Справа № 953/9454/23
н/п 2/953/874/24
28 серпня 2024 року Київський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді - Колесник С.А.,
за участю секретаря судового засідання - Смаль Ю.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Лиска П.О.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Бабій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визначення місця проживання дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що 27 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Харкова, зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 43. Від шлюбу народилися двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 .
Позивач та відповідач мають різні бачення щодо інтересів сім'ї. В результаті чого рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.02.2023 шлюб між сторонами було розірвано. Однак, останні не дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дітей, враховуючи виниклі конфліктні ситуації, та добровільне погодження сторонами місця проживання дітей - унеможливлене, не дивлячись на висловлену позицію дітей.
Крім того, в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що сини під час сумісного проживання були ближче до позивача, а після припинення шлюбно-сімейних відносин більшу частину часу проживали з позивачем за власним бажанням та за власною волею, виражаючи повну згоду на проживання з останнім. Так, під час сумісного проживання та у подальшому окремого, освітнім процесом дітей також займався позивач, приділяючи цьому належну увагу, тому, будь-який процес оздоровлення чи лікування повністю контролювався останнім. Натомість, відповідачка не приділяла належної уваги розвитку, навчанню, лікуванню дітей, тим самим, завдаючи цим прямої шкоди вихованню дітей. При цьому, на відміну від стабільної фінансової можливості позивача утримувати дітей, відповідачка не має достатнього та стабільного доходу для матеріального забезпечення синів, бо відповідно до наявної інформації, остання влаштувалась на роботу до перукарні на посаду перукаря (жіночий майстер), отримуючи за зміну, приблизно, 200 грн. та працює 3 (три) рази на тиждень.
На підставі вищевикладеного, просить позов задовольнити.
17 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» надійшов зустрічний позов від ОСОБА_2 , який мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 02.02.2023 року шлюб між сторонами розірвано. Після ухвалення рішення по суті справи, спільні діти проживали разом із позивачкою. Однак, в подальшому, діти поступово почали мешкати з відповідачем, поясняючи це тим, зокрема, що ОСОБА_4 хотів отримати від батька подарунки, він не хотів щоб відповідач ображав його матір, та на думку синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кухня батька їм була більш до вподоби, ніж кухня матері. Водночас, позивачка зазначає, що, за час проживання синів із відповідачем, їй зателефонували зі школи та повідомили, що діти не відвідують заняття. Однак, враховуючи, що сини проживають з батьком, вона позбавлена можливості слідкувати за відвідуванням занять останніми та контролювати навчальний процес. При цьому, позивачка вказує, що не може вплинути на безвідповідальну поведінку відповідача, тим самим не може забезпечити належним чином фізичний, розумовий, духовний, моральний та соціальний розвиток своїх синів. Тому, саме визначення місця проживання дітей з матір'ю відповідатиме найкращим інтересам дітей.
На підставі вищевикладеного, просить зустрічний позов задовольнити.
21 травня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на зустрічний позов від ОСОБА_6 , який мотивований тим, що обставини наведені позивачкою в позові є такими, що написані та заявлені безпідставно, не підтверджені жодними доказами, надуманими та є спробою ввести суд в оману. Зокрема, представник відповідача - адвокат Лиска П.О. зазначив, що не було надано акту обстеження житлових умов позивачки, з якого б вбачалось про доцільність визначення місця проживання дитини та відсутні будь-які дані з приводу того, чи вживалися до відповідача які-небудь заходи впливу та реагування, підстав, за яких неможливо залишити місце проживання дитини з батьком, а також і докази того, що неможливо досягнути згоди між сторонами. При цьому, в зустрічному позові не було вказано думку щодо ставлення до сторін, фактичне місце проживання старшого сина - ОСОБА_3 . Крім того, зазначив, що після припинення фактичних шлюбно-сімейних відносин, відповідач тимчасово переїхав до квартири, де він зареєстрований - АДРЕСА_2 . Та, з вищевказаного часу діти проживали як з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , так і з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 приблизно в рівних частинах часу. Натомість, до дітей не було застосовано відповідачем маніпуляцій, заохочень, оскільки обидва є підлітками зі своїми поглядами на життя, бажаннями щодо місця перебування, та визначаючи місце свого перебування діти керувались власними інтересами й побажаннями. Тому, не надано жодного доказу, яким би вбачалось встановлене порушене право позивачки ОСОБА_2 .
На підставі вищевикладеного, просить відмовити в задоволенні зустрічного позову, а первісний - задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та позивач за первісним позовом просили відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити первісний.
В судовому засіданні представник позивачки за зустрічним позовом та позивачка за зустрічним позовом просили відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, в своїх поясненнях від 28.05.2024 та 29.05.2024 просив розглядати справу за його відсутності.
При цьому, до пояснень від 28.05.2024 було додано висновок № 219 від 20.05.2024 щодо доцільності визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, ОСОБА_1 , згідно якого Департамент служб у справах дітей, не може визначити з ким із батьків доцільне визначити місце проживання дитини, але повідомляє, що у ОСОБА_1 створені належні умови для проживання малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, до пояснень від 29.05.2024 було додано висновок № 227 від 27.05.2024 щодо доцільності визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_2 , згідно якого Департамент служб у справах дітей, враховуючи відсутність самостійного доходу матері дитини, вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_2 .
Так, допитані в судовому засіданні, за участі представника Департаменту служб у справах дітей - ОСОБА_7 , діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виявили спільне бажання проживати з батьком ОСОБА_1 .
Заслухавши пояснення учасників справи, думку допитаних в судовому засіданні дітей, дослідивши матеріали справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За вимогами статтей 12,80,81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 27 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Харкова, зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 43. Від шлюбу народилися двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.02.2023 шлюб між сторонами було розірвано. Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дітей, враховуючи виниклі конфліктні ситуації.
Так, на адресу суду надійшов висновок Департаменту служб у справах дітей № 227 від 27.05.2024, про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_2 .
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас, розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Крім того, дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Так, відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
При цьому, у частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Приписами частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Крім того, згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
В постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 зазначено, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Так, Верховний Суд в постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 зазначив, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту. Також, підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Судом встановлено, що батьки мають належні житлові умови, доходи та мають бажання виховувати дітей.
При цьому, система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Відповідно до статтей 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
Крім того, відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 СК України, статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» - дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини.
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов'язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
Так, у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
Судом встановлено, що як батько, так і мати дітей належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов'язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, однак, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей в позасудовому порядку.
Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суд, окрім загальних обставин, має також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.
Судом встановлено, що сторони працюють в одному місті та проживають в одному населеному пункті за адресами неподалік одна від одної та висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей.
Крім того, діти тривалий час проживають з батьком і емоційний контакт з матір'ю у певній мірі втрачено. Цьому ймовірно сприяли погані стосунки між батьками. При цьому, протягом розгляду справи діти висловлювали бажання проживати з батьком, однак, не заперечували можливість проживання з матір'ю.
Також, нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд вважає, що діти тривалий час не мають належних контактів з матір'ю, певний проміжок часу проживають з батьком, і саме під впливом цих обставин висловили бажання не змінювати місце проживання.
При цьому, враховуючи те, що діти тривалий час проживають з батьком, вони мають відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляють більшу прихильність до батька. Однак, вочевидь діти потребують і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на їх розвиток.
Так, подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов'язаних з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з матір'ю має відбуватися у співпраці батька і матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. При цьому, доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір'ю та дітьми або шкідливість таких контактів для дітей, не здобуто.
Використання спільної фізичної опіки у даному випадку спрямоване на повернення матері у життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.
Суд бере до уваги необхідність забезпечення спільного проживання братів, з огляду на їх емоційний зв'язок, взаємопідтримку, що відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на поточному етапі доцільно визначити почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .
Водночас, судом враховано, що станом на дату ухвалення судового рішення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є неповнолітнім, а тому, згідно з положеннями частини третьої статті 160 СК України, свідчить про наявність у нього права самостійно обирати з ким з батьків він буде проживати. Протягом розгляду справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв бажання проживати з батьком.
Тобто, за вищевказаних обставин суд позбавлений можливості застосувати спільну фізичну опіку щодо неповнолітнього ОСОБА_3 .
Разом з тим, з огляду на емоційний зв'язок, взаємопідтримку, старший брат ОСОБА_3 має право приєднуватися до малолітнього ОСОБА_4 і проживати разом з ним, зокрема за місцем проживання матері, чому батькам доцільно всебічно сприяти.
Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дітей, узгодити порядок несення витрат на утримання дітей.
Почергове проживання малолітнього ОСОБА_4 доцільно розпочати за місцем проживання батька, де він тривалий час проживає, надавши можливість батькам та дітям налагодити необхідні комунікації та залагодити непорозуміння.
Враховуючи викладене вище, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 280, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.
Визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .
Двотижневий період проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з кожним з батьків починається з 14:00 год. неділі та завершується через два тижні о 14.00 год. неділі.
Перші два тижні, починаючи з 01 вересня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з батьком.
По завершенні двох тижнів, протягом яких ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким він проживав, зобов'язаний супроводити (привезти) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_4 ;
Третя особа: Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Код ЄДРПОУ - 35857909, адреса: 61002, Харківська обл., місто Харків, вул. Чернишевська, буд. 55.
Повний текст рішення складено 06 вересня 2024 року.
Суддя Колесник С.А.