Апеляційне провадження № 22-ц/824/13190/2024
Справа № 760/30800/23
Іменем України
04 вересня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Ішуніної Л.М. в м. Київ 29 квітня 2024 року за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та зобов'язання вчинити дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Подпоріна Руслана Олександровича, державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Яни Євгенівни, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дакорд Фінанс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, уточнивши вимоги в квітні 2024 року, просив зобов'язати посадових осіб Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з всього майна, що належить боржнику ОСОБА_1 , та заборону на його відчуження, накладені на підставі постанови від 30 квітня 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної головним державним виконавцем Подпоріним Р.О. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов'язати посадових осіб Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з коштів боржника, що належить боржнику ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови від 15 квітня 2021 року про арешт коштів боржника, винесеною державним виконавцем Марків Я.Є. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов'язати посадових осіб Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з всього майна, що належить боржнику ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, накладений на підставі постанови від 22 березня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеною державним виконавцем Цапенко С.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Скаргу мотивував тим, що між ним, ОСОБА_2 , та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» 18 серпня 2006 року був укладений договір про іпотечний кредит № 3.06080585. 17 березня 2009 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 196м між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» та ПАТ «Платинум Банк».
Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року позов ВАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Відділ паспортної реєстрації та міграційної роботи Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості, виселення з квартири та скасування реєстрації задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» 716 298,48 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в сумі 716 298,48 грн на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 700 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в розмірі 30 грн., а всього 1 730 грн. На виконання вказаного рішення 14 липня 2010 року Солом'янським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-787/10.
12 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. вчинено виконавчий напис № 638 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .
28 квітня 2015 року ПАТ «Платинум Банк» звернулося до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2-787/10 від 14 липня 2010 року.
30 квітня 2015 року за вказаною заявою відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, в межах якого цього ж дня державним виконавцем Подпоріним Р.О. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 15 квітня 2021 року в межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем Марків Я.Є. винесено постанову про арешт коштів боржника.
19 липня 2022 року Солом'янським відділом державної виконавчої служби у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
За інформацією, розміщеною в АСВП, жодних проваджень стосовно ОСОБА_1 не зареєстровано, а виконавче провадження № НОМЕР_1 має статус «Завершено».
Враховуючи викладене, заявник вважав, що державним виконавцем допущено протиправну бездіяльність, оскільки наклавши арешт на рахунок боржника, залишив останнього без засобів існування, та після повернення виконавчого листа не скасував такий арешт. Крім того, вважає, що державним виконавцем також було перевищено повноваження у зв'язку із зверненням стягнення на майно боржника, оскільки арешт майна боржника та заборона його відчуження є заходом стягнення на майно, та має стосуватись майна, зазначеного у виконавчому листі, однак у виконавчому листі на підставі якого було відкрито виконавче провадження, зазначено суму заборгованості, що свідчить про відсутність зв'язку між арештом майна і предметом вимог виконавчого листа.
У зв'язку із зазначеними неправомірними діями державних виконавців Подпоріна Р.О. та ОСОБА_3 заявник 06 березня 2023 року звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту з коштів та майна боржника, однак відповіді на вказану заяву не отримав.
Крім того, заявник звернув увагу, що одночасне стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості призводить до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов'язання.
Також, враховуючи, що рішення суду набрало законної сили 19 лютого 2010 року, виконавчий лист було видано 14 липня 2010 року, а пред'явлено його до виконання 28 квітня 2015 року, заявник вважав, що його було пред'явлено з пропуском трирічного строку, а державним виконавцем відкрито виконавче провадження на виконання виконавчого листа строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився.
Враховуючи викладене, заявник вважав, що головним державним виконавцем Подпоріним Р.О. та державним виконавцем Марків Я.Є. Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинено протиправну бездіяльність по виконавчому провадженню № НОМЕР_1, оскільки вони залишили чинними арешт коштів боржника, арешт майна боржника та заборону на його відчуження, тому зазначені заходи примусового виконання підлягають скасуванню, у зв'язку з чим, звернувся до суду з указаною скаргою, для захисту та відновлення його порушених прав.
В заяві про уточнення вимог від 09 квітня 2024 року додатково зазначив по виконавчому провадженню № НОМЕР_2, що за період перебування виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 11 липня 2010 року № 2-787/10 державний виконавець Цапенко С.В. винесла постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 березня 2013 року, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 березня 2013 року, постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29 квітня 2015 року. Арешт майна боржника та заборона на його відчуження триває більш 11 років. У виконавчому листі сума заборгованості, яка підлягає стягненню, вказує на відсутність зв'язку між арештом майна і предметом вимог виконавчого листа. Державний виконавець перевищив свої повноваження, в першу чергу звернув стягнення на майно боржника, зазначені заходи тривають більш 11 років, тому підлягають скасуванню та припиненню. Крім того, на даний час вже звернуто стягнення на майно (квартиру) боржника, в зв'язку з чим відбувається подвійне стягнення. На офіційному сайті Міністерства юстиції України в Автоматизованій системі виконавчого провадження неможливо перевірити виконавче провадження № НОМЕР_2 стосовно боржника, яке не зареєстроване та не має статусу.
Підсумовував, що державний виконавець ОСОБА_4 в порушення вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 52, ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» перевищила свої повноваження, не скасувала арешт майна боржника після повернення виконавчого листа, тому її бездіяльність має бути визнано протиправною.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, викладав обставини справи та хронологію подій по виконавчим провадженням № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_2.
Посилаючись на п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України, п. 3 ч. 3 ст. 2, ч. 14 ст. 4, ч. 1 ст. 247, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, ч. 6 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вказував, що суд першої інстанції не забезпечив фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, хоча для участі в судовому засіданні, призначеному на 03 квітня 2024 року о 15:00, з'явилися представник скаржника та представник органу ДВС, які фактично були присутні та підтвердили свої повноваження та дані для суду та заявили клопотання. Відсутність будь-якого фіксування судового засідання, на якому було ухвалене судове рішення та проведені процесуальні дії, не дозволяє при розгляді апеляційних скарг достовірно встановити наявність порушень процесуального права сторони процесу.
Посилаючись на ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року в справі № 916/1605/15-г, від 15 жовтня 2020 року в справі № 873/26/20, від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17, від 30 січня 2018 року в справі № 210/3915/17, провадження № К/9901/13/17, вказував, що суд першої інстанції не дослідив обставини недоведення до відома скаржника документів виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 та ненадсилання (невручення) їх останньому.
Вказував, що суд не з'ясував обставини тривалого (більш 11 років) арешту майна боржника по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 та тривалого (більш 8 років) арешту майна боржника по виконавчому провадженню № НОМЕР_1.
Вказував, що у виконавчому листі зазначена сума заборгованості, яка підлягає стягненню, вказує на відсутність зв'язку між арештом майна і предметом вимог виконавчого листа.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року в справі № 915/870/18, від 05 вересня 2019 року в справі № 911/527/19, від 21 серпня 2020 року в справі № 904/2357/20, від 25 вересня 2020 року в справі № 925/77/20, в яких зазначено, що сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.
Посилаючись на ч. 7 ст. 25, ч. 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», вказував, що державними виконавцями порушено порядок звернення стягнення на майно боржника. Державні виконавці перевищили повноваження, в першу чергу звернули стягнення на майно боржника, зазначені заходи тривають 11 та 8 років відповідно, а тому підлягають скасуванню та припиненню.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та заборони його відчуження, у відсутність майнових претензій з боку стягувача та відсутність у необхідності подальшого застосування таких заходів, бездіяльність державних виконавців щодо незняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном, і подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15, від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21, від 13 липня 2022 року в справі № 2/0201/806/11.
В постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 2-412/10 зазначено, що намагання виконавця забезпечити виконання рішення суду за допомогою заходів, які прямо не передбачені цим рішенням, та без дотримання порядку зміни способу виконання рішення є втручанням у право боржника на мирне володіння майном.
В постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 199/4891/19 зазначено, що звернення стягнення на нерухоме майно - будинок, в якому проживає боржник, може бути застосоване в останню чергу.
Крім того, на даний час вже звернуто стягнення на квартиру скаржника, в зв'язку з чим відбувається подвійне стягнення.
29 квітня 2015 року державним виконавцем Цапенко С.М. винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». В АСВП неможливо перевірити виконавче провадження № НОМЕР_2, яке не зареєстроване та не містить статусу.
19 липня 2022 року державним виконавцем Марків Я.С. винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». За інформацією, розміщеною в АСВП, провадження № НОМЕР_1 має статус «Завершено».
Державні виконавці, повертаючи виконавчий документ, вчинили протиправну бездіяльність, залишивши арешт на майно боржника та заборону на його відчуження, порушивши вимоги ст. 40, 37, 52 Закону України «Про виконавче провадження.
Суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини нескасованого арешту на майно боржника та заборони його відчуження на протязі тривалого часу, не перевірив інформацію про виконавче провадження № НОМЕР_2, яке долучено у незасвідченому вигляді, без печатки ВДВС та підпису відповідальної особи.
Вказував, що суд першої інстанції залишив ОСОБА_1 без засобів до існування, призвів до неможливості сплачувати обов'язкові платежі за комунальні витрати та харчування, в зв'язку з нескасованим арештом на кошти боржника протягом тривалого часу на підставі постанови від 15 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а також подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов'язання. Одночасне стягнення суми заборгованості зі скаржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав останньому, в рахунок погашення заборгованості призводить до стягнення на користь стягувача однієї і тієї ж суми заборгованості. Доказами стягнення на іпотечне майно - квартиру скаржника є виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_4. Доказами подвійного стягнення є виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, по яким відбуваються незаконні дії державними виконавцями. Одночасне звернення стягнення заборгованості на кошти та майно в будь-якому випадку є неправильним та помилковим.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2010 року Солом'янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-787/10 (а. с. 16 - 17) на примусове виконання рішення від 18 лютого 2010 року за позовом ВАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Відділ паспортної реєстрації та міграційної роботи Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості, виселення з квартири та скасування реєстрації, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «Платинум Банк» 716298,48 грн. Рішенням встановлено, що 18 серпня 2006 року між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 3.06080585, в якості забезпечення виконання зобов'язань 18 серпня 2006 року між позивачем та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 3.06080585, за яким Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку житлову нерухомість, а саме квартиру АДРЕСА_1 . В порушення взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в рахунок погашення заборгованості по кредиту та відсоткам не сплачують, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитом у сумі 716298,48 грн. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/7969268).
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2011 року в справі № 2-7551/11 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення задоволено, вселено ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності (а. с. 18 - 19). Даним рішенням встановлено, що зі свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. відповідно до ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені прилюдні торги, затвердженого Відділом державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ м. Києва 30 вересня 2011 року, вбачається, що ОСОБА_5 належить на праві власності квартира за адресою АДРЕСА_2 , яка раніше належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 липня 2014 року в справі № 2609/15033/12 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ м. Києва, треті особи ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація», ОСОБА_5 , ПАТ «Платинум Банк», про визнання недійсними протоколу прилюдних торгів, акту реалізації предмета іпотеки, скасування реєстрації права власності в позові відмовлено (а. с. 23 - 24). Даним рішенням встановлено, що 18 серпня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір №3.06080585, згідно з яким було забезпечено виконання позичальником умов кредитного договору №3.06080585 від 18 серпня 2006 року. У зв'язку з порушеннями зобов'язань по поверненню кредитних коштів за заявою ПАТ «Платинум Банк» 12 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачам на праві власності, для задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором в розмірі 802751,80 грн.
Згідно інформації про виконавче провадження № НОМЕР_2 з Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 04 квітня 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-787/10 завершено (а. с. 192 - 193).
В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем Цапенко С.М. вчинялись виконавчі дії, зокрема 22 березня 2013 року відкрито виконавче провадження, постановою від 22 березня 2013 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, постановою від 29 квітня 2014 року виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) (а. с. 192 - 193).
Згідно інформації про виконавче провадження № НОМЕР_1 з Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 03 серпня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 липня 2010 року № 2-787/10 завершено (а. с. 25 - 26).
В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем Подпоріним Р.О. та головним державним виконавцем Марків Я.Є. вчинялись виконавчі дії, зокрема 30 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження за заявою ПАТ «Платинум Банк», постановою від 30 квітня 2015 року накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження в межах суми звернення стягнення 716298,48 грн., постановою від 15 квітня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику, постановою від 19 липня 2022 року виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) (а. с. 27 - 35).
Копія матеріалів виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 направлена Солом'янським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) на запит суду супровідним листом від 11 березня 2024 року (а. с. 119 - 168).
На а. с. 61 - 62 наявна непідписана копія заяви про зняття арешту з коштів та з майна боржника на адресу Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), в якій ОСОБА_1 просив скасувати постанови у ВП № НОМЕР_1: від 30 квітня 2015 року про арешт майна боржника, від 15 квітня 2021 року про арешт коштів боржника.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи в задоволенні скарги на бездіяльність державних виконавців та зобов'язання вчинити дії, суд першої інстанції виходив із того, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна/коштів боржника, оскільки після повернення документа стягувач не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання протягом трьох років з моменту його повернення. Відтак, судом встановлено, що державними виконавцями було здійснені виконавчі дії у відповідності до норм чинного законодавства, доказів протилежного матеріали справи не містять, будь-яких доказів на підтвердження неправомірності дій державних виконавців заявником не надано.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
В постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18) викладено правовий висновок, згідно якого триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 42/158/17 (провадження № К/9901/24644/18) зроблено висновок про те, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Апеляційний суд враховує, що доказів виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року в справі № 2-787/10 та відсутності заборгованості ОСОБА_1 не надано.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що оскільки після повернення документа стягувач не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання протягом трьох років з моменту його повернення, скарга на бездіяльність державних виконавців та зобов'язання вчинити дії не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні посилання ОСОБА_1 на хронологію відкриття та здійснення виконавчих дій у інших виконавчих провадженнях № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, рішення, дії або бездіяльність державних виконавців у яких не була предметом скарги ОСОБА_1 від 26 грудня 2023 року з уточненнями від 09 квітня 2024 року, яка розглядалась судом першої інстанції в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
Судом першої інстанції надано правильної оцінки твердженням ОСОБА_1 щодо пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки державними виконавцями виконавчі провадження були відкриті, а постанови про відкриття проваджень боржником не оскаржувалися.
Апеляційний суд звертає увагу, що виконавчий лист у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 було повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, чинного до 05 січня 2017 року, що відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції не позбавляло стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Виконавчий лист у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження», а тому його повернення також не позбавляє стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону, тобто до 19 липня 2025 року.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Водночас, частинами четвертою-п'ятою цієї ж статті визначено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Враховуючи наведене, оскільки стягувач до закінчення строку, передбаченого ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавлений можливості скористатись своїм правом, передбаченим ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», та повторно пред'явити виконавчий документ до примусового виконання, апеляційний суд не може погодитись з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутності у необхідності подальшого застосування таких заходів, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року № 606-ХІV, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року № 606-ХІV, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 чинного Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 липня 2022 року) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов'язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника; 19) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди; 19) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 чинного Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 липня 2022 року) у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Отже, з огляду на наведені норми Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державних виконавців були відсутні передбачені законом підстави для зняття арешту з майна та коштів боржника, а доводи апеляційної скарги про порушення державними виконавцями ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 52, ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», перевищення своїх повноважень та не скасування арешту майна боржника, є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не з'ясував обставини тривалого арешту майна боржника по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 більш 11 років та по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 більш 8 років, залишив громадянина України без засобів існування, неможливості сплачувати обов'язкові платежі, комунальні витрати та харчування.
Апеляційний суд не приймає як неспроможні доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 06 березня 2023 року звертався до Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) з заявою про зняття арешту з коштів та майна боржника по виконавчому провадженню № НОМЕР_1, відповіді на яку не отримав, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано доказів направлення цієї заяви засобами поштового зв'язку або нарочного вручення, а сама копія заяви, яка знаходиться на а. с. 61 - 62, не містить відмітки органу державної виконавчої служби про реєстрацію її отримання та не підписана.
Доводи апеляційної скарги, з посиланнями на відповідні правові висновки Верховного Суду, що у виконавчому листі зазначена сума заборгованості, яка підлягає стягненню, та яка вказує на відсутність зв'язку між арештом майна і предметом вимог виконавчого листа, а також, що державними виконавцями порушено порядок звернення стягнення на майно боржника, - знаходяться поза межами предмету скарги на бездіяльність державних виконавців щодо незняття арешту з майна та коштів боржника, оскільки спрямовані на оскарження дій державних виконавців під час прийняття ними відповідних постанов в 2013, 2015 та 2021 роках, та заявлені поза межами десятиденного строку оскарження, передбаченого ст. 449 ЦПК України, та відхиляються апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дослідив обставини недоведення до відома скаржника документів виконавчих проваджень, які йому не надсилались та не вручались, відхиляються апеляційний судом як безпідставні, оскільки такі підстави скарги на бездіяльність державних виконавців та зобов'язання вчиняти дії не заявлялися ним під час розгляду скарги судом першої інстанції, не входили до предмету доказування в межах заявлених вимог та відповідно не були предметом судового розгляду.
Апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не з'ясовано обставини подвійного стягнення заборгованості на одне й те ж саме зобов'язання, з огляду на те, що вказане питання не перебуває у компетенції органів державної виконавчої служби, які не вправі вдаватись до оцінки правомірності судового рішення при його примусовому виконанні, і тому не може перевірятися в межах скарги про їх бездіяльність, а підлягає вирішенню в порядку, встановленому ст. 432 ЦПК України за заявою боржника у виконавчому провадженні про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі розглянуто скаргу, а зводяться до переоцінки доказів, викладення нових аргументів та підстав скарги, які не були предметом оцінки суду першої інстанції, та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
В постанові Верховного Суду від 01 липня 2024 року в справі № 442/443/23 (провадження № 61-11648св23) викладено правовий висновок, згідно якого тлумачення норм ст. 447 ЦПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Разом із тим, звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 не вказує, право мирного володіння яким саме майном, на його думку, порушене бездіяльністю державних виконавців в зв'язку з наявністю накладеного арешту, з огляду на те, що в матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем встановлено відсутність рухомого та нерухомого майна боржника та отримуваних доходів, а виконавчий документ повернуто стягувачу саме з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.
ОСОБА_6 не повідомляє, що мав намір розпорядитись будь-яким належним йому майном, і що накладені арешти йому в цьому завадили, тобто його вимоги в даній скарзі є абстрактними і не вказують на конкретні обставини порушення майнових прав.
Апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а саме незабезпеченні фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, враховуючи таке.
Доводи апеляційної скарги, що до суду для участі в судовому засіданні, яке було призначене на 03 квітня 2024 року, з'явилися представник скаржника ОСОБА_7 та представник ВДВС Солом'янського району, які фактично були присутні та підтвердили свої повноваження та заявили клопотання, не доводять наявності процесуальних порушень в діях суду, оскільки судове засідання 03 квітня 2024 року проводилось з його технічним фіксуванням та веденням протоколу судового засідання (а. с. 195).
В наступне судове засідання, призначене на 29 квітня 2024 року, учасники справи не з'явилися та, скориставшись своїми процесуальними правами, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності (а. с. 197 - 204).
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що учасники в судове засідання 29 квітня 2024 року не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом першої інстанції правомірно не здійснювалось.
Крім того, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не перевірив інформацію про виконавче провадження № НОМЕР_2, яке залучено до матеріалів справи у незасвідченому вигляді, без печатки органу ДВС та підпису відповідальної особи, з огляду на те, що матеріали справи будь-яких незасвідчених копій матеріалів виконавчих проваджень не містять.
Так, копія виконавчого провадження № НОМЕР_1, долучена до матеріалів справи супровідним листом Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 11 березня 2024 року, прошита та засвідчена печаткою і підписом уповноваженої особи.
Обставини проведення виконавчих дій, які вчинялись державним виконавцем Цапенко С.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, судом першої інстанції встановлено із наявної в матеріалах справи інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження, наданої самим ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.