про відмову у забезпеченні позову
06 вересня 2024 року м. Київ № 320/41760/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої в рамках адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 липня 2024 року №11/1518 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за його заявою від 26 червня 2024 року;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З акту Київського кружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року вбачається, що 23 серпня 2024 року засобами поштового зв'язку УКРПОШТА надійшла позовна заява ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову. Вказана позовна заява зареєстрована у комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» Київського окружного адміністративного суду 03 вересня 2024 року, в зв'язку із надмірним навантаженням заява про забезпечення позову зареєстрована 06 вересня 2024 року, позовна заява разом із заявою про забезпечення позову передана головуючій судді Шевченко А.В.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування цієї заяви заявник зазначає, що він на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. 26 червня 2024 року позивач рекомендованим листом направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та документи, що підтверджують, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років. 11 липня 2024 року позивач особисто звернувся до відповідача для передачі документів які надають право на відстрочку. 13 серпня 2024 року позивач по повістці прибув до відповідача де отримав повідомлення про відмову у наданні відстрочки. Причиною відмови вказана відсутність визначення місця проживання дитини з військовозобов'язаними.
Щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до вчинення відповідачем дій по мобілізації, і як наслідок змінить статус позивача з військовозобов'язаного на військовослужбовця і це унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду. Просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки призивати ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд звертає увагу на таке.
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною другою статті 150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено види забезпечення позову.
У відповідності до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими заявником вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та обов'язків.
Як вже встановлено судом вище, фактично позивач аргументуючи підстави для вжиття заходів забезпечення позову посилається на очевидну протиправність дій та дій мобілізаційного призначення щодо проведення процедури мобілізації.
В даному випадку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, а саме, щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд зауважує, що підстави вважати, що мобілізаційне розпорядження чи рішення які оскаржуються позивачем мають очевидні ознаки протиправності, на даний час відсутні, оскільки такі обставини підлягають з'ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.
Подання позовної заяви, предметом якої є, зокрема, законності рішення за результатами проведеного медичного обстеження та прийняття рішення про придатність до військової служби, не може слугувати беззаперечним доказом того, що такі рішення суб'єктів владних повноважень є очевидно протиправними.
Суд звертає увагу заявника, що встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, на аргументах протиправності якої ґрунтується мотивувальна частина поданої заявником заяви про забезпечення позову, можливо на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, під час розгляду судової справи по суті.
Відтак, на переконання суду, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної та реальної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника, а тому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
При цьому на даній стадії, на підставі наданих заявником доказів та наведених доводів, суд не вбачає за можливе застосувати заходи забезпечення з підстав очевидної протиправності оскаржуваного рішення.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Шевченко А.В.