03 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/4265/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 11.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 грн;
- зобов"язати Державну установу "Коростенська виправна колонія (№71)" здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 11.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 грн, з урахуванням фактично виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що не погоджується з методикою розрахунку додаткової винагороди, оскільки відповідач повинен був проводити її нараховування пропорційно в розрахунку на місяць. Уважає, що має право на отримання додаткової винагороди саме у розмірі 30000 грн, оскільки ніс службу в установі, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надається допомога в рамках програми "єПідтримки".
Ухвалою суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
До суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачу правомірно нараховано та виплачено додаткову винагороду за спірний період за фактичну кількість годин несення служби відповідно до вимог Постанови №168, а не за календарний місяць проходження служби. Посилається на листи Міністерства юстиції України від 20 травня 2022 року №38144/16.3.2/32-22 та від 30 червня 2022 року №352058/16.3.2/11-22, в яких зазначено, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається та виплачується пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу). Проходження військової служби, служби в Державній кримінально-виконавчій службі України слід розглядати як упорядкування комплексу правових умов і взаємовідносин в частині реалізації прав та обов'язків, які виникають з моменту призначення на посаду та закінчується з моменту припинення служби, а порядок несення служби визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання службових обов'язків (несення чергування, гарнізонної та вартової служби тощо) у процесі проходження служби, в тому числі у межах правового режиму або визначеного періоду часу.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі "Коростенська виправна колонія (№71)", мав звання старшого прапорщика внутрішньої служби, отже був особою рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби відповідно до статті 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу (№71)", та наказом №131/00 23 від 05.09.2023 звільнений зі служби з 06.09.2023.
Відповідно до інформації ДУ "Коростенська ВП (№71)" у період з 24 лютого по 31 травня 2022 року відповідач на виконання положень Постанови №168 провів нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 25917,51 грн. за фактичну кількість годин несення служби -634 дні.
За результатами розгляду звернення позивача, відповідач листом від 26.01.2024 повідомив, що нарахування та виплата додаткової грошової винагороди здійснено відповідно до окремих вказівок установ вищого рівня, встановивши єдиний алгоритм нарахування на основі табелів обліку робочого часу з урахуванням фактичного часу несення служби під час дії воєнного стану з 24.02.2022 по 31.05.2022 (у годинах).
Уважаючи, що розмір додаткової винагороди відповідачем безпідставно занижений, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року №2713-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2713-IV).
Частиною 1 статті 6 цього Закону закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до положень статті 14 Закону України №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною 2 статті 23 Закону України №2713-IV передбачено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На реалізацію наведеної норми права наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за №377/31829, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" №168, якою на виконання Указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64 та "Про загальну мобілізацію" №69 у пункті 1 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У подальшому постановою Уряду від 22 березня 2022 року №350 до наведеного пункту внесено зміни після слів «та поліцейським» зазначено «, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Обидві зазначені постанови набирали чинності з дня їх опублікування та підлягали застосуванню з 24 лютого 2022 року.
У подальшому 01 липня 2022 року Уряд прийняв постанову "Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168" №754 (далі - Постанова №754), яка згідно пункту 2 також набрала чинності з дати її опублікування - 08 липня 2022 року та підлягала застосуванню з 01 червня 2022 року.
Згідно змін, затверджених названою постановою, слова "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка" замінити словами "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)";
після слова "щомісячно" доповнити словами "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)".
07 липня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168" №793 (далі - Постанова №793), згідно пункту 2 якої вона набирає чинності з дня її опублікування - 19 липня 2022 року та підлягає застосування з 24 лютого 2022 року.
Змінами, затвердженими зазначеною постановою слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".
Отже Постановою №168 у редакції Постанови №754 та №793 замість раніше фіксованого права на отримання додаткової винагороди осіб, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", встановлено право на отримання такої особами, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) та пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а також замість розміру додаткової винагороди 30000,00 грн, встановлено граничний розмір такої винагороди до 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
У пунктах 2 зазначених Постанов передбачено, що такі набирають чинності з дня їх опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року та 24 лютого 2022 року, відповідно. Такі положення свідчать про ретроактивну форму (зворотну дію) Постанови №754 та №793, оскільки передбачають регулювання правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.
Вирішуючи питання можливості застосування до спірних правовідносин положень Постанови №168 у редакції Постанови №754 та №793, що зводиться до вирішення питання дії нормативно-правового акта в часі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Окрім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині 3 статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Аналогічний висновок наведений у рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яке 21 вересня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін.
Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом Доповіді "Верховенство права", схваленої Європейською комісією "За демократію через право" (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25 - 26 березня 2011 року), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття "законних очікувань") (пункти 47 - 48).
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Ольссон проти Швеції №1" (Olsson v. Sweden №1) від 24 березня 1988 року (заява №10465/83), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (пункт 61).
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб надати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (пункт 39 рішення у справі "С.G. and Others v. Bulgaria" від 24 квітня 2008 року, пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року).
Окрім того, Європейський Суд з прав людини у пункті 65 свого рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року зауважив, що у зв'язку із тим, що багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, їх тлумачення й застосування є питанням практики (mutatis mutandis, рішення у справах "The Sunday Times v. United Kingdom (no. 1)" пункт 49, та "Kokkinakis v. Greece", пункт 40). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення у справі "Cantoni v. France").
Доцільно зауважити, що положення Постанови №168 у редакції Постанови №754 погіршують становище особи, позаяк використання словосполучення "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)" свідчить про те, що коло осіб, на яких поширювалась дія положень Постанови №168 змінилося і особи, які проходять службу "в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка" вже не отримуватимуть додаткової винагороди.
Варто наголосити, що Постанова № 754 була офіційно опублікована 08 липня 2022 року, тобто безпосередньо в день набрання нею чинності, а отже зміст цієї постанови не був проголошений наперед (з 01 червня 2022 року), а сама Постанова № 754 не могла вважатись такою, що відповідає критерію передбачуваності на час виникнення у відповідача обов'язку виплачувати позивачу додаткову винагороду з 01 червня 2022 року, яка в свою чергу є складовою грошового забезпечення та повинна виплачуватися за кожен місяць проходження служби.
Надаючи правову оцінку змінам, внесеним Постановою №793 у пункті 1 Постанови №168, а саме в частині, що додаткова винагорода виплачується в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, замість положень, що додаткова винагорода виплачується в розмірі 30000 гривень щомісячно, суд зауважує на позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 06 квітня 2023 року, ухваленому за наслідками розгляду зразкової справи №260/3564/22, а саме:
"Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції, тому відхиляє доводи позивача щодо недопустимості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 для вирішення цього спору.".
Згідно пункту 8 розділу І Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що розрахунок додаткової грошової винагороди у період з 24 лютого по 07 липня 2022 року (дати набрання чинності Постановою №754) мав здійснюватися з розрахунку 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Отже, проведення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) не узгоджується з приписами ані Постанови № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, ані з положеннями Порядку № 925/5.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі № 480/10782/23.
Посилання відповідно на листи Міністерства юстиції України від 20 травня 2022 року №38144/16.3.2/32-22 та від 30 червня 2022 року №352058/16.3.2/11-22 суд до уваги не приймає, оскільки такі містять роз'яснення, які носять рекомендаційний характер.
Аналогічний висновок міститься у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі №160/11378/22.
Додатково суд зауважує, що зміни, внесені Постановою №754, згідно яких після слова "щомісячно" зазначено слова "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)" передбачають виплату додаткової грошової винагороди названим особам пропорційно часу саме проходження служби, а не фактичного часу несення служби, розрахованого у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що допущена відповідачем бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 11 березня 2022 року по 31 травня 2022 року є протиправною.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів, що виплачуючи позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, діяв у відповідності до положень статті 58 Конституції України.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України уважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди за період з 11 березня по 31 травня 2022 року у розмірі 30000,00 грн. та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу недоплачену додаткову винагороду за відповідний період у розмірі 30000,00 грн. з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди.
Такий спосіб захисту порушених прав позивача є належним, ефективним та достатнім для їх відновлення та узгоджується зі способом, обраним Верховним Судом у зразковій справі №260/3564/22.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" (шосе Білокоровицьке, 4,м. Коростень,Житомирська обл., Коростенський р-н,11510. РНОКПП/ЄДРПОУ: 08563346) , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168, за період з 11 березня по 31 травня 2022 року у розмірі 30000 грн. на місяць.
Зобов'язати Державну установу "Коростенська виправна колонія (№71)" нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168, за період з 11 березня по 31 травня 2022 року, виходячи з її розміру 30000 грн. на місяць, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої винагороди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос