Справа № 754/130/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4200/2024
17 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року (суддя Гринчак О.І.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення,
встановив:
у січні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки матеріальної шкоди в розмірі 144 000грн та моральної шкоди в розмірі 144 399,72грн, а також судові витрати по справі.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що у провадженні відділу дізнання Деснянського УП ГУНП в м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12021105030001715 від 23 липня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 162 КК України, в якому він має статус потерпілого.
Позивач посилався на те, що 23 червня 2020 року не зміг потрапити до своєї квартири АДРЕСА_1 , так як невідомі особи, які представилися членами громадської організації «Автопатруль «Майдан», не пустили його у квартиру, яку відповідачка здала в оренду без його згоди. 27 червня 2021 року він знову прийшов у свою квартиру, однак його у квартиру не пустили чоловіки спортивної статури, кавказької зовнішності, погрожували йому і вимагали документи на право власності, не реагували на його вимогу покинути квартиру, поводилися агресивно, що змусило його викликати працівників поліції, які залишили у квартирі орендара. Також він не зміг потрапити у квартиру 1 вересня 2021 року, а працівники поліції порадили йому звернутися до суду.
Позивач стверджував, що не може користуватися своєю квартирою, співвласником якої він є, у зв'язку із протиправними діями його колишньої дружини ОСОБА_2 , яка здає квартиру у оренду та наймає громадську організацію «Автопатруль «Майдан» у своїх корисливих цілях.
Позивач зазначав, що змушений винаймати дешеве житло з поганими умовами для проживання, щомісячна орендна плата складає 8 000грн і за період з 30 червня 2020 року по грудень 2021 року він сплатив 144 000грн, що завдало йому матеріальної шкоди.
Також позивач посилався на те, що у зв'язку з діями відповідачки зазнав моральної шкоди, оскільки орендована ним квартира дуже холодна, практично без опалення, він отримував систематичні переохолодження та часто хворів, у тому числі перебував на
стаціонарному та амбулаторному лікуванні на протязі 44 днів, у зв'язку із чим поніс витрати на ліки в розмірі 4 399,72грн.
Позивач стверджував, що внаслідок протиправних дій відповідачки позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, які міг би реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв та судових позовів, відвідування установ державної влади, щоб добитися захисту своїх порушених прав, тому враховуючи присутність психологічно-травмуючого фактору, своє лікування на протязі 44 днів, принципи розумності та справедливості, він визначив розмір моральної шкоди у 144 399,72грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність ним факту заподіяння йому матеріальної шкоди з вини відповідачки та її розміру, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, а відтак саме на відповідачку покладено обов'язок доведення відсутності її вини у заподіянні шкоди.
Також позивач вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у нього необхідності орендувати житло, оскільки у його власності перебувають інші об'єкти нерухомості, оскільки це не стосується предмета спору.
Крім цього позивач стверджує, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував наявність причинно-наслідкового зв'язку між його хворобами та фактом проживання в погано опалюваній орендованій квартирі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Філоненко Я.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що договір оренди, на який посилається позивач, як на підставу понесених ним матеріальних збитків, містить виправлення, у тому числі і стосовно дати укладення, з приводу яких підписанти цього договору не зробили будь-яких дописів.
Також представник відповідачки зазначає, що відповідач, крім квартири АДРЕСА_1 , є власником ряду об'єктів нерухомого майна, в тому числі житлових будинків та квартир, а відтак він не мав жодної потреби укладати договір оренди житла та проживати в погано опалюваній квартирі. Крім цього позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження оплати ним оренди квартири.
Також представник відповідачки вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність доказів причинно-наслідкового зв'язку між хворобами позивача та діями відповідачки щодо здачі в оренду квартири, яка перебуває у їх спільній власності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Філоненко Я.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 9 вересня 1997 року. Частки співвласників є рівними (с.с.9, 10 т.1).
Згідно договору оренди житлового приміщення від 30 червня 202 р., укладеного між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), орендодавець передає, а орендар приймає в оренду житлове приміщення - квартиру
АДРЕСА_2 . Дата передачі квартири визначена 30 червня 2020 року. Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що орендна плата становить 8 000грн за один місяць(с.с.11-12 т.1).
Під час судового розгляду відповідачка не заперечувала, що уклала 20 липня 2021 року договір оренди квартири АДРЕСА_1 без згоди позивача. Додатковою угодою № 1 від 20 травня 2022 року до договору оренди приміщення № 200721 за згодою сторін договір оренди був припинений (с.с.116 т.1).
За обставинами справи сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року, мають трьох спільних дітей.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 липня 2021 року, підрозділом дізнання Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється дізнання у кримінальному провадженні № 12021105030001715 за зверненням ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 162 КК України, в якому ОСОБА_1 являється потерпілим (с.с.7,8 т.1).
Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 20 жовтня 2021 року по 3 листопада 2021 року з діагнозом корона вірусна хвороба COVID19. У подальшому був непрацездатним з 3 листопада 2021 року по 10 листопада 2021 року, з 11 листопада 2021 року по 19 листопада 2021 року, з 20 листопада 2021 року по 26 листопада 2021 року та з 27 листопада 2021 року по 2 грудня 2021 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту користування ним орендованою квартирою АДРЕСА_2 , що у власності позивача є інші житлові приміщення, а також квартира, де він був зареєстрований, тому необхідність здійснювати позивачем оренду житла ним не доведена, як і не доведена оплата за орендоване житло.
Також суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем не доведені.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Стаття 361 ЦК України визначає, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Частина 1 статті 1177 ЦК України визначає, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені у статті 1166 ЦК України, з якою узгоджуються правила частини першої статті 1177 ЦК України про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Загальному правилу частини першої статті 1177 ЦК України кореспондує встановлений у КПК України механізм відшкодування шкоди, здійснюваний передусім за рахунок особи, яка вчинила кримінальне правопорушення: добровільно (частина перша статті 127 КПК України); примусово за рішенням суду (частина друга статті 127
КПК України).
Визначаючи застосування заходів відповідальності за заподіяну шкоду, цивілістична доктрина і чинний закон виходять із загального принципу, який в науковій літературі зазвичай іменується принципом «генерального делікту». Згідно з цим принципом заподіяння шкоди однією особою іншій є підставою виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди, зокрема й обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду (за наявності інших обов'язкових умов). Втім, принцип генерального делікту не означає, що відповідальність виникає у особи довільно і повинна застосовуватися в силу самого факту заподіяння шкоди, адже закон визначає умови, за яких шкода підлягає відшкодуванню. До загальних умов відповідальності за заподіяну шкоду (умови «генерального делікту») відносять наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди (порушення ним певного свого обов'язку, що має пасивний характер), причинний зв'язок між його протиправною поведінкою і шкодою, вина заподіювача шкоди.
Одночасно із принципом генерального делікту, що визначає загальні умови відповідальності за шкоду, завдану порушенням особою свого суб'єктивного обов'язку, цивільний закон передбачає особливі випадки, до кожного з яких застосовуються спеціальні правила, що утворюють окремі спеціальні делікти. Співвідношення між генеральним деліктом і спеціальними деліктами, в загальних рисах, полягає в тому, що за наявності правових норм про спеціальний делікт до відповідних відносин повинні застосовуватися правила такого делікту; правила щодо генерального делікту застосовуються за відсутності правил про спеціальний делікт.
Системний аналіз назви та змісту статті 1177 ЦК України дає підстави для висновку, що передумовою для застосування такого правила є встановлення (у визначеному процесуальним законом порядку) факту вчинення певного кримінального правопорушення. Тобто у правомірно розпочатому кримінальному провадженні має бути передусім встановлено самий факт вчинення відповідного кримінального правопорушення стосовно визначеної потерпілої особи, яка надалі звернулася з вимогою про компенсацію завданих їй збитків.
Зважаючи на презумпцію невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України), факт вчинення особою кримінального правопорушення та вина такої особи в його вчиненні мають бути встановлені у порядку кримінального судочинства судом або, за певних умов, слідчим, дізнавачем правоохоронного органу або прокурором.
Суд в порядку цивільного провадження не має юрисдикційних повноважень встановлювати факт вчинення кримінального правопорушення.
Фізична особа, яка вважає себе потерпілою від певного кримінального правопорушення, досудове розслідування стосовно якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлені, не має права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини першої статті 1177 ЦК України. Проте, така фізична особа, за наявності відповідних підстав, має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій держави, її органів та посадових осіб окремо встановлені.
З наданих суду позивачем доказів вбачається, що кримінальне провадження порушено, однак не закінчено, відповідачці будь-які обвинувачення не пред'явлені, доказів вчинення відповідачкою кримінального правопорушення суду не надано, а відтак колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження завдання йому відповідачкою шкоди у результаті кримінального правопорушення.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 статті 22 ЦК України).
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Тобто, необхідною підставою відповідальності особи у вигляді відшкодування шкоди є наявність таких умов: неправомірні дії цієї особи, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і завданою шкодою.
Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1166 ЦК України.
Причинний зв'язок між протиправним діянням завдавача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та завданням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не будь-яких інших обставин. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Завдавач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями чи бездіяльністю.
Разом з тим, причинний зв'язок між протиправним діянням завдавача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Таким чином, у цьому спорі позивач мав довести факт завдання йому матеріальної шкоди, те що саме діями відповідачки йому завдано майнової шкоди, а також те, що дії останньої є тією обставиною, що знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з наслідками, що настали для позивача.
Частини 1 - 3 статті 12 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статті 79 та 80 ЦПК України визначають, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У підтвердження заподіяння йому матеріальної шкоди неправомірними діями відповідачки, позивач надав суду копію договору оренди житлового приміщення від «30 червня 202 р.», згідно з умовами якого він орендував з 30 червня 2020 року квартиру АДРЕСА_2 .
Пунктом 2.1. договору оренди сторони передбачили, що квартира передається орендарю по акту прийому-передачі квартири, а пунктом 4.1. договору сторони визначили, що орендна плата становить 8 000грн за один місяць.
Однак, позивачем суду першої інстанції не було надано акту прийому-передачі квартири, а також доказів оплати ним орендної плати, яка у загальному розмірі становить 144 000грн (ціна позову).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідачкою договір оренди квартири АДРЕСА_1 був укладений 20 липня 2021 року, а надана позивачем копія договору оренди містить умови про передачу йому квартири 30 червня 2020 року, тобто за рік до укладення відповідачкою договору оренди квартири.
При цьому, позивачем не було надано суду доказів, що він не мав можливості потрапити до квартири АДРЕСА_1 з 23 червня 2020 року.
Враховуючи, що розмір завданої йому матеріальної шкоди позивач обґрунтовує саме сплатою орендних платежів у період з 30 червня 2020 року по грудень 2021 року, однак доказів понесених витрат на оренду квартири суду першої інстанції не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, тому саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, є правомірними.
Разом з цим, у деліктних зобов'язаннях на позивача покладений обов'язок довести розмір заподіяної шкоди і саме цей обов'язок виконаний позивачем не був.
Згідно з частинами першою і другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні
стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що орендована ним квартира була холодною, практично без опалення, тому він отримував систематичні переохолодження та часто хворів, він був позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, які він міг би реалізувати, не витрачаючи часу на підготовку заяв та судових позовів, відвідування установ органів державної влади, щоб добитися належного захисту порушених прав.
Разом з цим, у підтвердження своїх вимог позивачем належних доказів надано не було.
Під час судового розгляду було встановлено і позивачем не заперечується, що крім спірної квартири, у власності позивача перебувають інші житлові об'єкти, зокрема: частина квартири АДРЕСА_3 та садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 ; з 20 січня 2005 року до моменту звернення до суду з даним позовом позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
Позивачем суду не було наведено обґрунтування неможливості користуватися іншим житлом, яке перебуває у його власності, а доводи у апеляційній скарзі про те, що наявність у його власності іншого житла не стосується предмету спору у даній справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дана обставина спростовує твердження позивача, що здача відповідачкою спірної квартири у оренду без його згоди та неможливість ним користуватися спірною квартирою змусила його орендувати дешеве житло, яке не було придатне для проживання у зимовий період.
Також колегія суддів вважає, що надані позивачем медичні документи про захворювання на коронавірусну хворобу COVID19 у період з 20 жовтня 2021 року по 2 грудня 2021 року, не є належними та достатніми доказами у підтвердження доводів позивача заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідачки, так як у зазначений період на території України діяв карантин, введений для боротьби із коронавірусною хворобоюCOVID-19.
Посилання позивача на необхідність витрачати час на підготовку судових позовів та відвідування державних установ для захисту своїх порушених прав, колегія суддів не визнає належним доказом у підтвердження завдання позивачу моральної шкоди діями відповідачки, оскільки під час розгляду даної справи встановлено, що між сторонами існує конфліктна ситуація, обидві сторони звертаються, як до правоохоронних органів, так і до суду з метою вирішення спорів, які виникли між сторонами після припинення сімейних стосунків.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позовні вимоги не є доведеними, а відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не встановила підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 6 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук