Провадження № 22-ц/803/5037/24 Справа № 201/12955/23 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
02 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року в цивільній справі номер 201/12955/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування понесених витрат на оплату житлово-комунальних послуг,
У жовтні 2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування понесених витрат на оплату житлово-комунальних послуг, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 з 31 серпня 2002 по 27 липня 2010 року.
У вищевказаній квартирі, крім позивача, з 10 грудня 2002 року по 24 листопада 2021 року була зареєстрована відповідачка, що підтверджується довідкою №196 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 10 січня 2023 року.
24 листопада 2021 року відповідачка знялась з реєстрації та приблизно через тиждень виїхала з квартири на інше місце мешкання.
З моменту розлучення до кінця листопада 2021 року відповідачка не брала жодної участі в утриманні житлового приміщення та сплаті комунальних послуг, хоча користувалась комунальними послугами в повному обсязі в період проживання після розлучення в тому числі.
Під час спілкування з відповідачкою після розлучення, позивач неодноразово наголошував про необхідність оплати з її боку половини вказаних витрат або про компенсацію половини сплачених коштів на утримання житла та комунальні послуги, але відповідачка категорично відмовлялась відшкодовувати вказані витрати.
В свою чергу, позивач за вказаний період здійснював оплату житлово-комунальних послуг на утримання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанціями. Таким чином, відповідачка повинна сплачувати 1/2 від вартості всіх комунальних послуг. Сума, яка підлягає відшкодуванню відповідачкою, за період з 01 жовтня 2018 по 30 листопад 2021 року складає 22657,27 грн.
Позивач просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь 22657,27 грн в якості відшкодування понесених за період з 01.10.2018 року по 30.11.2021 року витрат по оплаті житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідачки судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн та судовий збір.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування понесених витрат на оплату житлово-комунальних послуг - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату житлово-комунальних послуг в період з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2021 рік в розмірі 22657,27 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Із вказаним рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року у справі №201/12955/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі..
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Внаслідок фактичного не поновлення строку на подання відзиву, відповідачка не мала змоги заявити суду про застосування строків позовної давності, так як з позивачем відповідачка спільно проживала по листопад 2021 року, а позов був поданий у жовтні 2023 року, тому з урахуванням загального 3-річного строку позовної давності, суд мав розглянути позовні вимоги тільки за період, що був за 3 роки до подання позову, тобто з жовтня 2020 року.
Сам факт розірвання шлюбу не свідчить про те, що сторони спору не проживали у цивільному шлюбі, не вели спільне господарство. В квартирі фактично проживали відповідачка, позивач, та їх донька, з 2002 року до листопада 2021 року як сім'я, період з 27.07.2010 року по 24.11.2021 pоку, як сім'я у цивільному шлюбі, вели спільне господарство, пропорційно сплачували разом витрати на харчування, побутові потребі та сплату комунальних послуг.
Суд неправомірно відмовив відповідачці у задоволенні клопотання про розгляд справи у загальному провадженні, чим не дав їй скористатися правом на подання обґрунтованих заперечень по справі.
По вказаній позивачем адресі відповідачка не проживає з листопада 2021 року, жодної судової повістки по пошті вона не отримала, так як свого житла не має, проживає у орендованому житлі. Позивачем було вірно вказано телефон відповідачки, але ні телефонограмою, ні смс-повідомленням, ОСОБА_1 не було повідомлено про жодне судове рішення чи судову повістку. Тому вважає, що ОСОБА_1 було обмежено в доступі до правосуддя.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Проте, до відзиву ОСОБА_2 не додано доказів надсилання (надання) копій відзиву іншим учасникам справи, тому апеляційний суд не приймає до уваги такий відзив.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-18зв).
Позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 31 серпня 2002 року по 27 липня 2010 року (а.с. 14-15).
Відповідно до довідки №196 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 10 січня 2023 року у вищевказаній квартирі, крім позивача, з 10 грудня 2002 року по 24 листопад 2021 року була зареєстрована відповідачка (а.с. 19).
В матеріалах справи містяться квитанції про сплату ОСОБА_2 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 в загальному розмірі 45314,54 грн (а.с. 21-114).
Відповідно до розрахунку сума частки від вартості всіх комунальних послуг, яка підлягає відшкодуванню відповідачкою, за період з 01 жовтня 2018 року по 30 листопад 2021 року складає 22657,27 грн (а.с. 3-4).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в певному обсязі.
З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком); комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Аналогічний обов'язок споживача закріплено в ст. 68 ЖК України, згідно з якою наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Згідно ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотню вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки яка припадає на нього.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на підставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі i щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 31 серпня 2002 року по 27 липня 2010 року.
Відповідно до довідки №196 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 10 січня 2023 року у вищевказаній квартирі, крім позивача, з 10 грудня 2002 року по 24 листопад 2021 року була зареєстрована відповідачка.
В матеріалах справи містяться квитанції про сплату ОСОБА_2 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 в загальному розмірі 45314,54 грн.
Відповідно до розрахунку сума частки від вартості всіх комунальних послуг, яка підлягає відшкодуванню відповідачкою, за період з 01 жовтня 2018 року по 30 листопад 2021 року складає 22657,27 грн.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що позивач, сплативши за надані житлово-комунальні послуги з 2019 року по 2021 рік, які обчисленні з урахуванням зареєстрованого у житловому приміщенні відповідачки, виконав солідарний обов'язок щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги, зокрема й за відповідачку, тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 22657,27 грн в якості відшкодування понесених позивачем за період з 01.10.2018 року по 30.11.2021 року витрат по оплаті житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про направлення повісток на адресу, за якою відповідачка ОСОБА_3 не проживає, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 7 та пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідачці ОСОБА_3 судом направлялись позовна заява та судові повістки за адресою її реєстрації у Єдиному державному демографічному реєстрі: АДРЕСА_2 , які повернулись з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 117-118, 124, 125-126, 135-136).
Крім того, відповідачка у своїх заявах також зазначала своєю адресою - АДРЕСА_2 (а.с. 128, 129, 130).
Таким чином, відповідно до вказаних вище положень ЦПК України, відповідачка вважається належним чином повідомленою про день та час розгляду справи, отже зазначений довід апеляційної скарги є необґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання відповідачці часу на подання відзиву, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 7, 8 статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом встановлено, що 24 жовтня 2023 року ухвалою Жовтневого районного суду відкрито провадження у справі №201/12955/23 та надано відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (а.с. 120).
Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви направлявся відповідачці за її зареєстрованою адресою, проте повернувся з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 124).
Відзив відповідачкою ОСОБА_3 до суду першої інстанції не подавався.
Тому апеляційний суд вважає даний довід апеляційної скарги таким, що не заслуговує на увагу.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: