05 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/4080/24 пров. № А/857/13337/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Рибалка Назара Олександровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Зозуля Д.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.05.2024р., м.Рівне, дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 14.05.2024),-
16.04.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Рибалко Н.О., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Кіровоградській обл. № 172850024566 від 22.01.2024р. «Про відмову у призначенні пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком починаючи з 09.11.2023р.;
зобов'язати Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. призначити та виплатити ОСОБА_1 , починаючи з 09.11.2023р., пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу: період її роботи на території російської федерації /рф/ з 01.01.1992р. по 26.08.2002р.; а також періоди роботи з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. у психіатричному закладі охорони здоров'я - в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору (а.с.1-12).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.40-41).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. № 172850024566 від 22.01.2024р. «Про відмову у призначенні пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, починаючи з 09.11.2023р.; зобов'язано ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. призначити ОСОБА_1 з 09.11.2023р. пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу: період її роботи на території рф з 01.01.1992р. по 26.08.2002р.; період роботи з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. у психіатричному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484 грн. 48 коп. (а.с.59-66).
Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Кіровоградській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.67-70).
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що рішенням пенсійного органу № 172850024566 від 15.01.2024р. позивачу призначено пенсію за віком з 09.11.2023р. ГУ ПФ України в Рівненській обл. направлено до головного управління лист за вих. №1700-0302-9/4248 від 22.01.2024р. про перегляд страхового стажу позивача та доопрацювання ЕПС. У вказаному листі повідомлено, що за результатами перевірки пенсійної справи встановлено, що до страхового стажу заявниці неправомірно враховано період роботи в рф з 01.01.1993р. по 26.08.2002р., оскільки з 01.01.2023р. остання припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.; з 19.06.2023р. Україна припинила участь у зазначеній Угоді.
З урахуванням вищезазначеного, ГУ ПФ України в Рівненській обл. просило доопрацювати електронну пенсійну справу без використання принципів черги (за допомогою «Релізу змін в підсистемі «Призначення та виплата пенсій (ППВП)» версія 1.6.74.1 від 04.04.2022р.») та прийняти відповідне рішення щодо призначення/відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства. У разі відсутності технічної можливості відпрацювання електронної пенсійної справи або незгоди - повідомити письмово з обґрунтуванням своєї позиції.
У свою чергу, ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. розглянуло лист ПФ України в Рівненській обл. та повідомило, що заяву про призначення пенсії за віком від 09.11.2023р. за № 408 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), розглянуто повторно. Рішенням № 172850024566 від 22.01.2024р. електронна пенсійна справа ОСОБА_1 приведена у відповідність та винесено рішення про відмову в призначені пенсії.
Отже, неправомірних дій апелянт стосовно позивача не допускав; правові відносини з рф зупинені офіційно, тому відсутні підстави для зарахування страхового стажу, а також стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як з'ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60-річного віку, 09.01.2024р. звернулася до ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про призначення на пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. розглянуло заяву позивача та 22.01.2024р. прийняло рішення № 172850024566 про відмову у призначенні пенсії (а.с.31).
Згідно спірного рішення страховий стаж особи становить 26 років 11 місяців 01 день; за результатами розгляду наданих документів до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно із трудовою книжкою (серії НОМЕР_2 ) на території рф з 01.01.1992р. по 26.08.2002р. Право на призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням наявних документів, заявниця набуде після досягнення 63-річного віку, з 09.11.2026р. Отже, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного мінімального страхового стажу 30 років.
Окрім цього, із розрахунку страхового стажу для визначення права на пенсію (РС-розрахунок) вбачається, що період роботи ОСОБА_1 з 09.03.2005р. зарахований до стажу роботи у календарному обчисленні.
Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу у зарахуванні до стажу позивача періоду її роботи на території рф з 01.01.1992р. по 26.08.2002р. та періоду роботи з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. у психіатричному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі, та відповідно у призначенні пенсії за віком, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Задовольняючи заявлений позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи в закладі з надання психіатричної допомоги підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Отже, відмова відповідача зарахувати до стажу позивача в подвійному розмірі періодів її роботи в психіатричному закладі охорони здоров'я не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та є протиправною.
При цьому, обставини, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав /СНД/ у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р., не впливають на правомірність прийняття оспорюваного рішення пенсійного органу, що прийнято 22.01.2024р., та не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території рф підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Звідси суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права з урахуванням дискреційних повноважень органу ПФ України на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, буде зобов'язання ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. призначити ОСОБА_1 з 09.11.2023р. пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу: період її роботи на території рф з 01.01.1992р. по 26.08.2002р.; період роботи з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. у психіатричному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Водночас суд зауважив, що дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган ПФ України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській обл. позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених позовних вимог щодо відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл., тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XIІ/, Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-IV/, який набрав чинності 01.01.2004р.
Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.3 ст.40 Закону № 1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
За правилами п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу) станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до ст.60 Закону № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_1 з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. працювала на відповідних посадах у психіатричному закладі охорони здоров'я (а.с.21-26).
Згідно довідки Комунального підприємства /КП/ «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради № 3510 від 13.11.2023р. ОСОБА_1 з 21.11.2011р. по даний час працює в КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради на посаді фельдшера (з наркології) кабінету освідчення на предмет алкогольного та наркотичного сп'яніння наркологічного стаціонарного відділення (а.с.28).
Отже, матеріалами справи підтверджено і не заперечується відповідачами, що протягом спірного періоду позивач працювала у психіатричному закладі охорони здоров'я.
За правилами ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у психіатричних закладах охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019р. у справі № 689/872/17, від 20.04.2022р. у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023р. у справі № 160/14078/22.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що незарахування пенсійним органом до стажу позивача у подвійному розмірі періодів роботи у психіатричних закладах охорони здоров'я з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та є протиправним.
Щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи на території рф з 01.01.1992р. по 26.08.2002р. пенсійний орган вказує припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
Щодо вказаних доводів пенсійного органу апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія-щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Поряд з цим, за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації...
Згідно зі ст.12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993р.).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Зі змісту наведених норм вбачається, що пенсія особі, що звернулась за її призначенням, призначається за нормами законодавства країни, де відбувалась трудова діяльність цієї особи, а пільговий стаж, набутий на території однієї з визначених Угодою держав, визнається іншою державою.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Згідно з ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду рф, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
З вищезазначеного слідує, що законодавством України, так і законодавством рф передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вже було зазначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи.
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 підтверджено, що позивач, зокрема, з 01.01.1992р. по 26.08.2002р. працювала на території рф.
Представлена трудова книжка містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що виходячи із змісту вищенаведених правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Тому відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів з підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства. Будь-яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів рф саме з вини позивача суду не надано.
Позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі № 144/669/17, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021р. у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Окрім цього, покликання апелянта на те, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р., не впливають на правомірність дій пенсійного органу, та не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Таким чином, вказані спірні періоди роботи позивача на території рф підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. № 172850024566 від 22.01.2024р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. призначити ОСОБА_1 з 09.11.2023р. пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу: період її роботи на території рф з 01.01.1992р. по 26.08.2002р.; період роботи з 09.03.2005р. по 07.09.2011р. та з 21.11.2011р. по 13.11.2023р. у психіатричному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Окрім цього, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства; судом першої інстанції наведено повну і детальну аргументацію його вибору, яка апелянтом не спростована.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволені у визначений спосіб.
Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Кіровоградській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. в адміністративній справі 460/4080/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Дата складання повного тексту судового рішення: 05.09.2024р.