Справа № 240/1654/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
05 вересня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії із її збільшенням на 1% заробітку на кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової форми при її обчисленні), починаючи з 01.11.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової форми при її обчисленні), починаючи з 01.11.2023.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Розгляд справи у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при страховому стажі 39 років 2 місяці 28 днів.
08.11.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила перерахувати пенсію з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, відповідно до положень ч.2 ст.56 Закону №796-XII.
Листом №42711-42648/А-02/8-0600/23 від 05.12.2023 відповідач, роз'яснивши порядок розрахунку призначеної позививачу пенсії, пояснив, що для застосування пільги для обчислення стажу відповідно до ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", необхідним є обчислення розміру пенсії відповідно до ч.2 ст.27 Закону №1058-IV, однак, такий обрахунок призведе до зменшення розміру пенсії, що є недоцільним.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, чинній до внесення змін Законом №2148-VIII від 03.10.2017), право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки 20 років, жінки 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Позивач вважає, що має право на вказану надбавку.
Колегія суддів зазначає, що спірні відносини виникли у листопаді 2023 року, оскільки з відповідною заявою позивач звернувся до відповідача 08.11.2023.
На цей час Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" до частини 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказані норми розповсюджуються на правовідносини, які виникли або тривали на час набрання ними чинності.
Так, колегією суддів встановлено, що надбавка за понаднормовий стаж, передбачена ч.2 ст.56 Закону №796, як на момент призначення пенсії у 2010 році так і станом на 11 жовтня 2017 року Пенсійним фондом позивачу не встановлювалась і не виплачувалась.
Відтак, питання щодо її призначення повинно було вирішуватися за законодавством, що діяло на час подання заяви, тобто 08.11.2023 на підставі ч.2 ст.56 Закону 2148-VIII з урахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.
Відповідно до цієї правової норми у редакції, що діяла на час її реалізації, умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач, щодо якої не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормативний стаж.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 року у справі №300/2091/21, у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 300/168/21.
Зазначене кореспондується із висновком Європейського Суду у справі "Великода проти України", в якому суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому рішенні констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.
Водночас, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа № 565/1270/17) від 02 квітня 2019 року (справа № 565/871/17), від 10 серпня 2020 року (справа №339/8/17), оскільки у них надано аналіз правовідносинам до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано застосував ч.2 ст.56 Закону 2148-VIII і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.