02.09.2024 року м. Дніпро Справа № 908/3060/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк»
на ухвалу Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20
за заявою боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1
про визнання неплатоспроможною, -
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20 відхилено грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» до ОСОБА_1 у розмірі 8 030 156,29 грн.
Не погодившись із зазначеною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк», в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20 та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» до ОСОБА_1 у розмірі 8 030 156,29 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує, що умовами кредитного договору № ZPC0GA00000648 від 28.04.2007, укладеного між АТ КБ “Приватбанк» та ОСОБА_1 , було передбачено сплату позичальником процентів в т.ч. і за неправомірне користування кредитними коштами. У зв'язку із порушенням позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту банком нараховані відсотки за ставкою 2,43% на місяць, тобто за неправомірне користування на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у визнанні грошових вимог банку у сумі 8 030 156,29 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.09.2024р.
Учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та поданні відзиву на апеляційну скаргу, про час та місце судового засідання у справі ббули повідомлені апеляційним судом належним чином.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справі в судове засідання обов'язковою, а неявка їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, в межах справи № 908/3060/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до суду надійшли наступні заяви з грошовими вимогами до боржника:
- Акціонерного товариства “УкрСиббанк», 49044, м. Дніпро, вул. Жуковського, 3 - на суму 9 450 221,32 грн.;
- Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50 - на суму 10 968 321,60 грн.;
- Концерну “Міські теплові мережі», 69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, 137 - на суму 58 428,19 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021 року:
- визнано грошові вимоги Акціонерного товариства “УкрСиббанк» до фізичної особи ОСОБА_1 на суму 4 233 788,11 грн.;
- визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк» до фізичної особи ОСОБА_1 на суму 2 936 435,35 грн. як вимоги, забезпечені заставою майна боржника; на суму 1 730,00 грн. - 2 черга задоволення вимог кредиторів;
- розгляд грошових вимог Концерну “Міські теплові мережі», 69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, 137 відкладено на 21.10.2021 року.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2022 залишено без змін ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021 року у справі № 908/3060/20.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.08.2023р. у справі № 908/3060/20 касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2022 в частині розгляду кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк» по справі № 908/3060/20 скасовано. Справу № 908/3060/20 у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
За результатом нового розгляду грошових вимог АТ КБ “ПриватБанк» до боржника у розмірі 8 030 156,29 грн. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 14.03.2024р. відхилив ці грошові вимоги.
Зазначена ухвала і є предметом апеляційного оскарження.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 року про розгляд грошових вимог АТ КБ “ПриватБанк» у розмірі 8 030 156,29 грн. колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон).
На час відкриття провадження у даній справі та постановлення оскаржуваної ухвали набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).
Відповідно до ст. 113 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За ч. 1 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви в обов'язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
Зі змісту заяви Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк» з грошовими вимогами до боржника вбачається, що заявлена сума кредиторських вимог у загальному розмірі 10 968 321,64 грн. складається з: 2 936 435,35 грн. - визнані рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2011р. у справі № 2-56/2011 (забезпечені заставою майна боржника); 8 030 156,29 грн. - проценти за кредитним договором № ZРС0GА00000648 від 28.04.2007р. нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 21.02.2009. по 12.01.2021. (забезпечені заставою майна боржника); 1730,00 грн. - судовий збір за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2011р. у справі № 2-56/2011.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021, зокрема, визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк» до фізичної особи ОСОБА_1 , на суму 2 936 435,35 грн. - вимоги забезпечені заставою майна боржника, на суму 1730,00 грн. - 2 черга задоволення вимог кредиторів.
Вищенаведена заборгованість виникла на підставі кредитного договору № ZPC0GA00000648 від 28.04.2007, укладеного між АТ КБ “Приватбанк» та ОСОБА_1 .
Так, як свідчать матеріали справи, 28.04.2007 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк» (правонаступник АТ КБ “ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ZPC0GA00000648 (далі - кредитний договір), за яким Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 28.04.2007 року по 28.04.2017 року включно у розмірі 93530,00 дол. США на споживчі потреби та сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору.
28.04.2007 року в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № ZРС0GА00000648 між ЗАТ КБ “ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки (зареєстровано в реєстрі № 1125), за яким боржник (іпотекодавець) надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та Банк (іпотекодержатель) отримав право в разі невиконання боржником своїх зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.
ЗАТ КБ “ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит в розмірі, передбаченому умовами договору, однак остання свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість.
20.02.2009 року, у зв'язку із невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, ЗАТ КБ “ПриватБанк» звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_3 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2011 року у справі № 2-56/2011 було частково задоволено позовну заяву ЗАТ КБ “ПриватБанк». В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 105 481,47 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 28.04.2007 року № 1125 - на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку витрати по оплаті судового збору у загальному розмірі 1730,00 грн.
Таким чином, Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя встановлено факт існування заборгованості ОСОБА_1 перед Банком у розмірі 105 481,47 дол. США станом на 11.11.2010 року.
В подальшому, в липні 2015 року ПАТ КБ “ПриватБанк» звернулося до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Після неодноразового перегляду справи в судах різних інстанцій, 25.11.2020 року постановою Запорізького апеляційного суду у справі № 467/1358/15-ц було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.02.2020 року в частині задоволених вимог до ОСОБА_1 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк».
За змістом вказаної постанови вбачається, що у справі № 467/1358/15-ц банк заявив до стягнення з боржника ОСОБА_1 , серед іншого, заборгованість за процентами, яка нарахована згідно ст. 1048 Цивільного Кодексу України.
Пунктом 3.2. кредитного договору, на який посилається апелянт в апеляційній скарзі, встановлено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. цього Договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі, зазначеному у п. 7.4. змінної частини цього договору на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за Кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються Позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п.1.1 суми щомісячного платежу за Кредитним договором (у випадку погашення заборгованості шляхом надання щомісячного платежу й установлення його суми в п.1.1.). При встановленні Банком у порядку, передбаченому п.2.3.2 зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки (том 2 а.с.72).
Пунктом 7.4. кредитного договору передбачено, що згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. цього Договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2,43% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості (том 2 а.с.74).
Направляючи справу, в оскаржуваній банком частині, на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій встановивши обставини того, що пунктом 7.4. кредитного договору передбачено, що згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. цього Договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2,43% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості, не здійснили тлумачення умов кредитного договору та не встановили обставини того, чи мали на увазі сторони Договору встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за “користування кредитом»).
Відхиляючи грошові вимоги АТ КБ “ПриватБанк» до боржника у розмірі 8 030 156,29 грн. Господарський суд Запорізької області дійшов до висновку, що сторони у кредитному договорі не передбачили збільшення відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 наведено висновок про застосування норм права, суть якого полягає у тому, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за “користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
З умов кредитного договору, зокрема п. 7.4., вбачається, що підставою для нарахування та сплати відсотків у розмірі 2,43% на місяць є порушення позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, а вказаний відсоток застосовується саме за користування кредитними коштами.
У змісті пункту 7.4. кредитного договору також відсутні посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України, а його аналіз у сукупності з аналізом пп. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. кредитного договору дає підстави для висновку, що сторони дійшли згоди про підвищення процентної ставки саме за користування кредитом при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, що можливо лише при користуванні позичальником кредитом під час строку кредитування, а не про встановлення процентної ставки в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Тобто, зміст п. 7.4. кредитного договору, на який посилається банк, не свідчить про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування чи пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне користування кредитом). До того ж наведені пункти кредитного договору розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін ("Предмет договору", "Права та обов'язки сторін", ("Інші умови"), а не в окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін").
Вищенаведене свідчить про безпідставне нарахування банком процентів за кредитним договором після пред'явлення у 2009р. вимоги (позову) до позичальника про стягнення заборгованості (звернення стягнення на предмет іпотеки) за кредитом у повному обсягу.
Колегія суддів також враховує, що на час укладення кредитного договору № ZРС0GА00000648 була відсутня судова практика щодо неправомірності нарахування процентів за кредитом, в т.ч. за збільшеною ставкою, після реалізації банком права на дострокове повернення кредитних коштів.
Отже, фактично AT КБ "Приватбанк" нарахував починаючи з 21.02.2009 по 12.01.2021 року 288 456,10 дол. США як передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом, до того-ж за визначеними договором процентними ставками за користування кредитом, як за правомірне користування кредитом і як за порушення зобов'язання позичальником в частині несплати чергового платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому ніж передбачено договором.
У цій справі банк, хоч і послався на ст. 625 ЦК України та наводить відповідні правові позиції Верховного Суду, проте відсотки розрахував не із розрахунку трьох відсотків річних від простроченої суми, а із розрахунку розміру відсотків, вказаних у п. 7.4. кредитного договору, безпідставно вважаючи, що положення кредитного договору необхідно розглядати як передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України положення "якщо інший розмір процентів не встановлений договором".
Як вірно вказано судом першої інстанції, вищевказане унеможливлює тлумачення нарахованих банком процентів за “користування кредитом» у розмірі 2,43% на місяць (29,16% річних) поза межами строку кредитуваня як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання АТ КБ "Приватбанк" кредитором боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.
Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 904/7413/21.
Таким чином, доводи скаржника про віднесення розміру вказаних процентів з огляду на їх правову природу до процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки, як вірно встановлено місцевим господарським судом кредитний договір не містить положень про віднесення вказаного позивачем розміру процентів до міри відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка визначена у відповідності до положень ст. 625 ЦК України. Доказів іншого врегулювання кредитних правовідносин банку із боржником після зміни основного зобов'язання, а саме стягнення боргу в судовому порядку, банком не надано.
Суд першої інстанції також правильно врахував постанову Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 917/814/16 у якій викладено висновок про те, що за відсутності (невстановлення судами) обставин узгодження сторонами в кредитному договорі відмінної від визначеної законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України 3%), підвищеної тощо, процентної ставки річних відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 625 ЦК України, заявлені кредитором (позикодавцем) вимоги щодо процентів, нарахованих за період після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, однак з розрахунком цих вимог відповідно до врегульованої кредитним договором, а не законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України - 3%) підвищеної процентної ставки річних, узгодженої в договорі як проценти, що сплачуються за період користування кредитом - до настання строку його погашення, з огляду на принцип диспозитивності у господарському процесі (ст. 14 ГПК України), не підлягають задоволенню судом на заявлену кредитором суму.
Відтак, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо можливості самостійного перерахування судом заявлених кредитором процентів та визначення їх належного розміру.
Враховуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги апелянта є безпідставними та не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, яка в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20 відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024р. у справі № 904/3060/20 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 03.09.2024 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя О.Г. Іванов
Суддя В.Ф. Мороз