Провадження № 11-кп/803/2951/24 Справа № 191/3482/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Покровського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України (далі-КК).
За матеріалами справи ухвалою слідчого судді Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2024 року ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Під час підготовчого судового засідання ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто з 15 серпня 2024 року до 14 жовтня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та невмотивованістю.
В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що жодних доказів в обґрунтування ризиків сторона обвинувачення не має, що в свою чергу є беззаперечним порушенням та підтверджується рішенням ЄСПЛ у справі “Штепа проти України» від 24.10.2019 року.
Водночас вказує, що суд першої інстанції перекрутив доводи сторони захисту, яка посилалась на висновки Другого Сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року, в якому було зазначено, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч.6 ст.176 КПК України (далі-КПК) не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст.177,178 Кодексу. Тобто під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч.6 ст.176 КПК є можливість за певних обставин, визначених ст.ст.177,178 КПК, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід.
При цьому наголошує, що ОСОБА_7 не мав наміру переховуватися та ухилятися від явки до суду, так як чітко усвідомлює наслідки неналежної процесуальної поведінки перебуваючи у статусі обвинуваченого, добре розуміє свої процесуальні права та обов'язки, а суд першої інстанції при розгляді клопотання не врахував стан здоров'я обвинуваченого, який має діагноз сечокам'яна хвороба, конкременти обох нирок, кисту правої нирки, та саме з цих підстав оскаржував висновок ВЛК, оскільки вважав, що це є підставою для звільнення його з лав ЗСУ.
З огляду на викладене сторона захисту просить апеляційний суд скасувати ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченому ч.5 ст.182 КПК.
В судове засідання апеляційної інстанції прокурора ОСОБА_8 не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, але його неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.422-1 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, яка наполягала на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також те, що обвинувачений є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та обвинувачується у дезертирстві.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
Разом з цим, місцевий суд дійшов до переконання, що у судовому засіданні прокурором не доведено наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_7 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що не оспорюється стороною обвинувачення, а отже ці висновки слід вважати доведеними.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави, погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 ще не розпочався, по справі ще не допитано учасників, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 14 жовтня 2024 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді застави, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч.8 ст. 176 КПК, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 проблем зі здоров'ям (сечокам'яна хвороба, конкременти обох нирок, киста правої нирки), не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять об'єктивних медичних даних про те, що за станом свого здоров'я обвинувачений не може утримуватися в умовах СІЗО. Більше того, згідно наданої стороною захисту копії довідки ВЛК від 15.12.2023 року ОСОБА_7 придатний до військової служби.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 14 жовтня 2024 року включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4