Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
06 вересня 2024 року справа № 520/23044/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Григоров Д.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :
визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 598 о/с від 30.12.2016 року про звільнення за пунктом 4 частини 1 статті 77 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України «Про Національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області або на іншій рівнозначній посаді, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню, досвіду роботи та спеціальному званню підполковник поліції, з 03.01.2017 року;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу;
в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць допустити негайне виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 22.08.2024р. позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: запропоновано надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.
29.08.2024р. до суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Пятигори К.В. про поновлення процесуального строку, в якій заявниця просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 в даній справі та поновити вказаний строк.
Обґрунтовуючи наведене, заявниця посилалася на те, що строк звернення не є пропущеним, оскільки його слід обраховувати з дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, тобто про те, що його звільнено з посади заступника начальника відділу Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Так, заявниця указала на те, що позивач дізнався про своє звільнення з посади у липні 2024 року з відповіді на адвокатський запит, направлений 22.07.2024р. в його інтересах до ГУ Національної поліції в Харківській області, відповідь на який датована 26.07.2024р.
Заявниця зазначала, що перебіг строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а також вказувала, що 11.01.2017р. позивач був затриманий правоохоронними органами та на протязі наступних 7,5 років до нього застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вироку суду у даному кримінальному провадженні, на підставі якого було б визнано винним та засуджено ОСОБА_1 , немає.
Таким чином, як вказує адвокат, позивач ОСОБА_1 вважав, що його тимчасово відсторонено від виконання обов'язків та переведено до позаштатного складу без офіційного звільнення, як це зазвичай відбувається за стандартною практикою в органах поліції. Цим, у тому числі, позивач пояснював для себе відсутність виплат заробітної плати на протязі 7,5 років, вважаючи весь цей час, що він є тимчасово відстороненим від посади без "офіційного" звільнення.
Якими нормативно-правовими актами врегульовано "стандартну практику" із переведення до "позаштатного складу" без "офіційного звільнення" адвокат суду не повідомила.
Тобто, аналізуючи наведені доводи, слід дійти висновку про те, що вони зводяться до розуміння позивачем того, що він не перебуває на посаді заступника начальника відділу Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області, не отримує грошового забезпечення, натомість його переведено до "позаштатного складу" у невизначеному підрозділі ГУНП в Харківській області не невизначену посаду, проте його звільнення з займаної посади не відбулось, оскільки вирок суду щодо нього у кримінальному провадженні не винесено.
Дослідивши вказану заяву, суд зазначає, що наведені у ній доводи не можуть бути взяти до уваги як поважні підстави для поновлення строку звернення до суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує на тому, що заявниця наполягає на непропущенні строку звернення до суду, з огляду на те, що позивач не знав та не міг дізнатись про своє звільнення з посади з огляду на обставину перебування під вартою з січня 2017 року по липень 2024 року.
Надаючи оцінку цим доводам, суд цілком погоджується з доводами заявниці - адвоката Пятигори К.В. стосовно того, що перебіг строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. №340/1019/19).
Таким чином суд зосереджує увагу на тому чи міг позивач, перебуваючи під вартою, усвідомити порушення своїх прав та, зокрема, звільнення з посади.
Судом встановлено з матеріалів позовної заяви, що до позивача у січні 2017 року було застосовано запобіжний захід в зв'язку з притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 187 КК України (розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень). Звільнений позивач з-під варти 11.07.2024р. на підставі ст. 20 Закону України "Про попереднє ув'язнення", адвокат звернувся до суду у цій справі в інтересах позивача 14.08.2024р.
Оцінюючи обставину перебування позивача в умовах фактичного обмеження волі, суд зазначає, що зазвичай ця обставина може вплинути на можливість особи як дізнатися про порушення свого права, так і можливість звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Разом з тим, слід мати на увазі, що позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказаність задекларованого позивачем твердження, але не мас обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому, відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22:
1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів; 2) порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду;
3) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
4) суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ССПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення. Суд виходить таких міркувань:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З урахуванням наведених висновків суд ураховує, що строк, пропущений позивачем, є значним. Суд зазначає, що хоча перебування особи під вартою є формою обмеження свободи такої особи, яка зазнає при цьому обмеження в зносинах з навколишнім світом, слід розуміти, що такі обмеження не носять характеру такої ізоляції, яка повністю виключає можливість отримання особою, взятою під вартою інформації щодо подій та, зокрема, подій, які стосуються її особисто.
Відповідно до ст., ст. 1,2 Закону України "Про попереднє ув'язнення", тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Метою попереднього ув'язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку та видачі особи (екстрадиції) або її транзитного перевезення.
Згідно приписів ст. 13 зазначеного Закону, особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється відповідно до закону. З відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, взятих під варту, під розписки, які додаються до їх особистих справ.
Аналізуючи наведені норми Закону України "Про попереднє ув'язнення", суд критично ставиться до посилань заявниці на те, що протягом 7,5 років позивач не усвідомлював та не міг усвідомити, що його може бути звільнено з посади.
Як зазначалося вище, вказаний строк є значним, тож позивач, будучи співробітником поліції у званні підполковника, обіймаючи керівну посаду в органах поліції, повинен був розуміти протягом цього строку, що він не перебуває на службі, фактично не виконує посадових обов'язків, не отримує грошове забезпечення, однак протягом 7,5 років він не виявив належної зацікавленості та не мав бажання звернутися до ГУ Національної поліції в Харківській області для з'ясування того чи працює він на займаній посаді та в якому статусі перебуває. Доводів про те, що позивач звертався до ГУ Національної поліції в Харківській області з метою з'ясування таких обставин, надана суду заява не містить. Так само вона не містить доводів, що позивачу було відмовлено особою або органом, які здійснюють кримінальне провадження у листуванні.
Доводи про те, що позивач вважав себе переведеним до "позаштатного складу" без "офіційного звільнення" суд також оцінює критично та зазначає, що вони перебувають у сфері суб'єктивного сприйняття реальності, яке не має належного підгрунтя. Належних доводів чому позивач вважав себе переведеним до "позаштатного складу", однак не мав підстав вважати звільненим з посади суду не надано та з матеріалів позовної заяви не вбачається.
Проте в будь-якому разі позивач усвідомлював, що не працює на займаній посаді.
Та обставина, що позивача не було засуджено вироком суду на ці висновки не впливає, оскільки така обставина звільнення з посади як засудження за вироком суду не є єдиною можливою підставою, яка передбачена чинним законодавством для звільнення поліцейського, що і мало місце в даній справі, де позивач був звільнений з посади на інших підставах.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. у справі № 300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість позивача у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову.
Згідно ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Підсумовуючи наведене, суд вказує, що оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль і належної старанності, особливо з огляду на те, що позивач усвідомлював, що фактично не працює на займаній посаді (переведений до позаштатного складу), а також можливість дізнатися про своє місце роботи та куди його переведено (як він вважав), яка поданими суду доводами не спростована.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 248, 256 КАС України, суд,
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду в даній справі.
Позовну заяву повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Д.В. Григоров