П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/9658/24
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
повний текст судового рішення
складено 17.06.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 08.09.2022 року по 31.12.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 08.09.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 року по 03.02.2024 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 року по 03.02.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 68 відсотків місячного грошового забезпечення, враховуючи виплачені суми;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану у розмірі 100000,00 грн. за час стаціонарного лікування з 20.09.2022 року по 01.10.2022 року, з 04.11.2022 року по 13.01.2023 року та з 19.07.2023 року по 29.08.2023 року після поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини;
- зобов'язати ВЧ здійснити виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії військового стану у розмірі 100000,00 грн. за час стаціонарного лікування з 20.09.2022 року по 01.10.2022 року, з 04.11.2022 року по 13.01.2023 року та з 19.07.2023 року по 29.08.2023 року після поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, враховуючи раніше виплачені суми.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року позов задоволено.
07.06.2024 року представником позивача було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, яким вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ВЧ на користь позивача судові витрати у розмірі 4000 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 березня 2024 року між Адвокатським об'єднанням «Губський та партнери», діючим на підставі Статуту, з однієї сторони, та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги № 764.
Додатковою угодою №1 відповідно до п.4 договору про надання правничої допомоги №764 від 26 березня 2024 року сторони погодили, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги по справі в суді першої інстанції за позовом ОСОБА_1 до ВЧ про стягнення всіх належних сум грошового забезпечення, визначається у фіксованому розмірі та складає 10000 грн.
На підставі рахунку-фактури №88 від 26.03.2024 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок Адвокатського об'єднання 10000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3552648684.1 від 26.03.2024 року.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що витрати зазначені в заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, а відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, за приписами частини 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина 7 ст.139 КАС України унормовує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги №764 від 26.03.2024р. з додатковою угодою №1, рахунок-фактуру та платіжну інструкцію на суму 10000 грн.
Водночас, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
З огляду на вказане у суду апеляційної інстанції наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корегулюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
Крім того, висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
В свою чергу, колегія суддів визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Судова колегія враховує, що дана справа відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката. Більш того, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем не було оскаржено додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року про стягнення судових витрат та не надано зауважень щодо визначеної судом першої інстанції суми правничої допомоги, яка підлягає стягненню.
Враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що розмір судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу, визначений судом 1-ї інстанції у сумі 4000 гривень є співмірним.
На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат та відповідає нормам процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук