27 серпня 2024 року
м. Київ
Справа № 214/4346/21
Провадження № 61-11558ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник)
на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року
у справі за позовом скаржника до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі - відповідачі) про стягнення аліментів і
1. У червні 2021 року скаржник звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачів 3 000,00 грн аліментів на своє утримання щомісячно та довічно.
2. 13 вересня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області постановив ухвалу, згідно з якою відкрив провадження у справі. Зазначив, що справу розглядатиме у порядку спрощеного позовного провадження, оскільки спір є малозначним.
3. 3 листопада 2023 року цей суд ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.
4. 29 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив рішення суду першої інстанції без змін.
5. 12 серпня 2024 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
6.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
6.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
6.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
6.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).
6.5. Предметом позову є стягнення аліментів. З огляду на це справа за законом є малозначною. Суд першої інстанції вказав на це в ухвалі від 13 вересня 2021 року про відкриття провадження у справі.
6.6. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що справа має для нього виняткове значення. Мотивував аналогічно до того, як згідно з судовими рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій обґрунтовував позовні вимоги. Стверджує, що має «безліч захворювань» і потребує «сторонньої допомоги у виконанні життєво важливих соціальних функцій»; єдиним доходом є пенсія, якої недостатньо для забезпечення необхідного мінімуму на проживання, зокрема після оплати комунальних послуг і придбання ліків залишку не вистачає на харчування; діти «є заможними, мають магазини та автомобілі, в добровільному порядку матеріально… не допомагають та не піклуються».
6.7. Такі доводи скаржника, беручи до уваги додатки до касаційної скарги, не можна вважати належним обґрунтуванням виняткового значення для нього справи. Він не надав достатньо доказів того, що має «безліч захворювань», лікування яких залежить від розгляду та вирішення судом касаційної інстанції справи про стягнення з дітей - доньки та сина - аліментів. Немає жодного належного підтвердження потреби скаржника у сторонньому догляді («сторонній допомозі у виконанні життєво важливих соціальних функцій»). Твердження про «заможність» відповідачів не доводить виняткове значення справи для скаржника. До касаційної скарги він додав, зокрема, довідку з Пенсійного фонду України про суми нарахованої скаржникові пенсії. Відсутні відомості про те, що він не має іншого доходу, державних пільг, субсидій, не володіє майном, яке може приносити дохід. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що скаржник подав позов у червні 2021 року і 18 червня 2021 року уклав договір довічного утримання з ОСОБА_4 (далі - набувач), згідно з яким останній взяв на себе обов'язок утримувати скаржника (сплачувати щомісячно 500,00 грн, забезпечувати медичний догляд, нести витрати на експлуатацію та ремонт квартири, комунальні й інші обов'язкові платежі щодо відчужуваного майна, забезпечувати скаржника харчуванням), а під час розгляду справи (28 вересня 2022 року) уклав договір про розірвання договору довічного утримання.
6.8. З огляду на зазначене потребу в касаційному перегляді судових рішень саме у цій справі скаржник належно не мотивував. Інакше кажучи, відсутнє обґрунтування її виняткового значення для скаржника. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не мотивував. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
7. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
7.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
7.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
7.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
7.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
7.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
7.6. Отже, скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання скаржником касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність його права на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 листопада 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко