П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27483/23
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі за позовом адвоката Соловйова Дмитра Ігоровича, який діє в інтересах громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2023 року адвокат Соловйов Д.І., який діє в інтересах громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС в Одеській області), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення № 374877 від 10.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 ;
-зобов'язати поновити дію посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 29.10.2018, виданої громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених вимог адвокат пояснив, що, 25.10.2018, його довірителька отримала дозвіл на імміграцію, на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, що є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.
Далі, адвокат пояснює, що рішенням ГУ ДМС в Одеській області № 374877 від 10.08.2023 скасований дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 , на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Мотивуючи свою думку про протиправність оскаржуваного рішення, прийнятого органами міграційної служби, адвокат наголошує на тому, що до моменту скасування даного дозволу минуло більше 4 (чотирьох) років, при цьому, доказів вчинення протягом цього часу ОСОБА_3 протиправних дій, які завдали шкоду національній безпеці або громадському порядку в Україні, з метою здійснення яких позивачка нібито прибула до України, немає та навіть відсутні згадки про такі дії.
Як указує адвокат, протягом тривалого проживання його довірительки на території України, остання жодного разу не притягувалась до кримінальної відповідальності. Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС в Одеській області № 374877 від 10.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2
Зобов'язано ГУ ДМС в Одеській області поновити дію посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 від 29.10.2018, виданої громадянці Республіки Молдова ОСОБА_4 . Ботнар.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції покликаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.02.2020 у справі № 823/1499/17, виходив з того, що підставою для скасування особі дозволу на імміграцію згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», мають бути саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні.
При цьому, суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.
Враховуючи підстави, указані у статті 12 Закону України «Про імміграцію», за яких існує можливість скасування дозволу на імміграцію, суд вважав, що відповідач прийняв оскаржуване рішення формально і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані норми цієї статті.
На думку суду, відповідач не довів правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, ГУ ДМС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не надав належної правової оцінки інформації, яка міститься у поданні Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 15.06.2023 №51/1/3-4142.
Скаржник наголошує на тому, що у вказаному поданні зазначено, що за наявними в СБУ даними громадянка Республіки Молдова ОСОБА_5 причетна до організації функціонування каналу нелегальної міграції вихідців співвітчизників з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.
З вказаного слідує, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері та є передбаченою пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» підставою для скасування дозволу на імміграцію.
На переконання скаржника вказана обставина є цілком правомірною підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачці, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог.
Адвокат Соловйов Д.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , скориставшись процесуальним правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про законність та обґрунтованість позиції суду першої інстанції, викладеної в оскаржуваному рішенні.
Посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить відмовити в задоволенні скарги, а рішення суду - залишити без змін.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою Республіки Молдова.
25.09.2018 ОСОБА_6 звернулася до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію з підстав того, що її брат ОСОБА_7 є громадянином України.
Відділом імміграційної роботи ГУ ДМС в Одеській області 25.10.2018 складений висновок про надання ОСОБА_8 дозволу на імміграцію та видано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
29.10.2018 громадянка Республіки Молдови ОСОБА_6 документована посвідкою на постійне проживання в Україні тип НОМЕР_2 .
10.08.2023 головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМС в Одеській області складений висновок, в якому зазначені такі обставини:
«…До Головного управління ДМС України в Одеській області надійшло подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 15.06.2023 № 51/1/3-4142 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянці Республіки Молдова ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до змісту подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянки Республіки Молдова ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.
Наявні дані свідчать, що діяльність ОСОБА_9 , становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв'язку із чим ГУ СБУ у м. Києві та Київській області планується прийняти рішення про заборону вказаній іноземці в'їзду на територію України.
… У ході розгляду зазначеного подання установлено, що відсутня необхідність запрошувати іммігрантку для надання пояснень.
… На підставі вищевикладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», пунктами 21-23 Порядку провадження, підпунктом 1 пункту 64, підпунктом 4 пункту 72 Порядку оформлення, -
вважала и за доцільне:
скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 25.10.2018 про надання дозволу на імміграцію громадянці Республіки Молдова ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.10.2018».
На підставі вказаного висновку відповідачем 10.08.2023 прийнято рішення № 374877 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці Республіки Молдова.
У вказаному рішенні також зазначено, що видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.10.2018 скасована на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.
Позивачка, вважаючи протиправним вказане вище рішення про скасування дозволу на імміграцію, звернулася до суду із даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень, в основу оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 26 Конституції України визначає, що іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011№3773-VI (далі - Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до статті 1 Закону №3773-VI іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Стаття 2 Закону №3773-VI визначає, що іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він: - має в Україні законне джерело існування; - перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України; - перебуває на утриманні громадянина України; - має на своєму утриманні громадянина України; - в інших передбачених законами України випадках.
Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 (далі - Закон № 2491-III ).
Абзац 2 частини 1 статті 1 Закон № 2491-III визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
Згідно абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Пункт 4 частини 2 статті 4 Закону № 2491-III визначає, що дозвіл на імміграцію надається особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону № 2491-III особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Статтею 12 Закону №2491-ІІІ визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію
Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2491-III , центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), за поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенція центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначена Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983(далі - Порядок № 1983, (у редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні).
Пункт 21 Порядку №1983 визначає, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Відповідно до пункту 23 Положення №1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Як вбачається із матеріалів справи, дозвіл на імміграцію позивача був скасований на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні).
Підставою для прийняття такого рішення стало подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 15.06.2023 № 51/1/3-4142 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну іноземцю у зв'язку з тим, що дії вказаної особи становлять загрозу національній безпеці України.
Згідно зазначеного подання громадянка Республіки Молдова ОСОБА_5 причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України, що суперечить інтересам національної безпеки України.
Як правильно виснував суд першої інстанції, Верховний Суд у постановах від 13.11.2019 у справі №815/3651/17, від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491-III.
Варто відзначити, що відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Як визначено частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
Проте, апелянтом під час розгляду справи не надано суду жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем дій, спрямованих на встановлення наявності підстав для застосування положень пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III.
Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не мало належних та допустимих доказів, що дії позивача загрожують національній безпеці України.
Апеляційний суд не приймає посилання апелянта на те, що отримане ним подання Служби безпеки України є належною підставою для прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, зважаючи на таке.
Так, з ґрунтовного аналізу пунктів 21-22 Порядку №1983 вбачається, що подання регіонального органу СБУ є підставою для порушення питання щодо скасування органами ДМС України дозволу на імміграцію іноземця.
В свою чергу, органи ДМС, згідно з пунктом 23 Порядку №1983, мають повноваження на всебічне вивчення даного подання, затребування додаткової інформації, як в ініціатора подання, так і в інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також одержання пояснення від самого іноземця, стосовного якого розглядається питання щодо скасування дозволу на імміграцію, шляхом його запрошення до органів ДМС України.
Лише за результатами аналізу цієї інформації органи ДМС приймають відповідне рішення.
Відтак, апеляційний суд вважає необґрунтованими міркування апелянта щодо обов'язкового та безальтернативного характеру для нього подання УСБУ.
Варто також наголосити, що подання Управління СБУ не містить інформації про дії позивача, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Слід звернути увагу також на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не запросив позивача для надання пояснень стосовно обставин, які містяться в поданні щодо скасування дозволу на імміграцію, чим порушив положення пункту 23 Порядку №1983 та пункту 9 частини другої статті 2 КАС України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п. 74).
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 №495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі №805/2340/17-а), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
Вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб'єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.
Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб'єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірного рішення відповідача, адже воно прийнято непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а також становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС в Одеській області № 374877 від 10.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 .
Є важливим зауважити, що згідно частин 3, 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача, суб'єкта владних повноважень, прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Отже, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити дію посвідку на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 , є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 08.02. 2024 у справі №500/3925/22, а також в постанові від 24.04.2019 у справі №810/4277/16, які в силу положень статті 242 КАС України підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Колегія суддів вважає, що відповідь на основні аргументи апеляції надані.
Наведені скаржником аргументи суперечать викладеним вище нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та указаній вище практиці Верховного Суду, а відтак підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті судового рішення відсутні.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись статтями: 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі за позовом адвоката Соловйова Дмитра Ігоровича, який діє в інтересах громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 04.09.2024.