Справа № 2-4724/10
/вступна та резолютивна частина/
27 жовтня 2010 р. м. Донецьк
Калінінський районний суд міста Донецька в складі:
головуючого - судді Домарєва О.В.,
при секретарі Луценко А.Г.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» «Про дострокове розірвання договору, видачу вкладу, стягнення компенсації, матеріальної та моральної шкоди», -
Позивач звернувся до суду із позовом, уточнивши який, просив розірвати договір банківського вкладу, стягнути з відповідача суму вкладу з нарахованими відсотками, три відсотки річних від простроченої суми, інфляційні втрати, матеріальну та моральну шкоду та судові витрати.
Керуючись ст.209 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» «Про дострокове розірвання договору, видачу вкладу, стягнення компенсації, матеріальної та моральної шкоди» - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» на користь ОСОБА_2 суму депозиту - 36802,67 грн., три відсотки річних від простроченої суми - 2295,11 грн., інфляційні втрати - 8508,30 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи - 250 грн., а всього - 47856,08 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» на користь держави судовий збір у сумі 478,57 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Домарєв
Ў Справа № 2-4724/10
/заочне/
27 жовтня 2010 р. м. Донецьк
Калінінський районний суд міста Донецька в складі:
головуючого - судді Домарєва О.В.,
при секретарі Луценко А.Г.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» «Про дострокове розірвання договору, видачу вкладу, стягнення компенсації, матеріальної та моральної шкоди», -
Позивач звернувся до суду із позовом, уточнивши який, просив розірвати договір банківського вкладу, стягнути з відповідача суму вкладу з нарахованими відсотками, три відсотки річних від простроченої суми, інфляційні втрати, матеріальну та моральну шкоду та судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала та пояснила суду, що 16 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та відділенням «Донецька регіональна дирекція» Товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «СоцКом Банк» був укладений договір №098-16-329ПЕНС24, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передав Банку суму у розмірі 35000 грн. у якості вкладу з нарахуванням 17,5 відсотків річних на суму вкладу до 19.11.09. 21.11.07 ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 - позивачу за справою, доручення, тобто повноваження щодо розпорядження належними йому грошовими коштами за договором.
Відповідач достроково не повернув вклад з відсотками та не надав письмової відповіді на заяву від 02.12.08. Тому просила достроково розірвати вказаний договір, стягнути з відповідача 36802,67 грн. вкладу та 527,9 грн. на відсотковому рахунку, три відсотки річних від простроченої суми депозиту у розмірі 2295,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 8508,30 грн., неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми у розмірі 14679,60 грн., суму збитків та упущеної вигоди у розмірі 34646,13 грн., моральну шкоду у сумі 66300 грн., витрати на поштові послуги у сумі 110 грн.
Відповідач у судове засідання не з'явився не повідомивши суд про причини неявки, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у зв'язку з чим на підставі п. 4 ст. 169 ЦПК України, суд ухвалив справу розглянути у його відсутність на підставі наявних у ній матеріалів. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Третя особа ОСОБА_3 згідно заяви - просив справу розглянути без його участі.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали позовної заяви, додані документи, розрахунки, суд вирішив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
16 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та відділенням «Донецька регіональна дирекція» Товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «СоцКом Банк» (правонаступником якого є відділенням «Донецька регіональна дирекція» Публічного акціонерного товариства комерційний банк «СоцКом Банк») був укладений договір №098-16-329ПЕНС24, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передав Банку суму у розмірі 35000 грн. у якості вкладу з нарахуванням 17,5 відсотків річних на суму вкладу.
На підставі п.п. 1.1 договору строк повернення вкладу був узгоджений як 19 листопада 2009 року.
На підставі доручення від 21.11.07 ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 - позивачу за справою, повноваження щодо розпорядження належними йому грошовими коштами за договором.
ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується випискою з депозитного рахунку.
Відповідно до ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла вклад від іншої сторони (вкладника), зобов'язується виплачувати вкладнику таку суму вкладу та відсотки на неї в порядку, встановленому договором.
Згідно зі ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах повернення вкладу за першою вимогою (вклад до запитання) або на умовах повернення зі збігом встановленого договором строку (строковий вклад). При цьому незалежно від виду банку він зобов'язаний повернути вклад або його частину за першою вимогою вкладника. Умова про відмову від отримання вкладу за першою вимогою є нікчемною.
02.12.08 позивач надав до Банку письмову заяву про дострокове припинення договору банківського вкладу та повернення суми вкладу з нарахованими відсотками. Проте сума вкладу з нарахованими відсотками не повернуто по теперішній час.
Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених законом чи договором. Частиною 3 ст. 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на невідповідність письмової заяви позивача формі, передбаченої п.20,7 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої остановою Правління НБУ від 12.11.03 №492, зареєстрованої в Мінюсті 17.12.03 за №1172/8493.
Так, відповідно до п.20.7 зазначеної Інструкції для дострокового розірвання договору банківського вкладу або повернення вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобовязаний повідомити про це банк шляхом подання відповідної заяви. У заяві, яка складається за повільною формою, вкладник має зазначити номер та дату договору, суму вкладу або його частину, дату повернення вкладу банком.
Як вбачається з заяви позивача від 02.12.08, необхідна інформація була відображена у заяві, тому її можна вважати належним повідомленням про розірвання договору та зобовязання дострокового повернення вкладу.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог про дострокове розірвання кредитного договору слід відмовити, оскільки на момент прийняття рішення договір банківського вкладу було розірвано шляхом односторонньої відмови від договору.
Відповідно до ст.60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.57, 60 ЦПК України Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з розрахунком позивача станом на 13.10.2010 року сума заборгованості відповідача складає 36802,67 грн. та на депозитному рахунку 527,9 грн. Розмір заборгованості за вкладом підтверджується витягом з особового рахунку та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Проте позивачем не надано доказів щодо наявності заборгованості на відсотковому рахунку, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Обговорюючи питання про стягнення з відповідача трьох відсотків річних від простроченої суми кредиту у розмірі 2295,11 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8508,30 грн., суд вважає що ці вимоги підлягають задоволенню з огляду на положення ст.625 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимога про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми у розмірі 14679,60 грн. не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Для обґрунтування своєї вимоги про стягнення неустойки представник позивача посилається на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Проте таке посилання є необґрунтованим та помилковим, оскільки згідно з преамбулою цього Закону він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Отже, вказаний закон не може бути підставою для стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми у розмірі 14679,60 грн. оскільки положення застосовуються для регулювання господарсько-правових відносин.
Обговорюючи питання щодо законності та обгрунтованості позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 23, 611 ЦК України, а також положень Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» особа має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй в наслідок порушення її права. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте позивачем не було доведено наявність фізичних, моральних страждань, приниження честі, гідності та ін., заподіяних йому відповідачем, при цьому стягнення зазначеної шкоди також не передбачено умовами договору від 16 листопада 2007 року. Також не доведено наявність витрат на поштові та інші послуги для відновлення порушеного права. Тому суд приходить до висновку про те, що у задоволені позову в цій частині слід відмовити.
Вимоги позивача про відшкодування збитків та упущеної вигоди також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 22 ЦК України під збитками розуміються ті втрати, які особа понесла у зв'язку з пошкодженням, знищенням майна, витрати, понесені особою на відновлення свого порушеного права, а також доходи, які б особа реально могла отримати, якби її право не було порушено. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Аналіз наведених підстав та вимог закону дає дозволяє суду зробити висновок про те, що посилання позивача на той факт, що Банк одержує доходи від надання кредитів під 36% річних, використовуючи вклад позивача є безпідставними та необґрунтованими. Також не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між одержанням Банком прибутку та порушенням зобов'язання щодо повернення вкладу за договором. Також суд не може прийняту розрахунок збитків та упущеної вигоди, наданий позивачем, оскільки він не підтверджений належними доказами відповідно до ст.ст. 57, 60 ЦК України. Тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків та упущеної вигоди слід відмовити.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором банківського вкладу у розмірі 47856,08 грн., в тому числі: заборгованість за вкладом у розмірі 36802,67 грн. на депозитному рахунку; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту 2295,11 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8508,30 грн.
В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з недоведеністю об'єктивними доказами.
Таким чином позовні вимоги задовольняються судом частково.
На підставі ст..88 ЦПК України - судовий збір в сумі 478,57 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 250 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 22, 23, 526, 598, 611, 651, 625, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п.20,7 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.03 №492, зареєстрованої в Мінюсті 17.12.03 за №1172/8493, керуючись, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 218, 212-214, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» «Про дострокове розірвання договору, видачу вкладу, стягнення компенсації, матеріальної та моральної шкоди» - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» на користь ОСОБА_2 суму депозиту - 36802,67 грн., три відсотки річних від простроченої суми - 2295,11 грн., інфляційні втрати - 8508,30 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи - 250 грн., а всього - 47856,08 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СоцКомБанк» на користь держави судовий збір у сумі 478,57 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Домарєв