03 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 523/2678/19
Провадження № 51-4062ск24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селище Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не маючого судимості,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ВирокомСуворовського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2022 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за обставин детально викладених у вироку.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 , 26 червня 2018 року приблизно о 11год 44 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz 609D» реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п.п. 10.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, а саме діючи самовпевнено, будучи неуважним, не врахував зміну дорожньої обстановки під час здійснення маневру перестроювання, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а також особливості вантажу, який він перевозив, наближаючись до розташованого ліворуч за ходом руху будинку АДРЕСА_2 , змінив напрямок руху ліворуч, перетнув суцільну лінію - горизонтальну дорожню розмітку 1.1 ПДР, виїхавши на ліве узбіччя де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , що спричинило смерть останньої.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 , посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Просить змінити вирок і ухвалу щодо ОСОБА_5 та призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв у повній мірі до уваги характеристику засудженого, наявність міцних соціальних зв'язків та неповнолітньої дитини, позицію засудженого в судовому засіданні, вчинення злочину з необережності. Крім того суди попередніх інстанцій, призначаючи засудженому покарання, абстрактно надали оцінку щодо щирого каяття засудженого, свої рішення належним чином не обґрунтували та не мотивували. Проте, на користь дійсного щирого каяття ОСОБА_5 свідчить не тільки його промова в суді, а й сам текст зміненої апеляційної скарги, заява про з'явлення із зізнанням де послідовно та однозначно вказано про щире каяття, шкодування про вчинок, співчуття потерпілій, беззаперечне визнання вини та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції не врахував належним чином і позицію потерпілої, яка не тільки відмовилась від своєї апеляційної скарги, а й просила суд задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_5 , із призначенням йому покарання з іспитовим строком.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду щодо доведеності винуватості у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого є безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України є кумулятивною, тобто передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Відповідно до ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З вироку вбачається, що при призначенні покарання ОСОБА_5 суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, урахував особу засудженого, а саме що він має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, має родину та неповнолітню доньку 2008 року народження. Також судом ураховано, що ОСОБА_5 працює водієм, його особисте ставлення до вчиненого діяння, добровільне часткове відшкодування завданого збитку.Враховано судом і думку потерпілої щодо призначення обвинуваченому міри покарання не пов'язаної з позбавленням волі.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, передбачені ст.66 КК України та обставин, що обтяжують покарання, передбачені ст.67 КК України, судом не встановлено.
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, тобто в мінімальному розмірі, що визначений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, з призначенням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, передбаченого санкцією вищезазначеної статті і таке своє рішення належним чином мотивував.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Доводи касаційної скарги захисника про неврахування апеляційними судом тих обставин, що ОСОБА_5 у скоєному щиро розкаявся, про що свідчить промова у суді, текст зміненої апеляційної скарги, заява про з'явлення із зізнанням, шкодування про вчинок, співчуття потерпілій, беззаперечне визнання вини та відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілій, є не обґрунтованими виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції виходячи з встановлених конкретних обставин справи, врахував, тяжкість та характер вчиненого кримінального правопорушення, те, що у суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 визнав свою вину у скоєнні інкримінованого злочину, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, вказав про своє щире каяття та частково відшкодував шкоду потерпілій. У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що призначене покарання ОСОБА_5 є обґрунтованим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, а тому за відсутності обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням особи обвинуваченого, не вбачає достатніх підстав для призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
При цьому, проаналізовавши обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, поведінку під час вчинення кримінального правопорушення, в ході досудового розслідування кримінального провадження, розгляду справи в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду, колегією суддів другої інстанції не встановлено дійсної щирості каяття ОСОБА_5 у вчиненому кримінально протиправному діянні. Також апеляційний суд урахував і позицію потерпілої підчас перегляду вказаного кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження у межах зміненої апеляційної скарги засудженого ОСОБА_5 належним чином перевірив викладені у ній доводи, які в частині призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Також апеляційний суд мотивуючи своє таке рішення слушно зазначив, що кримінальне правопорушення, яке вчинено ОСОБА_5 зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров'я, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства («O'Halloran andFrancisv.the UnitedKingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим та можливості застосування вимог ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження не вбачається.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення та призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3