04 вересня 2024 року № 320/20243/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та оглядового розпису.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської митниці, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці №UA100370/2023/000221 від 22/04/2023 про визначення вартості товарів, що перемішуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів;
- визнати протиправним та скасувати оглядовий опис М-15 №UA100370/2023/008616 від 22.04.2023.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що ним було замовлено у компанії "Royal Dent LTD" товар (стоматологічні товари), який мав бути використаний позивачем для власних потреб.
Позивачем на підтвердження вартості товару було надано контролюючому органу комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023, в якому зазначено, що вартість товару у кількості 137 одиниць становить 137,40 доларів США.
Однак, відповідачем прийняті рішення про визначення вартості товарів, що перемішуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів №UA100370/2023/000221 від 22.04.2023, яким відкориговано вартість поставленого позивачу товару до 2908,52 доларів США, та оглядовий опис М-15 №UA100370/2023/008616 від 22.04.2023, яким встановлено позивачу до сплати суму податків та зборів у розмірі 58201,35 грн., з підстав ненадання касових та товарних чеків, ярликів та інших документів роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості товарів.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття контролюючим органом спірних документів, оскільки ОСОБА_1 надав необхідні документи, які підтверджують фактурну вартість поставленого товару.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що прийняття спірних документів зумовлено встановленням під час митного контролю розбіжностей між відомостями щодо товару, які наведені у комерційному інвойсі №187003107 від 15.03.2023, та фактичною кількістю товару.
Так, відповідач зауважив, у комерційному інвойсі №187003107 від 15.03.2023 вказано 137 одиниць товару, у т.ч. позиція під номером 9 Metal Screw SCI1335 - 1 одиниця, проте фактично у поштовому відправлення було 138 одиниць товару, серед яких Metal Screw SCI1335 - 2 одиниці.
Крім того, відповідач зауважив, що під час перевірки вартості товарів, які вказані у відповідному комерційному інвойсі, встановлено невідповідність вартості відповідно до цінової пропозиції інтернет-ресурсів, згідно яких такі товари були продані та були запропоновані до продажу.
Також відповідач зауважив, що комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023 не містить жодних посилань на відповідне міжнародне поштове відправлення, що, на думку відповідача, зумовлює неможливість ідентифікувати такий документ, як такий, що підтверджує вартість відповідного товару.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Враховуючи предмет позову, обставини справи та характер спірних правовідносин, суд вважає, що дана адміністративна справа може бути розглянута без проведення судового засідання.
Крім того, суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, про які вказує позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеп v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 було замовлено стоматологічні товари у компанії "Royal Dent LTD".
Компанія "Royal Dent LTD" направила позивачу комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023 з інформацією щодо асортименту та вартістю стоматологічних товарів.
Відповідно до вказаного документу загальна вартість товару становить 137,40 доларів США.
Компанія "Royal Dent LTD" листом від 26.03.2023 повідомила позивачу, що оплата товару має бути здійснена протягом 90 днів з дати отримання товару.
Міжнародне поштове відправлення з вказаними товарами за №СС066364363IL, надіслане ОСОБА_1 , надійшло до зони митного контролю - місця міжнародного поштового обміну.
09.04.2023 під час митного огляду товару з розпакуванням посадовою особою митного органу та посадовими особами АТ "Укрпошта" було виявлено стоматологічні товари, про що було складено акт про проведення огляду товарів від 09.04.2023.
Контролюючим органом в ході огляду було встановлено товар у кількості 138 одиниць.
Судом встановлено, що позивачем під час відстеження поштового відправлення за №СС066364363IL через офіційний веб-сайт АТ "Укрпошта" стало відомо, що станом на 09.04.2023 поштове відправлення перебуває у митниці: Потребує підтвердження вартості вкладення (customs@ukrposhta.ua - електронна адреса ля надання відомостей, необхідних для митного оформлення при затриманні митницею міжнародних відправлень).
З матеріалів справи вбачається, що позивач направив на електронну адресу customs@ukrposhta.ua лист, до якого долучив комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023.
За результатами розгляду поданих позивачем документів Київською митницею Державної митної служби України було прийнято рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів від 22.04.2023 №UA100370/2023/00022, яким контролюючий орган визначив вартість поставленого позивачу товару у розмірі 2908,50 доларів США.
У графі 18 оскаржуваного рішення зазначено обставини його прийняття та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів, а саме: наявність недостовірної заявленої відправником в митній декларації CN23 фактурної вартості товарів (за результатами митних формальностей, шляхом здійснення митного огляду з розпакуванням встановлено, що зазначена відправником вартість (нижче за рівень вартості аналогічних товарів згідно інформації інтернет-ресурсів).
З огляду на те, що на момент здійснення митного оформлення до митного органу не надано жодних належним чином оформлених документів, що підтверджує вартість зазначеного товару, визначених ст.1 ст.368 Митного кодексу України, митницею самостійно визначено вартість товарів у встановленому законом порядку.
У спірному рішенні зазначено, що вартість ґрунтується на довідковій інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, джерелом є інформація, з Інтернет ресурсу.
Перелік інтернет-ресурсів вказаний у спірному рішенні.
Також посадовими особами контролюючого органу було складено оглядовий розпис М-15 №UA100370/223/008616 від 22.04.2023, в якому визначено загальну вартість товару - 187889, 25 грн. та розмір податків та зборів, які підлягають сплаті позивачем, у розмірі 58201,35 грн.
Судом встановлено, що 12.05.2023 позивачем під час отримання товару у відділенні АТ "Укрпошта" було встановлено невідповідність вкладення товару, про що складено акт №02192.11.77 від 12.05.2017, підписаний позивачем та посадовими особами відділення зв'язку.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірних рішення та оглядового розпису, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
Згідно з пунктами 24 та 31 статті 4 МК України у цьому Кодексі наведені нижче терміни і поняття вживаються в такому значенні:
митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку;
міжнародні поштові відправлення - упаковані та оформлені відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та Правил надання послуг поштового зв'язку листи, поштові картки, бандеролі, спеціальні мішки з позначкою "М", дрібні пакети, відправлення з оголошеною цінністю, поштові посилки, згруповані поштові відправлення з позначкою "Консигнація", відправлення міжнародної прискореної пошти "EMS", які приймаються для пересилання за межі України, доставляються в Україну або переміщуються через територію України транзитом операторами поштового зв'язку.
Відповідно до частини восьмої статті 233 Митного кодексу України міжнародні поштові (крім тих, що переміщуються через територію України транзитом) та експрес-відправлення переміщуються через митний кордон України після здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що знаходяться в цих відправленнях.
Згідно з частиною дев'ятою статті 233 Митного кодексу України оператори поштового зв'язку, експрес-перевізники або їх повірені, декларанти чи уповноважені ними особи на вимогу митного органу пред'являють відправлення для здійснення митного огляду.
При проведенні митного контролю товарів, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, митні органи використовують технічні та спеціальні засоби митного контролю, а також службових собак.
Відповідно до частини третьої-четвертої статті 234 Митного кодексу України товари (крім підакцизних), що переміщуються (пересилаються) на адресу одного одержувача - громадянина в одній депеші від одного відправника у міжнародних поштових відправленнях, на адресу одного одержувача - громадянина в одному вантажі експрес-перевізника від одного відправника у міжнародних експрес-відправленнях, якщо їх сумарна фактурна вартість не перевищує еквівалент 150 євро, не є об'єктом оподаткування митними платежами.
Товари (крім підакцизних), що переміщуються (пересилаються) на адресу одного одержувача - громадянина в одній депеші від одного відправника у міжнародних поштових відправленнях, на адресу одного одержувача - громадянина в одному вантажі експрес-перевізника від одного відправника у міжнародних експрес-відправленнях, якщо їх сумарна фактурна вартість перевищує еквівалент 150 євро, оподатковуються митними платежами у порядку, встановленому статтею 374 цього Кодексу.
Частиною першою статті 234 митного кодексу України передбачено, що декларування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, здійснюється оператором поштового зв'язку, експрес-перевізником чи декларантом або уповноваженою ним особою. Кореспонденцiя, поштові листи та листівки, література для сліпих, друковані матеріали, міжнародні експрес-відправлення документарного характеру декларуються в уснiй формi на підставі товаросупровідних документів. Інші товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, підлягають письмовому декларуванню.
Відповідно до частини третьої-четвертої статті 234 Митного кодексу України товари, що переміщуються (пересилаються) на адресу одного одержувача - громадянина в одній депеші від одного відправника у міжнародних поштових відправленнях, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 150 євро, декларуються оператором поштового зв'язку шляхом подання реєстрів (тимчасових та/або додаткових) міжнародних поштових відправлень з урахуванням відомостей та документів, передбачених актами Всесвітнього поштового союзу.
Товари, що переміщуються (пересилаються) на адресу одного одержувача - громадянина в одному вантажі експрес-перевізника від одного відправника у міжнародних експрес-відправленнях, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 150 євро, декларуються експрес-перевізником шляхом подання реєстрів (тимчасових та/або додаткових) міжнародних експрес-відправлень.
Громадянин (уповноважена ним особа) має право самостійно декларувати такі товари у порядку, встановленому для громадян, шляхом подання митної декларації за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України, у тому числі з використанням інформаційних технологій.
Згідно з частинами сьомою-дев'ятою статті 234 Митного кодексу України для цілей цього Кодексу реєстри (тимчасові та додаткові) міжнародних поштових та експрес-відправлень замінюють митні декларації.
До тимчасових реєстрів оператор поштового зв'язку, експрес-перевізник вносить відомості про: 1) вид відправлення; 2) унікальний номер відправлення; 3) декларанта, відправника, одержувача товарів у відправленні; 4) найменування країни відправлення (призначення); 5) товари у відправленні (найменування, звичайний торговельний опис, торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах), код товару згідно з УКТ ЗЕД, кількість, фактурна та/або митна вартість); 6) відомості про нарахування митних платежів (суми митних платежів, спосіб і особливості їх нарахування та сплати, офіційний курс валюти України до іноземної валюти); 7) транспортні, комерційні та інші супровідні документи на товари.
До додаткових реєстрів крім відомостей, що вносяться до тимчасових реєстрів, оператором поштового зв'язку, експрес-перевізником вносяться відомості про: 1) номер і дату відповідного тимчасового реєстру (за наявності); 2) суми митних платежів, що підлягають сплаті за цим реєстром; 3) повернення відправлення відправнику.
Форма реєстрів (тимчасового та додаткового) міжнародних поштових та експрес-відправлень затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок заповнення таких реєстрів, у тому числі порядок внесення змін до них, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з урахуванням актів Всесвітнього поштового союзу.
Оператор поштового зв'язку, експрес-перевізник подає митному органу тимчасовий реєстр під зобов'язання про подання додаткового реєстру (додаткових реєстрів) та сплату митних платежів за товари, які є об'єктом оподаткування, у строк не більше 30 днів з дати оформлення відповідного тимчасового реєстру.
Для випуску товарів за тимчасовим реєстром застосовуються курси валют, визначені відповідно до статті 3-1 цього Кодексу, чинні на дату подання до митного органу такого тимчасового реєстру для оформлення.
Митні платежі сплачуються за додатковим реєстром з урахуванням курсу валют, чинного на дату подання до митного органу тимчасового реєстру, що йому передував.
Дозволяється подання оператором поштового зв'язку, експрес-перевізником додаткових реєстрів та сплата митних платежів за товари, які є об'єктами оподаткування, без подання тимчасових реєстрів. У такому разі митні платежі нараховуються за курсом валют, чинним на дату подання митному органу такого додаткового реєстру для оформлення.
Відповідно до частини першої статті 368 Митного кодексу України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, банківських виписках, електронних повідомленнях з інтернет-магазинів, інших документах, які містять відомості про вартість таких товарів.
У разі переміщення (пересилання) товарів у міжнародних поштових відправленнях для цілей оподаткування додатково може застосовуватися фактурна вартість цих товарів, зазначена у товаросупровідних документах, складених відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 368 Митного кодексу України особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості.
У разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів митні органи визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу шляхом прийняття письмового рішення за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2023 №62 відповідно до частини четвертої статті 368 глави 53 розділу ХІІ Митного кодексу України затверджено Форму рішення про визначення митної вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів.
Процедура справляння митних платежів при митному оформленні товарів, що переміщуються через митний кордон України в ручній поклажі, супроводжуваному й несупроводжуваному багажі, вантажних, міжнародних поштових та експрес-відправленнях і належать громадянам, визначена Порядком справляння митних платежів при ввезенні на митну територію України товарів громадянами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 22 травня 2012 року №581 (далі - Порядок №581, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.2 розділу І Порядку №581 визначено, що у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:
фактурна вартість товару - ціна товару, що переміщується через митний кордон України, та зазначена в рахунку-фактурі (фактурі-проформі, касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів).
Інші терміни вживаються в значеннях, наведених у Митному кодексі України (далі - Кодекс).
Згідно з пунктами 1.3 - 1.4 розділу І Порядку №581 митне оформлення товарів, що переміщуються громадянами в ручній поклажі, супроводжуваному, несупроводжуваному багажі, надходять на адресу громадян у вантажних, міжнародних, експрес- та поштових відправленнях та підлягають оподаткуванню, може бути завершено в повному обсязі лише після сплати митних платежів.
Митні платежі нараховуються за ставками, що діють на день подання митної декларації, та сплачуються громадянами у валюті України. При визначенні суми митних платежів, які нараховуються за фіксованими ставками, застосовується офіційний курс валюти, визначений відповідно до статті 3-1 МК України.
Відповідно до пункту 1.8 Порядку №581 справляння митних платежів при митному оформленні товарів, що переміщуються громадянами, зокрема, у міжнародних поштових відправленнях, здійснюється з використанням оглядового розпису М 15 за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, або МД.
Нарахування митних платежів здійснюється за формулами, наведеними в додатку до цього Порядку.
За змістом пункту 2.3 розділу ІІ Порядку №581 при митному оформленні товарів (крім підакцизних), що надходять на адресу одного одержувача в одній депеші від одного відправника у МПВ, на адресу одного одержувача в одному вантажі експрес-перевізника від одного відправника у МЕВ, несупроводжуваному багажі:
а) у разі надходження на адреси громадян товарів, сумарна фактурна вартість яких не перевищує 150 євро, митні платежі не нараховуються;
б) у разі надходження на адреси громадян товарів, сумарна фактурна вартість яких не перевищує 10000 євро, за оглядовим розписом М15, митною декларацією М16, квитанцією МД-1 відповідно нараховується ввізне мито за ставкою в розмірі 10 відсотків сумарної фактурної вартості товарів та податок на додану вартість.
При цьому базою оподаткування є частина сумарної фактурної вартості, що перевищує еквівалент 150 євро.
Відповідно до приписів пп.3 п.6 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450 2) товари, що пересилаються через митний кордон України в міжнародних поштових відправленнях, декларуються шляхом подання митному органу: тимчасового та/або додаткового реєстру міжнародних поштових відправлень у разі: надходження на адресу громадянина в Україну в одній депеші від одного відправника товарів, сумарна фактурна вартість яких не перевищує суми, еквівалентної 150 євро; або пересилання громадянином за межі України товарів, сумарна фактурна вартість яких не перевищує суми, еквівалентної 10000 євро;
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. (ст. 49 МК України).
Частиною другою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Водночас, згідно з частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частинами четвертою та восьмою статті 52 Митного кодекс України передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості. У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Як зазначено вище, Київською митницею Державної митної служби України було прийнято рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів від 22.04.2023 №UA100370/2023/00022, яким контролюючий орган визначив вартість поставленого позивачу товару у розмірі 2908,50 доларів США, та оглядовий розпис М-15 №UA100370/223/008616 від 22.04.2023, в якому визначено загальну вартість товару -187889, 25 грн. та розмір податків та зборів, які підлягають сплаті позивачем у розмірі 58201,35 грн.
У спірному рішенні відповідач зазначив, що на момент здійснення митного оформлення до митного органу не надано жодних належним чином оформлених документів, що підтверджує вартість зазначеного товару, визначених ст.1 ст.368 Митного кодексу України, митницею самостійно визначено вартість товарів у встановленому законом порядку.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що прийняття спірних документів зумовлено встановленням під час митного контролю розбіжностей між відомостями щодо товару, які наведені у комерційному інвойсі №187003107 від 15.03.2023, та фактичною кількістю товару.
Так, відповідач зауважив, у комерційному інвойсі №187003107 від 15.03.2023 вказано 137 одиниць товару, у т.ч. позиція під номером 9 Metal Screw SCI1335 - 1 одиниця, проте фактично у поштовому відправлення було 138 одиниць товару, серед яких Metal Screw SCI1335 - 2 одиниці.
Крім того, відповідач зауважив, що піж час перевірки вартості товарів, які вказані у відповідному комерційному інвойсі, встановлена невідповідність вартості відповідно до цінової пропозиції інтернет-ресурсів, згідно яких такі товари були продані та були запропоновані до продажу.
Також відповідач зауважив, що комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023 не містить жодних посилань на відповідне міжнародне поштове відправлення, що на думку відповідача, зумовлює неможливість ідентифікувати такий документ, як такий, що підтверджує вартість відповідного товару.
Проте, суд ставиться критично до такої позиції контролюючого органу, оскільки вказаний документ був сформований ще до моменту відправлення позивачу відповідного товару. При цьому, вказаний комерційний інвойс містить відомості щодо позивача та адреси його проживання.
Крім того, суд наголошує на тому, що розбіжності між відомостями щодо товару, які наведені у комерційному інвойсі №187003107 від 15.03.2023 (137 одиниць), та фактичною кількістю товару (138 одиниць) не були вказані контролюючим органом у спірному в якості підстави його прийняття.
Як зазначено вище, позивач на підтвердження фактурної вартості товару надав контролюючому органу комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023.
Суд зазначає, що інвойс це документ у міжнародній комерційній практиці, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставляються покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і відомості про постачальника та одержувача. Якщо умови оплати відтермінування платежу, інвойс є розрахунковим документом.
Передумовою складення інвойсу є укладення договору, який визначає договірні взаємовідносини між його сторонами. У спірному випадку продавцем товару є іноземна компанія, що здійснює міжнародну торгівлю товарами з комерційною метою. Позивач, у свою чергу, здійснив придбання партії товару (дитяче та підліткове взуття у кількості 56 пар), що не свідчить про його використання для особистих, сімейних чи інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво".
Оскільки позивач ОСОБА_1 не є підприємцем, що не спростовано при прийняті оскаржуваного рішення (вказана обставина визнається учасниками справи), вказане виключає можливість підтвердження фактурної вартості товару, що ввозився (дитячого взуття) наданим інвойсом.
Рахунок-фактура вид комерційного рахунка, в якому зазначено суму, що повинна бути сплачена за товар. Крім свого основного призначення як документа, в якому зазначено суму належного за товар платежу, рахунок-фактура може бути використаний як супровідний документ.
Рахунок-фактура має містити дату складання, найменування та реквізити продавця і покупця, найменування товарів, їх ціну, загальну вартість рахунку, валюту, ставки та розмір податку. Також в рахунку-фактурі можуть зазначатись реквізити зовнішньоекономічної угоди, відповідно до якого здійснюється поставка, реквізити відвантажувального документа, платіжні реквізити та інші відомості, у разі якщо їх наявність в рахунку-фактурі передбачена умовами договору, такі як умови поставки, умови оплати, місце завантаження, розмір та підстави надання знижок.
Таким чином, інвойс - це комерційний рахунок (товаросупровідний документ), який продавець виписує (оформляє) покупцю за певну партію товару. В інвойсі зазначають, зокрема найменування та адреси продавця і покупця; дату й номер замовлення покупця; опис проданого товару; інформацію про пакування; ціну товару; умови постачання та платежу. Вартість товару в інвойсі зазначають за умовами ЗЕД-контракту. Оформлений інвойс підтверджує обов'язок покупця оплатити товар, відвантажений на його адресу.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач виступає як споживач, який купує та замовляє товари для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, а тому відповідно до ч.1 ст.368 МК України зобов'язаний для підтвердження фактурної вартості товарів, що переміщалися через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів надати митному органу касові або товарні чеки, ярлики, банківські виписки, електронні повідомлення з інтернет-магазинів, чи інші документи, які б містили відомості про вартість таких товарів.
Водночас, відповідно до частини шостої статті 344 Господарського кодексу України рахунок-фактура (інвойс) належить до комерційних документів і використовується при міжнародних розрахунках.
З огляду на те, що у спірних правовідносинах товар не був заявлений до митного оформлення у порядку, встановленому розділом VIII МК України, тому наданий позивачем комерційний інвойс №187003107 від 15.03.2023 на підтвердження фактурної вартості ввезеного товару не може вважатись належним документом, що передбачений ч. 1 ст. 368 МК України.
З огляду на встановлені обставини, які свідчать про непідтвердження позивачем заявленої фактурної вартості товару у встановленому порядку, суд вважає, що у відповідача були достатні правові підстави для прийняття спірних рішення та оглядового опису.
Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.