03 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/5375/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у якому просить:
- визнати протиправною відмову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у зарахуванні мені - ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років з 05 січня 2004 року по 27 листопада 2015 року в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України зарахувати мені - ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років з 05 січня 2004 року по 27 листопада 2015 року в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань.
В обґрунтування позову вказує, що наказом Департаменту Патрульної поліції від 14.03.2018 № 222 о/с, мене, рядового поліції ОСОБА_2 , поліцейського роти № 2 батальйону звільнено, відповідно до п.5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», рядового поліції ОСОБА_2 , поліцейського роти № 2 батальйону звільнено з виплатою грошової компенсації за 6 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році. Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років у календарному обчисленні становить - 13 років 08 місяців 17 днів, у пільговому обчисленні - 18 років 02 місяці 18 днів, що підтверджується витягом з наказу від 14.03.2018 №222 о/с. Вказує, що 14.05.2018 позивача зараховано на службу до Національної поліції та присвоєно звання рядовий поліції, що підтверджується витягом з Наказу від 11.05.2018 № 457 о/с. У даному наказі зазначено, що стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років станом на 01 червня 2018 року становить 01 рік 10 місяців 12 днів. Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що листом від 05.02.2024 я звернувся до відповідача із проханням зарахувати до вислуги років служби в поліції проходження служби в органах Державної кримінально- виконавчої служби України. Листом відповідача без дати та номера, який позивач отримав 07 березня 2024 року, відмовлено у задоволенні заяви, оскільки частина друга статті 78 Закону України «Про національну поліцію» містить вичерпний перелік посад (видів служби) та періодів роботи в органах і установах, служба в яких зараховується до стажу служби в поліції та у вказаному переліку відсутня служба в органах та установах Державної кримінально- виконавчої служби України. Позивач вважає вказану відмову протиправною з тих підстав, що проходження мною служби в органах кримінально-виконавчої служби має такий самий правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України, а тому повинна бути зарахована до служби в поліції на підставі п.З ч.2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію". Таким чином, період проходження мною служби з 05.01.2004 по 27.11.2015 в органах державної кримінально-виконавчої служби України підлягає зарахуванню до вислуги років в поліції. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 22.04.2024 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, зобов'язала Департамент патрульної поліції Національної поліції України надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, докази ознайомлення ОСОБА_1 з наказом №457 о/с від 11.05.2018. Вказано також, що питання щодо строків звернення до адміністративного суду вирішити після надходження до суду доказів, які суд витребовує у відповідача у даній ухвалі.
До суду 25.04.2024 надійшло клопотання відповідача про долучення доказів, які витребовував суд в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 01.05.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що служба в Державній установі «Житомирська установа виконання покарань №8» може зараховуватися до стажу служби для призначення пенсії при звільненні, як і було зазначено у наказі Департаменту патрульної поліції №222о/с від 14.03.2018 року, яким позивача було звільнено зі служби в поліції та який міститься в додатках до позовної заяви. Відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших; осіб», до видів служби та періодів часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, віднесено і Державну кримінально- виконавчу службу України. Тому, зарахування до вислуги років службу в даній установі, буде обов'язково зараховано при призначенні пенсії при звільненні. Водночас зарахування стажу роботи в Державній кримінально-виконавчій службі України до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, статтею 78 Закону України "Про національну поліцію" не передбачено. Враховуючи те, що законодавцем не включено стаж служби в Державній кримінально-виконавчій службі України до частини 2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", якою визначено виключний перелік служб та органів, час роботи в яких зараховується до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, а тому у Департаменту патрульної поліції відсутні правові підстави задовольнити позовні вимоги позивача. Просить відмовити у задоволенні позову.
Щодо строків звернення до суду відповідач зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки був обізнаний про можливе порушення своїх прав з дати винесення наказу.
Відповідь на відзив надійшла до суду14.05.2024. У своїй відповіді на відзив відповідача позивач зауважує, що не відповідає дійсності твердження представника відповідача про те, що служба в органах внутрішніх справ не є аналогічною службі в органах і установах виконання покарань. Представником відповідача зазначено, що підставою так вважати є те, що Житомирська установа виконання покарань № 8 відноситься до структури Міністерства юстиції України, однак із зазначеним не погоджуюсь, оскільки зазначення окремих видів діяльності Міністерства юстиції України не може слугувати підставою для порівняння та охарактеризування роботи в тій чи іншій службі, оскільки таке тлумачення є значно звуженим. Крім цього, варто зауважити, що зазначені функції були покладені на Міністерство юстиції лише з травня 2016 року після ліквідації Державної пенітенціарної служби України, яка до того часу підпорядковувалась Державному департаменту України з питань виконання покарань. Також, вказане твердження представника відповідача суперечить положенням статей 21- 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", якими передбачено правовий та соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Тому, вважає, що проходження мною служби в органах кримінально-виконавчої служби має такий самий правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України, а тому повинна бути зарахована до служби в поліції на підставі п.3 ч.2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію". Таким чином, період проходження мною служби з 05.01.2004 року по 27.11.2015 рік в органах державної кримінально-виконавчої служби України (на час звільнення позивача - Державної пенітенціарної служби України) підлягає зарахуванню до вислуги років в поліції. Просить позов задовольнити.
У період із 01.07.2024 по 19.07.2024 (включно) та із 19.08.2024 по 02.09.2024 (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Щодо строків звернення до суду.
Частиною 1 та 2 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідач вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки був обізнаний про можливе порушення своїх прав з дати винесення наказу.
Позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду зазначає, що з листа відповідача дізнався про порушення своїх прав.
Відповідачем надано до суду копію наказу від 11.05.2018 №457 о/с, як доказ, що позивач знав про порушення своїх прав у 2018 році при ознайомленні з наказом. До наказу додано аркуш формату А4 із зазначенням на ньому прізвищ та ініціалів осіб, серед яких є і позивач, а також підписів навпроти вказаних прізвищ (34).
Однак, у наданих відповідачем доказах відсутня інформація щодо дати ознайомлення та не відображено ідентифікуючі дані про те, з чим вказані на аркуші особи ознайомлені.
Отже, відсутні докази, що про порушення своїх прав позивач дізнався у 2018 році при ознайомленні з наказом №457 о/с
З урахуванням вказаного суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого КАС України, який обраховується з дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, тобто після отримання листа №985-2024 від 15.02.2024 (6266) ( дата та номер вказані у нижньому лівому кутку першої сторінки листа, -прим. суду) (а.с. 17-18).
Щодо спору.
Як вбачається з трудової книжки позивача, копію якої надано до судуд, позивач із 05 січня 2004 року по 27 листопада 2015 року проходив службу в органах Державної кримінально - виконавчої служби України безперервно.
Відповідачем вказана обставина не заперечується.
Наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області за 2015 рік №164 о/с від 27.11.2015, старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено в запас ЗСУ. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні 13 років 03 місяці 26 днів, у пільговому обчисленні - 17 років 09 місяців 28 днів.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 20.10.2017 №431 о/с позивача прийнято на службу в поліції
Наказом Департаменту патрульної поліції від 14.03.2018 № 222 о/с рядового поліції ОСОБА_2 , звільнено зі служби в поліції. Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років у календарному обчисленні становить - 13 років 08 місяців 17 днів, у пільговому обчисленні - 18 років 02 місяці 18 днів (а.с. 11)
Наказом Департаменту патрульної поліції від 11.05.2018 № 457 о/спозивача прийнято на службу в поліції. Стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років станом на 01 червня 2018 року становить 01 рік 10 місяців 12 днів (а.с. 12).
Позивач, звертаючись до суду з позовом вказує, що у лютому звернувся до відповідача з листом у якому просив зарахувати до вислуги років служби в поліції проходження служби в органах Державної кримінально - виконавчої служби України.
Листом №985-2024 від 15.02.2024 (6266) Департаменту патрульної поліції повідомив ОСОБА_1 , що : "Згідно зі статтею 78 Закону до стажу служби в поліції зараховуються: служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки. Державній спеціальній службі транспорту;
служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на. відповідну посаду;
час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба в Службі судової охорони;
дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внтрішніх справ колишнього СРСР.
Зважаючи на зазначене, частина друга статті 78 Закону містить вичерпний перелік посад (видів служби) та періодів роботи в органах і установах, служба в яких зараховується до стажу служби в поліції. У вказаному переліку відсутня служба в Державній кримінально- виконавчій службі України. Ураховуючи викладене, немає законних підстав для зарахування Вам до стажу служби в поліції службу в Державній кримінально-виконавчій службі України."
Вважаючи таку відмову протиправною, а своє права порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі -Закон №580-VIII), згідно із частинами першою та другою статті 59 якого служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 78 Закону №580-VIII встановлено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII встановлено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV було передбачено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статтями 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (надалі Закон № 2713-IV), що набрав чинності 20.07.2005.
У попередніх редакціях частини п'ятої статті 23 цього Закону (до змін від 10.11.2015 та від 06.12.2016) було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII частину п'яту статті 23 Закону № 2713-IV викладено в наступній редакції: «на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України».
У постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 Верховний Суд зазначив, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, суд дійшов висновку, що всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. А отже служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу та підлягає зарахуванню до стажу до стажу служби в поліції.
Щодо посилання відповідача на те, що період служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби не належить до визначеного частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII переліку посад (видів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 01.08.2023 у справі №240/30024/21 дійшов висновку про помилковість такої позиції.
В свою чергу, суд, виходячи із норм ч.5 ст. 242 КАС України не вбачає підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, висловлених у вказаній справі.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Разом з тим, посилання відповідача у листі від 15.02.2024 на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19, є безпідставними, позаяк спірні правовідносини, які були предметом розгляду у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції.
З урахуванням встановлених судом обставин, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн
У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ,03048, ЄДРПОУ: 40108646) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну, на момент зарахування на службу в управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, вислугу років з 05 січня 2004 року по 27 листопада 2015 року в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент зарахування на службу в управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції вислугу років з 05 січня 2004 року по 27 листопада 2015 року в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань епартамент патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1211 ( одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук