зобов'язаний. До того ж звертає увагу суду, що ним 04.01.2019 помилково було сплачено заборгованість зі сплати ЄСВ в сумі 15819,54 грн, тобто ЄСВ за 2017 та 2018 роки було сплачено за позивача подвійно. Позивач звертався на ім'я начальника ГУ ДПС у Запорізькій області про зарахування вказаних грошових коштів в рахунок майбутніх платежів зі сплати ЄСВ, проте листом від 05.01.2021 №47/6/08-01-13-03 відповідач безпідставно вказав на неможливість такого зарахування грошових коштів.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом №710 від 05.12.2008, виданого Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Запорізької області, має право на заняття адвокатською діяльністю.
При цьому, з 24.09.2015 по 16.11.2018 позивач працював на посаді провідного юрисконсульта в Комунальній установі «Веселівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради, що підтверджується копією його трудової книжки НОМЕР_2 , довідкою про доходи №38 від 24.02.2021, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.08.2024 №0826-24-13976, №0826-24-13974.
Згідно з довідкою№38 від 24.02.2021 про доходи за період вересень 2015 року - листопад 2018 року Комунальною установою «Веселівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради при виплаті заробітної плати за найманого працівника ОСОБА_1 був сплачений єдиний соціальний внесок в загальному розмірі 28492,54 грн.
Крім того, у період з 15.12.2020 по 31.03.2021 позивач був найманим працівником та працював юрисконсультом в ТОВ «Ритм» та роботодавець сплачував за позивача єдиний соціальний внесок на загальну суму 4972,38 грн, що підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_2 , довідкою від 31.03.2021 №97/232-16, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.08.2024 №0826-24-13972.
З 02.06.2022 позивач є інвалідом ІІ групи довічно та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 02.06.2022 серія 12 ААВ №625322, пенсійним посвідченням від 22.06.2022 серія НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач, 04.01.2019 ним було сплачено 15819,54 грн ЄСВ, у зв'язку із чим він звертався на ім'я начальника ГУ ДПС у Запорізькій області про зарахування вказаних грошових коштів в рахунок майбутніх платежів зі сплати ЄСВ, проте листом від 05.01.2021 №47/6/08-01-13-03 відповідач вказав на неможливість такого зарахування грошових коштів.
29.12.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області прийняте рішення №201902405/830 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, у відповідності до якого на позивача накладено штраф у розмірі 20% на загальну суму 3163,92 грн за період з 20.04.2018 по 04.01.2019 та нарахована пеня у розмірі 3329,99 грн за несвоєчасну із порушенням строків, встановлених Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які протягом 10 календарних днів після надходження рішення підлягають сплаті у загальній сумі 6493,91 грн. Вказане рішення разом із розрахунком штрафних санкцій та пені направлено на адресу реєстрації позивача. Проте, як вбачається із копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв'язку.
За даними облікової картки платника податків станом на 31.05.2024 за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного внеску на суму 29563,11 грн, у тому числі недоїмка - 23069,20 грн, штраф - 3163,92 грн, пеня - 3329,99 грн, у зв'язку із чим 13.06.2024 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-27932-49-49У на вказану суму.
Позивач не погодився з вимогою про сплату боргу (недоїмки) звернувся до суду з цим позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За приписами статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 3 статті 4, частини 1 статті 13 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Проаналізувавши наведені вище положення Податкового кодексу України та Закону №5076-VI, суд дійшов висновку, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Одночасно особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.05.2020 у справі №500/576/19 та від 04.06.2020 у справі №240/9527/19.
Адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача (юрисконсульт товариства), не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.
Тобто адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов'язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18 та від 28.05.2020 у справі №200/10723/18-а.
Таким чином, твердження відповідача про обов'язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, в якому ОСОБА_1 таких доходів як дохід самозайнятої особи не отримував, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.
Суд звертає також увагу на те, що статтею 2 Закону №2464-VI обов'язок подавати звітність з єдиного соціального внеску покладено саме на платників такого внеску.
При цьому, абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 цього Закону передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Тобто обов'язок визначати базу нарахування не менше розміру мінімального страхового внеску в разі неотримання доходу покладений саме на платників єдиного соціального внеску. За умови неотримання позивачем доходів від здійснення ним як самозайнятою особою незалежної професійної діяльності, тобто відмінної від тієї, що здійснюється позивачем як найманим працівником, платником єдиного соціального внеску, на якого покладено обов'язок подавати звітність, виступає саме роботодавець.
Як свідчать встановлені обставини справи, станом на 31.05.2024 загальна сума боргу ОСОБА_1 становила 29563,11 грн, у тому числі недоїмка - 23069,20 грн, штраф - 3163,92 грн, пеня - 3329,99 грн.
При цьому, заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок нарахування ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік та щоквартального нарахування позивачу суми єдиного внеску за 2018 - 2020 роки, а саме 8448,00 грн нарахування за 2017 рік (3200 грн*22%*12 місяців), 9828,72 грн нарахування за 2018 рік (3723 грн*22%*12 місяців), 11016,68 грн нарахування за 2019 рік (4173 грн.*22%*12 місяців) та 8495,30 грн нарахування за 2020 рік (січень-лютий - 2078,12 грн., червень - 1039,06 грн., ІІІ квартал - 3178,12 грн., IV квартал - 2200,00 грн.).
Обставини справи свідчать, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).
Разом із цим, з починаючи з 24.09.2015 по 16.11.2018 був найманим працівником та працював провідним юрисконсультом в Комунальній установі «Веселівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради та роботодавець сплачував за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_2 , довідкою про доходи №38 від 24.02.2021, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.08.2024 №0826-24-13976, №0826-24-13974.
У період з 15.12.2020 по 31.03.2021 позивач був найманим працівником та працював юрисконсультом в ТОВ «Ритм» та роботодавець сплачував за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_2 , довідкою від 31.03.2021 №97/232-16, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.08.2024 №0826-24-13972.
Крім того, судом встановлено, що 04.01.2019 позивачем було сплачено 15819,54 грн в рахунок погашення заборгованості з ЄСВ, що саме відповідачем не заперечено.
Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено, що у період з 24.09.2015 по 16.11.2018 позивач дійсно перебував у трудових відносинах з Комунальною установою «Веселівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради та працював на посаді провідного юрисконсульта, а з 15.12.2020 по 31.03.2021 - з ТОВ «Ритм», на якому працював на посаді юрисконсульта, тобто здійснював діяльність у сфері права в межах трудових відносин з вказаними підприємствами.
Відповідач не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період.
При цьому, відповідачем до суду не надано будь-яких належних документальних та допустимих доказів того, що позивач у вказаний період здійснював незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.
Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримував, визначена у вимозі ГУ ДПС у Запорізькій області від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 23069,20 грн фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача за вказаний період.
Разом із цим, щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У в частині визначення штрафу у розмірі 3163,92 грн та пені у сумі 3329,99 грн суд вважає за необхідне наголосити на такому.
Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 6 частини 1 статті 1, частина 3 статті 25 Закону №2464-VI).
За донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску (пункт 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI).
Одночасно, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина 10 статті 25 Закону №2464-VI).
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції №449.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи податкового органу.
Згідно з частиною 14 статті 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 29.12.2021 №201902405/830 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску разом із розрахунком штрафних санкцій та пені направлено на адресу реєстрації позивача. Проте, як вбачається із копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв'язку.
Вказане рішення позивачем не оскаржувалося в адміністративному чи судовому порядку, таким чином вказане рішення є обов'язковим до виконання. Нараховані цим рішенням штрафні санкції та пені після спливу строку на оскарження рішення набувають статусу узгоджених сум боргу, та при несплаті в добровільному порядку підлягають примусовому стягненню.
Суд звертає увагу, що до суми заборгованості ОСОБА_1 із сплати штрафу та пені з єдиного внеску станом на 31.05.2024 у оскарженій вимозі від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У повністю відповідають сумі боргу за рішенням ГУ ДПС у Запорізькій області від 29.12.2021 №201902405/830 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - 6493,91 грн, у тому числі штраф - 3163,92 грн, пеня - 3329,99 грн.
Питання правомірності відображення в інтегрованих картках зобов'язань по такому рішенню не охоплюється предметом цього позову, оскільки їх аналіз (у разі непогодження) має здійснюватися в рамках окремої справи з іншими позовними вимогами.
Суд наголошує, що оскільки позивач не оскаржив рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 29.12.2021 №201902405/830 у встановленому порядку до суду, тому вважається, що погодився з донарахованими штрафними санкціями та пенею. Отже, рішення про застосування штрафу та нарахування пені є обов'язковим до виконання як платником єдиного внеску, так і для податкових органів.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону № 2464-VI).
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач у спірний період відносився до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідачів судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити частково.
Визнати протиправною та частково скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13.06.2024 № Ф-27932-49-49У про сплату боргу (недоїмки) в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 23069,20 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак