Справа № 757/34779/23-ц Головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.
Провадження № 22-ц/824/1154/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
04 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У серпні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» (далі - ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32») звернулось до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 12 888,78 грн, понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 600 грн та по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що на підставі свідоцтва про право власності від 03 грудня 2007 року відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , обслуговування якого здійснює ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32». 03 березня 2008 року між сторонами укладено договір № 132-Б про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території, умови якого в частині оплати наданих позивачем комунальних послуг відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 01 липня 2023 року у нього утворилася заборгованість в сумі 12 888,78 грн, погашення якої він ігнорує.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» заборгованість у розмірі 12 888,78 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як власник квартири в багатоквартирному будинку, не здійснював оплату наданих позивачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території відповідно до умов укладеного договору та вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заявленої суми заборгованості.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивачем не надано квитанції про оплату послуг адвоката, відтак ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки належним чином не є підтвердженими.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанціїнорм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 600 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що на виконання вимогпункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України ним було повідомлено суд про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 600 грн разом з поданням позовної заяви.
У прохальній частини позовної заяви позивач також просив суд за результатом розгляду справи та задоволення позовних вимог стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу по даній справі у розмірі 9 600 грн.
На підтвердження понесення таких судових витрат позивач долучив до позову: копію договору про надання правничої допомоги від 01 липня 2023 року, укладеного між ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» та Адвокатським об'єднанням «Міжнародна адвокатська група», згідно з яким розмір винагороди виконавця за надання правничої допомоги становить 1 200 грн за одну годину надання правничої допомоги; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Зарубіної Т.М.; копію акту про обсяг наданої правової допомоги від 31 липня 2023 року за вказаним договором.
Згідно з актом про обсяг надання правничої допомоги від 31 липня 2023 рок виконавець відповідно до пункту 1.1 та пункту 5.1 договору про надання правничої допомоги станом на день підписання вказаного акту надав клієнту наступну професійну правничу допомогу вартість якої становить: 1 200 грн - надання консультації щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги із ОСОБА_1 ; 2 400 грн - здійснення збору та пошуку необхідних документів по кредиторській заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» за надані житлово-комунальні послуги, а також здійснення аналізу та вивчення вказаних документів, підготовка плану дій щодо стягнення заборгованості у судовому порядку; 6 000 грн - підготовка позовної заяви ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги до Печерського районного суду м. Києва, підготовка додатків до позовної заяви згідно з переліком. Загальна вартість наданої правничої допомоги становить 9 600 грн.
Позивач вважає, що висновок суду першої інстанції про ненадання ним доказів про оплату послуг адвоката є таким, що суперечить пункту 1 частини другої статті 137, частині восьмій статті 141 ЦПК України, а також правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 у справі № 648/1102/19 та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від відповідача не надійшов.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України)
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вказаного не врахував, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не надав належну правову оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, не врахував судову практику Верховного Суду зі вказаного процесуального питання та дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» витрат на правову допомогу з підстав відсутності квитанції про оплату послуг адвоката.
У позовній заяві позивач зазначав, що ним будуть понесені витрати на правову допомогу близько 24 600 грн та долучив орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесення зазначених витрат в суді першої інстанції позивачем до позовної заяви надано договір про надання правничої допомоги від 01 липня 2023 року, укладений між Адвокатським об'єднанням «Міжнародна адвокатська група» та ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32», у пункті 5.1 якого сторонами погоджено, що розмір винагороди виконавця за надання правничої допомоги відповідно до пункту 1.1 даного договору становить 1 200 грн за одну годину надання правничої допомоги виконавцем; орієнтовний розрахунок на професійну правничу допомогу.
Крім того, наданий суду акт про обсяг наданої правової допомогиза договором про надання правничої допомоги від 01 липня 2023 року, підписаний Адвокатським об'єднанням «Міжнародна адвокатська група» та ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» 31 липня 2023 року, містить детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), обсяг та вартість яких погоджена сторонами.
Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції заявлено не було.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Не врахувавши зазначені вище висновки, не застосувавши при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність доказів оплати за надану правову допомогу може слугувати підставою для відмови у їх відшкодуванні.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі не відповідає матеріалам справи, зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак ухвалене у справі рішення в оскаржуваній частині відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вимог позивача.
В частині вирішених позовних вимог по суті спору рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 22 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.
Враховуючи, що заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року оскаржується в частині розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору по суті, а позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги на це рішення у розмірі 4 026 грн відповідно до платіжної інструкції № 4064 від 13 листопада 2023 року, то документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги необхідно повернути останньому з Державного бюджету України.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» задовольнити.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 9 000 грн (дев'ять тисяч гривень).
Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» з Державного бюджету України сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4 026 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній