01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.11.2007 № 27/371
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Архипчук Л.А. - довіреність №1443 від 17.10.2007 р.
від відповідача: Чеченєв А.О. - довіреність № 225/к/21456 від 02.11.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А0222
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.09.2007
у справі № 27/371
за позовом Державного господарського об"єднання концерну "Техвоенсервіс"
до Військової частини А0222
про стягнення 28310,75 грн.
Рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2007 р. позов Державного господарського об'єднання концерну “Техвоєнсервіс” (далі - ДГОК “Техвоєнсервіс”, позивач) до Військової частини А 0222 (далі - В/ч А 0222, відповідач) про стягнення 28 310,75 грн. був задоволений частково. Стягнуто з В/ч А 0222 на користь ДГОК “Техвоєнсервіс” основний борг в сумі 24 353,20 грн., 1 894,21 грн. пені, 334,27 грн. три відсотки річних, 265,82 грн. державного мита і 110,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись із рішенням господарського суду, В/ч А 0222 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення з нього 3% річних в розмірі 334,27 грн. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що судом невірно застосовані норми матеріального права, а саме судом не взято до уваги те, що в юридична відповідальність вже встановлена Договором і не передбачала стягнення з Замовника 3% річних в разі прострочення оплати послуг.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак в судовому засіданні його представник вимоги відповідача не визнав, пояснив, що вважає їх необґрунтованими і просив залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Ухвалою від 13.11.2007 р. апеляційна скарга прийнята до провадження і призначена до розгляду на 28.11.2007 р.
В судовому засіданні, колегія, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, встановила наступне.
05.07.2006 р. між В/ч А 0222 (Замовник) та ДГОК “Техвоєнсервіс” (Виконавець) був укладений Договір, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується за плату надати послуги з ремонту радіостанції “Кушетка Б” (далі - Техніка) Замовника згідно Специфікації. Замовник зобов'язується прийняти відремонтовану Техніку на умовах Договору та сплатити вартість робіт відповідно до п. 2.1. Договору.
Відповідно п.п. 2.1., 2.3. Договору За виконану роботу Замовник розраховується з Виконавцем безготівковим рахунком одноразово в розмірі 24 353,20 грн. у термін 5 банківських днів з дати підписання Акту прийому-передачі у відповідності з протоколом договірних цін та калькуляцією за статтями витрат.
Також Договором було передбачено, що у разі прострочення терміну сплати вартості виконаних робіт, Замовникові нараховується пеня, яка обчислюється виходячи з подвійної ставки Національного Банку України за кожен день прострочення виконання робіт, що діяла на момент пред'явлення документів, підтверджуючих їх виконання.
18.12.2006 р. ДГОК “Техвоєнсервіс” було здійснено передачу В/ч А 0222 відремонтовану Техніку, про що належним чином був складений Акт приймання-передачі продукції, однак оплата зазначених послуг відповідачем здійснена не була.
21.06.2007 р. позивачем на адресу В/ч А 0222 була надіслана претензія за № 225/к/1274-10 з вимогою погасити суму основного боргу в сумі 24 353,20 грн., але вона була залишена без відповіді.
ДГОК “Техвоєнсервіс” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з В/ч А 0222 суми основної заборгованості в розмірі 24 353,20 грн., пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 1 894,21 грн., 3% річних в сумі 334,27 грн., пені в розмірі 0,1% невиконаного зобов'язання в сумі 24,35 грн. і штрафу у розмірі 7% суми заборгованості в сумі 1 704,72 грн.
Дослідивши всі докази по справі, колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в зв'язку з наступним.
Внаслідок укладання спірного договору, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, тому до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 2 цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості його роботи від відповідача не надходило.
Факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено та по суті не ос порений відповідачем.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
На підставі зазначених вище норм, суд першої інстанції вірно визнав вимогу позивача стосовно стягнення суми основного боргу обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 894,20 грн., передбачену п. 4.2. Договору.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно до ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що у разі прострочення терміну сплати вартості виконаних робіт, відповідачу нараховується пеня, яка обчислюється виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення зобов'язання, що діяла на час пред'явлення документів, підтверджуючих їх виконання.
Таким чином розмір пені складає 1 894,21 грн.
Дії відповідача є порушенням вимог Договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та за Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку також підлягає задоволенню, що і було зроблено місцевим господарським судом.
Ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ця норма є гарантією належності виконання сторонами договірних відносин своїх зобов'язань і використовується в будь-якому випадку прострочення зобов'язання. Договором може бути змінено лише розмір відсотків простроченого виконання, а не сама господарська санкція. Таким чином доводи апеляційної скарги є спростованими.
В даному випадку розмір 3% річних складає 334,27 грн.
Також в позовній заяві ДГОК “Техвоєнсервіс” заявляє вимоги стосовно стягнення з В/ч А 0222 пені в розмірі 0,1% невиконаного зобов'язання в сумі 24,35 грн. і штрафу у розмірі 7% суми заборгованості в сумі 1 704,72 грн. Ці вимоги позивача задоволенню не підлягають в зв'язку з наступним.
Ч. 2 ст. 231 ГК України, встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку щодо необхідності відмовити в зазначених вимогах, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання внаслідок неналежного виконання замовником своїх зобов'язань за Договором про надання послуг з ремонту техніки вже передбачено застосування штрафної санкції у вигляді пені. Ст. 61 Конституції України визначено, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на спростування викладеного в позові, тому враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як такі, що підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд , -
Апеляційну скаргу Військової частини А 0222 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2007 р по справі № 27/371 - без змін.
Справу № 27/371 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського Суду України.
Головуючий суддя
Судді
11.12.07 (відправлено)