Справа № 2-3362/2005 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/2765/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
27 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.В.
за участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Мостиського відділу державної виконавчої служби Яворівського району у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Мостиського ВДВС Яворівського району у Львівській області ЗМУМЮ, в якій просив суд визнати бездіяльність Мостиського ВДВС Яворівського району у Львівській області ЗМУМЮ щодо невиконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06.12.2019 у справі №2-3362/2005 неправомірною; зобов'язати Мостиський ВДВС Яворівського району у Львівській області ЗМУМЮ ухвалити постанову про розстрочку боргу на виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06.12.2019; зобов'язати державного виконавця скасувати тимчасові обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 за кордон.
В обґрунтування скарги покликається на те, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.08.2005 у справі № 2-3362/2005 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Дане рішення перебуває на примусовому виконанні в Мостиському ВДВС.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.06.2011 задоволено подання державного виконавця про обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон та обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон.
06.12.2019 ухвалою Франківського районного суду м. Львова задоволено заяву ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.08.2005 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини із всіх видів його заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян на дитину, починаючи з 08.04.2005 року до досягнення дітьми повноліття терміном на 92 місяці шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 1000,00 грн.
Однак, починаючи з дня набрання ухвалою законної сили, Мостиський ВДВС Яворівського району у Львівській області ЗМУМЮ не вчиняв жодної дії, спрямованої на її виконання. Державним виконавцем всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 не було винесено жодної постанови щодо виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова № 2-3362/2005 від 06.12.2019.
Вважає, що всі дії спрямовані на примусове виконання рішення суду мали б бути закінченими, натомість розпочаті інші виконавчі дії спрямовані на виконання рішення суду вже у частинах, як це і визначено ухвалою суду від 06.12.2019.
Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України скасовується у разі погашення заборгованості і сплати періодичних платежів у повному обсязі. Всі зобов'язання на момент винесення постанови виконавцем про розстрочку боргу за минулий період мають припинитися, оскільки переносяться на майбутній термін, а отже заборгованість відсутня, тому заходи тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон також слід скасувати.
У зв'язку з вищевикладеним заявник змушений звернутися до суду з даною скаргою, яку просив задовольнити.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.09.2023 у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що на час звернення до суду зі скаргою дітям заявника, на утримання яких присуджено аліменти, виповнилось вже 18 років. Таким чином, строк для стягнення аліментів з часу повноліття збіг. Звертає увагу на те, що ухвала Франківського районного суду м. Львова від 06.12. 2019 та ухвала суду від 13.09.2023 містять взаємовиключні елементи, що по суті на завершальній стадії правосуддя недопустимо.
Просить ухвалу суду скасувати.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам відповідає.
Встановлено, що на виконанні Мостиського ВДВС у Яворівському районі Львівської області ЗМУ МЮ перебуває виконавчий лист № 2-3362/2005 від 26.08.2005, виданий Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини із всіх видів заробітку, починаючи з 08.04.2005 до їх повноліття.
Виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа відкрито державним виконавцем 30.09.2005.
05.08.2008 державний виконавець, керуючись спільним наказом Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008, згідно якого наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, звернувся до суду з поданням «Про тимчасове обмеження особам (боржникам) у праві виїзду за межі України» до погашення заборгованості.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.06.2011 у справі № 6-33/2011, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.11.2011, подання державного виконавця Мостиського ВДВС про тимчасове обмеження боржника задоволено та обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов'язань, покдладжених на нього рішенням Франківського районного суду м. Львова №2-33/62/2005 від 26.08.2005.
22.02.2012 ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 17.06.2011 скеровано на адресу Адміністрації державної прикордонної служби України. Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ інформацію про ОСОБА_2 введено до бази даних ДПСУ «Відомості про осіб, яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України».
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06.12.2019 задоволено заяву ОСОБА_2 про розстрочку виконання судового рішення.
Розстрочено ОСОБА_2 виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 27.09.2005 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини із всіх видів заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян на дитину, починаючи з 08.04.2005 року і до досягнення дітьми повноліття терміном на 92 (дванадцять) місяців шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 1000,00 грн.
При перевірці журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції, встановлено що 17.02.2023 у Мостиський ВДВС у Яворівському районі Львівської області ЗМУ МЮ надійшла заява від боржника та копія ухвали Франківського районного суду м. Львів № 2-3362/2005 від 06.12.2019 про розстрочку виконання рішення суду Франківського районного суду м. Львова від 27.09.2005 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частин із всіх видів заробітку, починаючи з 08.04.2005 до їх повноліття, терміном на 92 (дванадцять) місяців шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 1000,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості по аліментах, у матеріалах виконавчого провадження відсутнє підтвердження сплати ОСОБА_2 аліментів згідно ухвали Франківського районного суду м. Львова № 2-3362/2005 від 06.12.2019.
Станом на 01.08.2023 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 становить 179 701,65 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментах ВП №1372455.
Звертаючись до суду із цією скаргою, ОСОБА_2 покликався на те, що державним виконавцем всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 не було винесено жодної постанови щодо виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова № 2-3362/2005 від 06.12.2019 та безпідставно не скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за кордон.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 з огляду на таке.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону
України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 19 частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до п.1 ч.9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Відповідно до пунктів 7.21, 7.22 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, державний виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що сума аліментів стягнена в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття. У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.
Тобто, пункти 7.21, 7.22 Інструкції передбачали закінчення виконавчого провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення лише за умови, що сума аліментів стягнена в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.
Суд першої інстанції встановивши, що у ОСОБА_2 станом на 01.08.2023 існує заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 179 701,65 грн, тобто фактично рішення суду є невиконаним, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для зоюовязання державного виконавця скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та для закінчення виконавчого провадження про стягнення аліментів.
Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано питання відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання рішення.
Зокрема, згідно з ч.1 цієї статті за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Відповідно до ч.2 статті 33 за заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.
Проаналізувавши вказані положення, можна дійти висновку, що у випадку постановлення судом ухвали про розстрочку виконання рішення суду, у виконавця відсутні повноваження для винесення відповідної постанови, оскільки виконавець виносить постанову лише за заявою стягувача про відстрочку або розстрочку виконання рішення, крім судового рішення.
Оскільки ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06.12.2019 розстрочено ОСОБА_2 виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 27.09.2005, доводи заявника про те, що державний виконавець зобов'язаний винести постанову щодо виконання ухвали суду, не заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що ч. 1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік обставин, на підставі яких державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій. Питання щодо розстрочки виконання рішення не входить до даного переліку обставин на підставі яких державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій.
Відповідно до п.18 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зупинення вчинення виконавчих дій, відкладення проведення виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставами для скасування раніше вжитих заходів щодо примусового виконання рішення.
Посилання ОСОБА_2 на те, що діти досягли повноліття, а тому відсутні підстави для стягнення аліментів, не заслуговують на увагу, оскільки заборгованість по аліментам стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.
Жодних доказів виконання рішення суду про стягнення аліментів, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, ОСОБА_2 не надано.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а свідчать лише про позицію боржника у цій справі і не спростовують обставин, встановлених судом першої інстанції, є безпідставними та ґрунтуються на його власному тлумаченні норм права та, очевидно, небажанні виконувати рішення суду.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 06.09.2024
Головуючий
Судді