09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №160/27862/23
адміністративне провадження № К/990/32656/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 160/27862/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області при виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22, за період з 26 червня 2023 року включно по 25 жовтня 2023 року, в розмірі 53 152,65 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області при виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22, за період з 27 червня 2023 року по 25 жовтня 2023 року, в розмірі 53 152,65 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/27862/23 скасовано та прийнято нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку відмовлено.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
В касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
За обставинами цієї справи судом апеляційної інстанції установлено, що оцінку вимогам позивача, заявленим і у цій справі, в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області при виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22, вже було надано у справі № 160/14725/23.
За висновками апеляційного суду у справі № 160/14725/23, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №160/19927/22 фактично виконана 05 травня 2023 року прийняттям наказу Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області №18-к від 05 травня 2023 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ». Суд апеляційної інстанції зауважив, що оголошений наказом відповідача від 08 травня 2023 року № 19-к простій, не з вини працівника, ОСОБА_1 з 09 травня 2023 року до 08 червня 2023 року не є тотожнім недопущенню позивача до виконання його обов'язків за посадою, про що вказує позивач, і не пов'язаний з виконанням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №160/19927/22. Згідно вказаному наказу від 08 травня 2023 року № 19-к у період простою позивачу дозволено бути відсутнім на роботі (на робочому місці) до закінчення простою (п.2 наказу від 08 травня 2023 року № 19-к). Пунктом 3 наказу від 08 травня 2023 року № 19-к передбачено проведення відповідних розрахунків заробітної плати за весь період простою у розмірі 2/3 встановленого посадового окладу. Також, судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до наявних справі розрахункових листів позивача за травень та червень 2023 року позивачу нараховані та виплачені кошти за період простою, тобто відповідно до статті 113 КЗпП України час простою, не з вини позивача, оплачений. Таким чином, за встановлених у справі обставин у позивача не виникає право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України у період з 05 травня 2023 року по 26 червня 2023 року включно, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відмінність між заявленими позовними вимогами у справах № 160/14725/23 та № 160/27862/23 (справи, що переглядається судом) є лише періоди, за які позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22.
Зважаючи на вирішення питання відсутності у позивача права на стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення справі № 160/19927/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/19927/22, суд апеляційної інстанції зауважив, що законодавчо встановлені підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Суд касаційної інстанції зауважу, що поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
При цьому, незгода із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява № 26293/18), в якій заявницею оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності, указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, прийняте у справі, яке розглянуте за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 160/27862/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов