справа №371/1093/23
провадження № 22-ц/824/5613/2024
головуючий у суді І інстанції Капшук Л.О.
3 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У липні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, посилаючись на ті обставини, що з відповідачем перебуває у шлюбі з 16 лютого 2001 року. Від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказував, що вони з відповідачем мають різні погляди на життя, внаслідок чого шлюбні стосунки між ними поступово погіршувалися, почали виникати спори та непорозуміння, конфліктні ситуації. Такі обставини призвели до втрати ним почуттів до відповідача, в зв'язку з чим він не бажає продовжувати з відповідачем сімейних стосунків.
З 2019 року вони з відповідачем фактично припинили шлюбні відносини і ведення спільного господарства, разом не проживають, спільного бюджету не мають.
Вважав, що сімейні відносини між ними припинені остаточно, сім'я існує лише формально, подальше її збереження вважає недоцільним, а тому просив шлюб розірвати.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено повністю.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , зареєстрований Маслівською сільською радою Миронівського району Київської області 16 лютого 2001 року, за актовим записом № 3.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про дату наступного розгляду справи, чим позбавив на гарантоване Конституцією України право на захист. Зазначає, що не було надано можливість подати відзив, клопотання, зустрічний позов, не повідомлено про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання про перехід справи із спрощеного у загальне позовне провадження.
Вважає, що судом було безпідставно стягнено з відповідача судовий збір, оскільки позивач це не просив, а тому суд вийшов за межі позовних вимог.
Вказує, що розриваючи шлюб між позивачем та відповідачем суд невірно встановив, що сторони не підтримують подружніх стосунків, не врахував що сторони мають дітей, не вжив заходів для збереження сім'ї. Звертає увагу, що не було надано сторонам строк для примирення та було позбавлено можливості про те навіть заявити.
Також вказує, що суд не встановив, чи є у сторін спір відносно спільного майна.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду учасники процесу не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, як вбачається із апеляційної скарги, ОСОБА_1 просила розглядати справу за її відсутності (а.с.58).
2 вересня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Шапошника Є.В. про розгляд справи без участі.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились, оскільки вони належно повідомлені про час та місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
У апеляційній скарзі відповідачка вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки вона не була повідомлена про розгляд справи, а тому не мала змоги надати свої пояснення, заперечення та клопотання до суду першої інстанції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, встановлено наступне.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до правил статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд, а також спори про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 3 серпня 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Із резолютивної частини ухвали суду вбачається: «Відповідно до положень частини 4 статті 187 ЦПК України, відповідач може подати запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно правил статті 278 ЦПК України, відповідачу пропонується протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву. Роз'яснити відповідачеві, що відповідно до частин 4, 5 статті 178 ЦПК України, до відзиву мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами. Запропонувати відповідачеві подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив».
Апеляційним судом встановлено, що копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі та про розгляд справи в спрощеному провадженні відповідачка отримала 8 серпня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.35).
Частиною 5 ст. 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Із матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2023 року відповідачем засобами поштового зв'язку було надіслано до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Разом із тим, ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у зв'язку із необґрунтованістю такого клопотання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження є безпідставними.
Отже, відповідач була належним чином повідомлена про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, тому не була позбавлена можливості надати свої пояснення, заперечення чи докази в строки зазначені в ухвалі від 3 серпня 2023 року, а тому колегія суддів вважає не обґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 16 лютого 2001 року. Від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Такі обставини підтверджуються даними свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого Маслівською сільською радою Миронівського району Київської області 16 лютого 2001 року, даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого Маслівською сільською радою Миронівського району Київської області 4 квітня 2002 року, свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого Маслівською сільською радою Миронівського району Київської області 8 червня 2006 року, свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Маслівською сільською радою Миронівського району Київської області 16 березня 2007 року.
Відповідно дітям на час звернення батька з цим позовом до суду було відповідно 22, 21 та 16 років, тобто діти не є малолітніми.
Встановлено судом першої інстанції, що між сторонами, як подружжям, не існує сімейних стосунків. Сторони не змогли створити в сім'ї атмосферу, основану на почуттях взаємної любові та поваги один до одного, почуття поваги та любові між подружжям втрачено. Шлюбні відносини сторін не склалися у зв'язку з різними поглядами на сімейне життя.
З 2019 року, як зазначено позивачем у позові, сторони шлюбних відносин не підтримують, спільним побутом не пов'язані, взаємні права та обов'язки між ними відсутні, наміру на примирення не мають, спільного господарства не ведуть, разом не проживають.
Шлюб сторін фактично припинив існування, сім'я фактично розпалась, подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе.
Відповідні обставини жодною із сторін спору не спростовані.
Частина 1 статті 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтею п'ятою Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Так, частиною 1 ст. 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право на припинення шлюбних відносин.
Відповідно до ст. 105, 110 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до положень ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як вбачається з позовної заяви позивач вказує, що шлюбні відносини припинено, сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства та не підтримують подружніх стосунків. Зазначає, що шлюб суперечить інтересам сторін, надання строку для примирення не виправить стан шлюбних відносин.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував наявність у сторін дітей, у зв'язку із чим, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом в порушення вимог ст. 111 СК України не вжито заходів до примирення подружжя та надання сторонам строку на примирення, враховуючи наступне.
У відповідності до положень статті 111 СК України, суд повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18).
Крім того, ухвалою Київського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року було вжито заходи щодо примирення подружжя та надано строк на примирення терміном на 6 місяців.
В той же час, примирення між подружжям не відбулось.
Так, до своєї заяви про розгляд справи без участі, стороною позивача було навпаки надано суду свідоцтво про шлюб ОСОБА_2 з іншою жінкою ОСОБА_7 , який був укладений 18 листопада 2023 року.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, врахував конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, яке полягає в ненаданні часу для примирення подружжя, є необґрунтованим, а тому не може бути підставою для скасування рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення, не встановив чи є у сторін спір щодо спільного майна колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 107 СК України питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального.
Таким чином, викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба