03 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/29853/23 пров. № А/857/11619/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року (судді Лунь З.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/29853/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-
ФОП ОСОБА_1 20.12.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 30.08.2023 №0011907-1303-1301 про податкове зобов'язання сплати податку на додану вартість в вироблених в Україні товарів на суму 174421,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 внаслідок проведення операції відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника за рішенням суду виник податковий борг в сумі 174 421,00 грн., який є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу (узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у термін). На дату формування вимоги у платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 02.08.2024 продовжено строк розгляду справи, з 27.06.2024 по 07.07.2024 та з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова, Відділення державного казначейства у Франківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень в частині 174421,00 грн. та в частині 3530,00 грн. донарахованого податку на додану вартість та 1458,00 грн. штрафних санкцій і зобов'язання ВДК у Франківському районі м. Львова відшкодувати бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 174421,00 грн.
Постановою Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 у справі № 5/2074-12/346 позов СПД-ФО ОСОБА_1 задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 № 11132/10/17-2; відшкодовано бюджетну заборгованість з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства у Франківському районі м. Львова на користь СПД ОСОБА_1 в розмірі 174421,00 грн.; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2005 № 11132/10/17-2 в частині 2278,64 грн. донарахованого податку на додану вартість та 957,03 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2006 постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 у справі № 5/2074-12/346 - залишено без змін.
07.03.2006 Господарським судом Львівської області видано виконавчий лист № 5/2074-12/346 про відшкодування бюджетної заборгованості з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства у Франківському районі м. Львова на користь СПД ОСОБА_1 в розмірі 174421,00 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15.05.2007 року касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова - залишено без задоволення, касаційне подання прокуратури Львівської області - залишено без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2006 року по справі № 5/2074-12/346 - залишено без змін.
Виконавчий лист від 07.03.2006 по справі № 5/2074-12/346 про стягнення 174421,00 грн. було пред'явлено позивачем до виконання 10.05.2006.
27.06.2023 на виконання виконавчого листа від 07.03.2006 по справі № 5/2074-12/346, виданого Господарським судом Львівської області Державною казначейською службою України позивачці виплачено бюджетну заборгованість в розмірі 174421,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №27/06/2023.
Головне управління ДПС у Львівській області 30.08.2023 сформовало вимогу №0011907-1303-1301 про сплату податкового боргу в сумі 174421,14 грн. з податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код класифікації доходів бюджету 14060100.
Вважаючи спірну податкову вимогу протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Згідно з підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня, (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до положень статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Згідно з підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Аналізуючи наведено суд вважає, що вимога вважається відкликаною якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Відповідний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 21.06.2022 у справі №240/6321/20, від 19.04.2023 у справі №240/18522/21, від 17.11.2021 та від 15.06.2023 у справі № 160/15095/20.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення (абз.1).
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абз.4).
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що прийняттю відповідачем вимоги від 30.08.2023 №0011907-1303-1301 про сплату податкового боргу про податкове зобов'язання сплати податку на додану вартість в вироблених в Україні товарів на суму 174421,00грн. передувало прийняття податкового повідомлення - рішення від 08.06.2015 № 11132/10/17-2.
Водночас, постановою Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 у справі № 5/2074-12/346, яке ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2006 залишено без змін, позов СПД-ФО ОСОБА_1 задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 № 11132/10/17-2; відшкодовано бюджетну заборгованість з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства у Франківському районі м. Львова на користь СПД ОСОБА_1 в розмірі 174421,00 грн.; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2005 № 11132/10/17-2 в частині 2278,64 грн. донарахованого податку на додану вартість та 957,03 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Постанова набрала законної сили 07.06.2006.
Стосовно юридичного значення обставин, встановлених у рішеннях судів, які вказані вище, суд звертає увагу на наступне.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду.
Крім того, з платіжної інструкції № 27/06/2023 від 27.06.2023 видно, що на користь ФОП ОСОБА_1 відшкодовано бюджетну заборгованість в розмірі 174421,00 грн. за виконавчим листом №5/2074-12/346, виданим 07.03.2006 Господарським судом Львівської області.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що у позивачки відсутній податковий борг, який зазначений як підстава для прийняття спірної вимоги, що є підставою для визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області від 30.08.2023 №0011907-1303-1301 про наявність у позивачки боргу з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 174421,00 грн., тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №380/29853/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 03.09.2024