Справа № 128/2332/24
Іменем України
09 вересня 2024 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді
при секретарі
без участі сторін,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу на праві власності, але не проживає в ньому з жовтня 1998 року, тобто уже більше 25 років. Відповідач в добровільному порядку знятися з реєстрації місця проживання не бажає. ОСОБА_2 фактично не проживає в належному позивачці на праві власності житловому будинку, не користується вказаним будинком, не надає кошти на проведення поточного ремонту будинку, на підтримує прибудинкову територію в придатному для проживання стані. В зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в будинку, який належить позивачу на праві власності, порушуються права позивача, в тому числі право власності щодо володіння, користування та розпорядження будинковолодінням.
За наведених обставин, позивач вважає своє право власності щодо користування та розпорядження належним їй житлом порушеним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
В судове засідання представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Білозор О.Л. не з'явився, подав заяву про те, що заявлені позовні вимоги підтримують повністю, змін та доповнень не мають. В разі неявки відповідача не заперечують проти заочного розгляду справи та не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання двічі не з'явився, будучи належним чином і в установленому законом порядку повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, згідно положень п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, за адресою місця перебування, зареєстрованим у встановленому законом порядку. Також останній повідомлявся через оголошення на веб-порталі судової влади України, Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Згідно п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов; відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, належності та допустимості, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом є встановленим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав та свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с.9-11).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу на праві власності, але не проживає в ньому з жовтня 1998 року, тобто уже більше 25 років, що підтверджується актом обстеження фактичного місця проживання від 18.12.2023 року, затвердженим сільським головою Агрономічної сільської ради та довідкою Агрономічної сільської ради від 19.12.2023 року (а.с. 12-13).
Одночасно, доказом того, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в належному позивачці на праві власності будинку по АДРЕСА_1 , та не проживає в даному будинку з жовтня 1998 року є домова книга (а.с.14-19). '
Згідно зі ст.ст.41,55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Отже, судом встановлено, що позивачка є власником будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , і в силу ст. 391 ЦК України, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами 1, 3 статті 12 Цивільно процесуального кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках або порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як передбачено ст. 157 Житлового кодексу Української РСР, членів сім'ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
У відповідності до ч. 1 ст. 116 Житлового кодексу України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно з ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
У постанові від 16 листопада 2016 року Верховний Суд вирішував справу № 6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, і зняття з реєстрації та вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь - яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Такі по суті висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-13113цс16 (753/481/15-ц), від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц.
Крім цього, виселення є категорією житлового законодавства, і тому при розгляді справ про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.
Аналіз наведених норм цивільного та житлового законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме, шляхом заявлення вимоги про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Оскільки, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з жовтня 1998 року по теперішній час не проживає в будинку належному позивачці. Також встановлено факт того, що відповідач вибув з будинковолодіння по своїй волі та намагання повернутися до будинку не було.
Тому, суд вважає, що необхідність нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг з врахуванням особи відповідача, яка виникає у позивача також слід розцінювати, як обмеження у вільному використанні власністю. Звуження прав позивача полягає також у тому, що позивач не має можливості самостійно зняти відповідача з реєстрації.
Враховуючи вказане, суд вважає, що позивач довів належними доказами підставу для визнання відповідача таким, що втратив право на користування її житловим приміщенням - будинком за адресою: АДРЕСА_1 , так як вона не проживає в будинку більше 1 року без поважних причин, тому позов є доведеним та таким, що підлягає до повного задоволення.
В силу ст. 141 ЦПК України, позивачка не вимагає стягнення судових витрат та бажає їх залишити за собою.
На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст.ст. 116, 157 Житлового кодексу Української РСР, керуючись ст.ст. 12, 133, 141, 200, 206, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житлом, а саме будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом направлення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
учасники судового провадження:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
відповідач - ОСОБА_2 адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення виготовлено 09.09.2024.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО