09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №400/14426/23
адміністративне провадження № К/990/32460/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мозжерін Юрій Сергійович, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 400/14426/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною відмову Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» у зарахуванні пільгової вислуги років ОСОБА_1 , командиру роти № 1 батальйону № 4 «Тавр» управління поліції особливого призначення № 2 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» спеціальне звання «майор поліції» до його календарної вислуги років та до стажу служби в Національній поліції України.
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 , командиру роти № 1 батальйону № 4 «Тавр» управління поліції особливого призначення № 2 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють», спеціальне звання «майор поліції» відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 29.09.2003 - 30.11.2003; 30.11.2003- 09.02.2004; 09.02.2004 - 14.06.2004, 29.05.2017 - 29.07.2017; 29.11.2017 - 25.01.2018; 30.03.2018 - 30.04.2018; 30.04.2018 - 30.05.2018; 29.09.2018 - 10.01.2019; 11.03.2019 - 12.05.2019; 07.08.2019 - 07.10.2019; 10.12.2019- 18.05.2020; 18.05.2020 - 18.07.2020; 18.09.2020 - 04.03.2021; 13.05.2021 - 14.07.2021; 15.11.2021 - 15.01.2022 - в загальній кількості 05 років, 05 місяців, 07 днів.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною відмову Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» у зарахуванні пільгової вислуги років ОСОБА_1 , командиру роти № 1 батальйону № 4 «Тавр» управління поліції особливого призначення № 2 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» спеціальне звання «майор поліції» до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції. Зобов'язано Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 , командиру роти № 1 батальйону № 4 «Тавр» управління поліції особливого призначення № 2 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» спеціальне звання «майор поліції» відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 29.09.2003 - 30.11.2003; 30.11.2003- 09.02.2004; 09.02.2004 - 14.06.2004, 29.05.2017 - 29.07.2017; 29.11.2017 - 25.01.2018; 30.03.2018 - 30.04.2018; 30.04.2018 - 30.05.2018; 29.09.2018 - 10.01.2019; 11.03.2019 - 12.05.2019; 07.08.2019 - 07.10.2019; 10.12.2019 - 18.05.2020; 18.05.2020 - 18.07.2020; 18.09.2020 - 04.03.2021; 13.05.2021 - 14.07.2021; 15.11.2021 - 15.01.2022 - в загальній кількості 05 років, 05 місяців, 07 днів.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року у справі № 400/14426/23 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мозжерін Ю.С., звернувся через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Спірним у цій справі є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для призначення позивачу пенсії за вислуги років.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки із зазначенням, одночасно, належного їх обґрунтування у поєднанні з обставинами справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Виходячи з положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393, як установив суд апеляційної інстанції, календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби особами рядового і начальницького складу Національної поліції України, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22 та 07 вересня 2023 року у справі № 560/9478/22 у яких, серед іншого, Верховний Суд дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.
За обставинами цієї справи судом апеляційної інстанції установлено, що момент подання рапорту вислуга років позивача складала: календарна - 20 років 03 місяців 11 днів, а в пільговому обчисленні становила 25 років 08 місяців 17 днів.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то на думку суду апеляційної інстанції, відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо врахування пільгового стажу відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
При цьому, незгода із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява № 26293/18), в якій заявницею оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності, указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, прийняте у справі, яке розглянуте за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мозжерін Юрій Сергійович, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 400/14426/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак