Провадження №2-о/359/215/2024
Справа №359/8755/24
Іменем України
09 вересня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Журавського В.В.
при секретарях Алфімовій І.М., Шандар М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису, -
1. Зміст поданої заяви.
В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною заявою, яку обґрунтувала тим, що з 14 січня 2011 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від цього шлюбу вони мають двох малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Останнім часом на ґрунті фінансових складнощів між заявницею та ОСОБА_2 почали виникати сварки, які набули характеру серйозного конфлікту, ОСОБА_2 почав поводитись агресивно, погрожував заявниці фізичною розправою, відібранням спільних дітей. В подальшому, ОСОБА_2 почав застосовувати відносно заявниці не лише словесні образи, погрози, принижування та залякування, а й фізичну силу, зокрема конфлікти між ними супроводжувались побиттям заявниці. 13 березня 2024 року внаслідок чергового конфлікту ОСОБА_2 завдав заявниці тілесних ушкоджень у зв'язку з цим на даний час заявниця має висновок про тимчасову непрацездатність, яка не відновилась станом на день звернення з даною заявою. Крім цього, заявниця має виражене порушення мови, тремтіння в кінцівках, оніміння в пальцях кистей та стоп, порушення ходи та самообслуговування. ОСОБА_1 перебуває в реабілітаційному центрі для відновлення фізичного та морального стану та не має можливості самостійно доглядати за собою та дітьми.
За таких обставин ОСОБА_1 просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов'язки строком на 6 місяців, а саме: заборонити наближатись на відстань ближче 100 метрів до фактичного місця проживання заявниці та малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатись на відстань ближче 100 метрів до місяця навчання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 (Бориспільський ліцей «Патріот»); заборонити особисто та через третіх осіб розшукувати заявницю та малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , якщо вони за власним бажанням перебувають у невідомому місці, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити вести листування та телефонні переговори з заявницею та малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
2. Ставлення учасників цивільної справи до поданої заяви.
Представник заявниці ОСОБА_5 підтримав вимоги, викладені в заяві, та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився та про своє ставлення до поданої заяви не повідомив. Про час та місце розгляду заяви був належним чином повідомлений, про що свідчить довідка про доставку смс-повідомлення від 29 серпня 2024 року (а.с.69).
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2023 року було відкрито провадження у цивільній справі (а.с.50).
4. Обставини, встановлені судом, та зміст правовідносин, які виникли між учасниками справи.
Встановлено, що 14 січня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований ВДРАЦС Бориспільського МРУЮ у Київській області (а.с.14).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_4 , згідно копій свідоцтва про народження, виданих на їхнє ім'я (а.с.16).
ОСОБА_3 є учнем 8-Б класу Бориспільського ліцею «Патріот» Бориспільської міської ради, а ОСОБА_4 - учнем 5-А класу, що підтверджується довідками, виданими директором ОСОБА_6 (а.с.17,18).
Правовідносини, які виникли між учасниками справи, регулюються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
5. Норми права, якими суд керується при розгляді цивільної справи.
За змістом п.3, п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Кривдником визнається особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Згідно з положенням п.7 ч.1 ст.1 «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
У відповідності до ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінювання ризиків здійснюється на основі оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За правилами ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.213 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.
В силу вимог ч.1, ч.2 ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
За змістом постанови Верховного Суду у справі №216/4309/21 від 09 червня 2022 року докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді справи окремого провадження у цивільному процесі. Усі докази мають відповідати загальним положенням, установленим статтями 76-80 ЦПК України.
6. Мотиви, якими суд керується при розгляді цивільної справи.
Встановлено, що 17 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення.
18 березня 2024 року Бориспільським РУП ГУ НП в Київській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024116100000070 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України.
Зі змісту Витягу з ЄРДР вбачається, що 13 березня 2024 року в нічний час доби за адресою: АДРЕСА_3 , невстановлена особа нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_1 (а.с.58).
На переконання суду, сам по собі факт звернення заявниці до правоохоронних органів з заявою про внесення відомостей про кримінальне правопорушення не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Зазначене у повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 червня 2022 року справі №216/4309/21.
За змістом правового висновку щодо набуття статусу «кривдника» в розрізі питання застосування обмежувального припису, який міститься у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №404/5203/19, згідно із яким сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
З виписки із медичної карти стаціонарного хворого встановлено, що в період часу з 17 по 26 березня 2024 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в відділенні внутрішніх хвороб КНП «Київська міська клінічна лікарня №4» з наступним діагнозом: хронічний гепатит в ступені загострення, тривожно-депресивний синдром, диселектролітні порушення (а.с.22-23).
В період з 30 квітня по 07 травня 2024 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «ББЛІЛ», з 04 червня по 28 червня 2024 року на стаціонарному лікуванні у відділенні фізичної та реабілітаційної медицини КНП «Київська міська клінічна лікарня №18». Їй були встановлені діагнози: центральний понтинний мієліноліз з дизартрією, помірним центральним тетрапарезом координаторними порушеннями, атактичним синдромом з порушенням функції ходи та самообслуговування, пролежена куприковій ділянці післягострий період реабілітації (а.с.19-21).
З висновку експерта №6/осв від 01 квітня 2024 року за результатом проведення судово-медичної експертизи вбачається, що у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на верхніх та нижніх кінцівках, на обличчі, тулубі та ділянці спини, які утворились внаслідок дії тупих твердих предметів можливо від ударів руками або іншими предметами. Враховуючи локалізацію та морфологічні особливості тілесних ушкоджень, утворення їх внаслідок падіння з стоячи є малоймовірним, за виключенням саден по передніх поверхнях колінних суглобів, які могли утворитись від падіння на тупий і твердий предмет. Кількість та локалізація виявлених ушкоджень свідчить про заподіяне не менше 50 травмуючих дій. Виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень (а.с.31-33).
Зі змісту вказаних письмових доказів неможливо встановити, що звернення заявниці до лікарні, встановлені їй діагнози та проведені медичні маніпуляції, були безпосереднім наслідком вчинення ОСОБА_2 протиправних діянь відносно заявниці.
При цьому, судом критично оцінюються в якості належного та допустимого доказу протоколи допиту ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в якості свідків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024116100000070 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України (а.с.34-36,37-40,41-42,43-44,45-47). Оскільки, в силу вимог ч.1 ст.213 та ч.1, ч.2 ст.229 ЦПК України, суд не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями свідків, які не були допитані в судовому засіданні, що суперечить принципу безпосередності судового розгляду.
Викладене у повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18 до винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом. Протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Клопотання про допит вказаних осіб в якості свідків представником заявниці ОСОБА_5 заявлено не було.
Крім цього, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів на підтвердження випадків домашнього насильства, вчинених ОСОБА_2 відносно неповнолітніх синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні достатні та беззаперечні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_1 . Тому підстави для застосування до заінтересованої особи заходів тимчасового обмеження його прав відсутні.
На підставі викладеного та керуючись п.3 та п.6, п.7 ч.1 ст.1, ч.3 та ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ч.1 та ч.6 ст.81, ч.1 ст.213, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, ст.350-6 ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В.В. Журавський