03 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1463/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року (суддя Татаринов Д.В., повний текст рішення складено 09.04.2024) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України в Запорізькій області від 24.07.2023 № Ф-877-49; визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування в інтегрованій картці позивача єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди з 2017 по 2019 роки на загальну суму 25 171, 44 грн; зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивача з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 25 171, 44 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Запорізькій області від 24 липня 2023 року № Ф-877-49. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування в інтегрованій картці ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди з 2017 по 2019 роки на загальну суму 21 030,90 грн. 90 коп. Зобов'язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн. 90 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що внаслідок змін в законодавстві, лише з 2021 року ФОП, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати ЄСВ.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу № Ф-877-49 від 24.07.2023 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 19 999,61 грн.
Відповідно до відомостей інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 , останньому нараховано заборгованість з єдиного соціально внеску за 2017-2019 роки в сумі 21 030, 90 грн.
Надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до довідки УПФУ форми ОК-5, яка міститься в матеріалах справи, у спірному періоді на користь ОСОБА_1 нараховано та сплачено єдиний внесок на нараховану позивачеві заробітну плату.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах та зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, враховуючи, що на час винесення оскаржуваної вимоги позивач не здійснював підприємницьку діяльність, протягом 2017-2019 років єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачувався за застраховану особу роботодавцем, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем фактично виконано обов'язок щодо сплати єдиного внеску, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована податковим органом неправомірно.
Доводи апелянта, що зміни до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме, доповнення її редакції частиною 6, набрали чинності лише 01.01.2021, суд апеляційної інстанції не знаходить обґрунтованими, адже такі зміни не змінюють характер спірних правовідносин та висновки суду, які ґрунтуються на системному аналізі інших норм чинного в період виникнення спірних правовідносин законодавства.
Інші доводи апелянта, а саме, направлення спірної вимоги за належною адресою позивача, не мають вплив на висновки суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваної вимоги, а тому судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в адміністративній справі № 280/1463/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 03 вересня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених ст. 328 КАС України.
Повна постанова складена 03 вересня 2024 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров