про повернення позовної заяви
09 вересня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/9375/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Ясиновський І.Г., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
05 серпня 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідно до якого просить:
визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 23 січня 1987 року по 12 листопада 1988 року страхового стажу - протиправною;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23 січня 1987 року по 12 листопада 1988 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 11.08.2022 року обчислення та перерахунок основного розміру призначеної йому пенсії.
Ухвалою суду від 12 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Недоліки визначено усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
03 вересня 2024 року до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду, вмотивована перебування позивача у статусі внутрішньо переміщеної особи з 2014 року. Враховуючи роботу на оборонному підприємстві України позивач з причин особистої безпеки не міг особисто отримати документи, які знаходились на тимчасово окупованій території. Після звернення у Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком від 22.11.2023 року відповідно до рішення №262240016595 від 28.11.2023 року йому призначено пенсію за віком з 22.11.2023. Саме після призначення пенсії за віком ОСОБА_1 01.03.2024 звернувся з метою перерахунку та надав документи з тимчасово окупованих територій для підтвердження стажу.
Надаючи оцінку такій заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
До того ж, Верховний Суд відповідно до постанови від 17 липня 2024 року у справі №727/1988/13-а вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не вказав, які саме обставини перешкодили йому своєчасно звернутись до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 23 січня 1987 року по 12 листопада 1988 року страхового стажу.
Суд вважає, що отримання листів відповідача у відповідь на його неодноразові звернення, у тому числі від 01.03.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після не призначення пенсії з серпня 2022 року, як викладено у прохальній частині позову.
Натомість суд акцентує, що після звернення у Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком від 22.11.2023 відповідно до рішення №262240016595 від 28.11.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 22.11.2023.
Саме з такої дати позивач мав можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії та обсяг зарахованого стажу.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 справа №320/2938/21.
У цій постанові також зазначено, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Варто зазначити, що позивач, звернувшись до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії ще від 11.08.2022 не вчинив жодних активних дій для з'ясування відомостей чи прийнято рішення про відмову у призначенні такої пенсії або про її призначення.
Більше того, не отримуючи жодних виплат починаючи з наступного місяця від такого звернення мав здогадатись про не призначення йому пенсії. Попри це, позивачем не вчинялись активні дії для з'ясування результатів розгляду його звернення до 06 грудня 2023 року, коли позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким надано відповідь листом від 25.12.2023 №29445-28544/М-02/8-1600/23.
Відповідно до вказаного листа повідомлено, що 11.08.2022 позивачем подано заяву про призначення пенсії, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області за принципом екстериторіальності було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 18.08.2022 №262240016595. Рішенням від 28.11.2023 №262240016595 з урахуванням документів, додатково наданих до заяви від 22.11.2023, з 22.11.2023 призначено пенсію за віком згідно Закону. Одночасно повідомлено, що виплата пенсії не проводиться, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.08.2022 №1602-5002067834 на сьогодні не підтверджена Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтави ради.
Отримавши такі відомості, позивач не скористався своїм правом на судовий захист та не оскаржив такого рішення у судовому порядку.
Крім того, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ще від 11.01.2024 позивачу направлено завірені копії розрахунку стажу та протоколу призначення пенсії.
Натомість, отримавши вичерпну інформацію стосовно зараховано стажу та прийнятих рішень, позивач не вчиняв жодних активних дій задля захисту своїх прав на належне пенсійне забезпечення, зволікаючи зі зверненням до суду, зокрема в частині оскарження рішення пенсійного фонду щодо незарахування конкретного періоду стажу.
Суд зауважує, що зайнятість позивача на оборонному підприємстві України, як він це зазначає у позові, не може свідчити про відсутність можливості без зайвих зволікань звернутись як до органу пенсійного фонду задля з'ясування чи зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23 січня 1987 року по 12 листопада 1988 року, так і до суду за захистом порушених прав в подальшому.
Окремо суд наголошує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його роботи у такому оборонному підприємстві, а тому його твердження про таку зайнятість, що не дозволяла б позивачу звернутись до суду безпосередньо та неможливості скористатись послугами поштового зв'язку задля належного звернення є безпідставними.
Суд окремо звертає увагу позивача, що не зважаючи на введення в України воєнного стану, ні Полтавський окружний адміністративний суд, ні відділення поштового зв'язку Укрпошти в Полтавській області не зупиняли своєї роботи і продовжували працювати весь період.
Жодних належних пояснень в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду та об'єктивної неможливості звернутися до суду в шестимісячний строк ні позовна заява, ні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку - не містять.
Адміністративний позов позивач подав до суду 05.08.2024, тобто шестимісячний строк звернення, визначений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем пропущений.
Проте ні позовна заява, ані заява про усунення недоліків не містять відомостей про обставини, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись до суду у встановлений строк та не містять об'єктивних обставин для визнання поважними причин значного пропуску строку звернення до суду із таким позовом.
Суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Також суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою у рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним; воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.
Зокрема, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Тож право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у цій справі позивач не вказав, які саме об'єктивні, поважні (непереборні) причини унеможливили звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк.
Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі та в процесуальний спосіб в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
За відсутності у матеріалах позову належних доказів, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.
Як наслідок, позивач вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху у встановлений в такій ухвалі строк не виконав, недоліки позовної заяви не усунув.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачеві.
У силу частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 248, 294, пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду неповажними.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.
Суддя І.Г. Ясиновський