Справа № 128/2748/21
12 серпня 2024 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Ружицькій І.В.,
розглядаючи у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, -
В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Чернілевською Р.В. 07.05.2024, 22.05.2024 та 12.08.2024 надіслано до суду клопотання про витребування доказів.
Так, клопотання про витребування доказів від 07.05.2024 обгурнтовано наступним. Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців від
14.04.2023 року №ІЕ9965-23-36671501 зазначено що ОСОБА_2
включена до єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців російської
федерації. Дата внесення в реєстр - 06.07.2022. Відомості про документ, наданий при
внесенні запису до ЄДРФП (п.29 Виписки) - документ, що посвідчує особу
громадянина рф. Відомості про громадянство (п.4 Виписки) - громадянин російської
федерації. Відтак є усі підстави вважати, що станом на 06.07.2022 відповідачка документована паспортом громадянки рф, що означає втрату нею статусу громадянина України, адже Відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України «Про громадянство України» добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття, є підставою для втрати громадянства
України. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі
випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен
був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку,
встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.
Стаття 4 Європейської конвенції про громадянство забороняє безпідставне позбавлення громадянства. Виняток становлять випадки добровільного отримання другого паспорта в іншій державі: «Громадянин України, який добровільно набув громадянство іншої держави, вважається таким, що виявив намір змінити громадянство та надав згоду на припинення громадянства України». Отже, втрата громадянства Відповідачем внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави, а саме країни-агресора та країни-терориста - росії свідчить про відсутність порушення ст. 7 Європейської конвенції про громадянство та ст. 8 Конвенції про скорочення безгромадянства, які ратифіковані Верховною Радою України. З метою з'ясування такої інформації, яка має значення для розгляду справи, за клопотанням представника позивача - ОСОБА_1 було спрямовано запит до Управління служби безпеки України у Вінницькій області з питанням чи документована ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспортом громадянина російської федерації. Відповідно до змісту відповіді, що надійшла, уповноважений орган не може ні підтвердити ні спростувати зазначену інформацію. Проте, позивачем ОСОБА_1 надано відеозапис огляду відповідних сайтів, на яких зафіксовано, що надана суду інформація є фактично паперовою копією електронного документа. Звертаю увагу на те, що адреса електронної пошти, яка вказана у виписці Федеральної Податкової Служби росії від 29.04.2023р. (п.6 Виписки) та на відповідних сайтах як електронна адреса приватного підприємця - громадянина рф ОСОБА_2 є тотожною тій електронній адресі, з якої відповідачка направляла до суду документи у 2023 році і підтверджує постійно саме цю електронну адресу у договорах про надання правничої допомоги зі своїми адвокатами. Варто зазначити, що правила оцінки електронних доказів на предмет їх допустимості містяться в постановах об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к, від 25 вересня 2023 року у справі № 208/2160/18). У даній постанові, суддя Верховного Суду Наталія Марчук зазначає, що електронні докази належать до категорії документів, а матеріальні носії, на яких вони розміщені, визнаються речовими доказами. Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документ - це спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час судового провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 ст. 99 КПК України, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані). Оригіналом електронного документа є його відображення, якому надається таке ж значення, як документу (ч. 3 ст. 99 КПК України). При цьому дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп'ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах, визнаються судом як оригінал документа (ч. 4 ст. 99 КПК України). В даному випадку такими документами є оригінали електронної Виписки та електронної Довідки, які підтверджують у Відповідача статус фізичної особи-підприємця росії, які завантажені цілком вільно та безкоштовно через інтернет-браузер Opera VPN з офіційного державного сайту Федеральної Податкової Служби росії (egrul.nalog.ru). Як зазначено в постанові ОП ККС ВС від 29 березня 2021 року у справі №554/5090/16-к, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той самий електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Суддя Верховного Суду Наталія Марчук звертає увагу на те, що до електронних доказів належать: файли, які містять текстові документи, графічні зображення, зафіксовані на носії інформації; файли, які містять фото- та відеозображення, аудіозаписи, записані безпосередньо на мобільний телефон, призначений для роботи в мережах стільникового зв'язку; файли, які записані на знімні носії інформації; вебсайти в мережі «Інтернет»; дані систем обміну миттєвими повідомленнями (месенджери), зокрема мобільні додатки, вебсервіси, системи, інтегровані в соціальні мережі (скайп, вайбер, телеграм, фейсбук, обмін повідомленнями); відеозаписи з камер спостереження; скріншот (відображення електронного документа незалежно від електронної чи паперової форми). Якщо ж керуватися практикою Верховного Суду України, то варто звернути увагу на Постанову Верховного суду України від 09.01.2024р. по справі за № 640/19582/21 (провадження № К/990/34525/22), з якої видно, що СБУ може і має право підтверджувати інформацію стосовно наявності російського громадянства у тих осіб, щодо яких їм зроблено Судом відповідний запит та перевіряти дані, які їм надані, адже: 1). п.49 даної Постанови підтверджує те, що «Також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби російської федерації з метою з'ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта»; 2). п.51 даної Постанови підтверджує те, що «Зазначені обставини зафіксовані та додані до матеріалів шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі». Крім того, до даної заяви Позивач долучає як ДОКАЗИ того, що на сайті Федеральної Податкової Служби росії (egrul.nalog.ru), на його думку, відображені РЕАЛЬНІ дані стосовно усіх реальних громадян, які мають паспорт громадянина росії або тих громадян, які проживаючи у росії на підставі інших документів (яких саме документів добре видно у Виписці ОСОБА_3 у розділі «Сведения о гражданстве») відкрили за іншими документами індивідуального підприємця для здійснення підприємницької діяльності на терені рф, щоб сплачувати офіційно податки до російського бюджету, тим самим підтримуючи військово-оборонну галузь країни-агресора та відкрили рахунок у Пенсійному фонді росії для щомісячних відрахувань від своєї зарплатні, щоб зустріти у росії «обєспєчєнную старость», а саме: 1). Виписку з офіційного державного сайту Федеральної Податкової Служби росії (egrul.nalog.ru) від 24.03.2024р. та скріншот з сайту російського банку Tinkoff (https://www.tinkoff.ru) усім відомої української зрадниці, яка отримала російське громадянство 24.08.2023р. - ОСОБА_4 , (до речі, проти якої розслідування проводили співробітники Вінницького управління СБУ за процесуального керівництва Вінницької обласної прокуратури) та яка пишається тим, що стала нарешті вільно дихати та говорити, лише переїхавши жити до рф; 2). Виписку з офіційного державного сайту Федеральної Податкової Служби росії (egrul.nalog.ru) від 24.03.2024р. та скріншот з сайту російського банку Tinkoff (https://www.tinkoff.ru) усім відомої української співачки ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), яка теж подала нещодавно заяву (у лютому 2024р.) на отримання російського громадянства аби не втратити нерухомість, яку вона придбала в росії, будучи громадянкою України, а після 24.02.2022 року не знайшла в собі сміливості засудити агресію рф проти Батьківщини, але врешті решт вирішила, що мовчки працювати у москві у компанії свого кума-путініста ОСОБА_7 їй буде набагато зручніше і вигідніше, ніж відкрито визнати війну росії проти України, назвавши речі своїми справжніми іменами. Отже, ОСОБА_1 вважає, що така обставина має бути з'ясована судом та вона має значення для розгляду справи, оскільки громадяни рф, крім тих що на законних підставах проживають на території України, не можуть набувати майно чи грошові кошти, бути стягувачами у виконавчих провадженнях, за ними заборонено здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно.
На підставі вищевикладеного просить: направити до Управління служби безпеки України у Вінницькій області уточнюючий запит з метою з'ясування інформації, чи дійсно відеофайли, наявні на долученому позивачем диску №1 до його Заяви №12 від 25.05.2023р. є відеозаписами огляду змісту інтернет-сторінок з мережі інтернет та чи відповідає інформація, зафіксована на відео дійсній інформації, що відображається на інтернет-сторінках, а саме: 1). Федеральної Податкової Служби росії (egrul.nalog.ru); 2). Єдиного Реєстру Суб'єктів Малого та Середнього Підприємництва росії (rmsp.nalog.ru); 3). Прозорого бізнесу перевірки себе та контрагенту (pb.nalog.ru); 4). Довідкової служби юридичних осіб (egrul.ru); 5). Сайту платників Податку на професійний дохід (npd.nalog.ru); а також на підставі інформації з інших джерел, що містяться в російській мережі інтернет, а саме: 1). Центру регістрації та супроводження бізнесу росії (https://www.regfile.ru); 2). Швидкої та зручної перевірки контрагентів росії (https://www.rusprofile.ru); 3). російського банку Tinkoff (https://www.tinkoff.ru). До запиту прошу додати диск №1 від 25.05.2023р. з відеозаписами огляду інтернет-сторінок та надані представником позивача 27.04.2023 року як додатки до клопотання про залучення правонаступника та витребування доказів: копію довідки індивідуального підприємця рф; копію виписки з єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців Федеральної Податкової Служби росії; копію інформації з сайту реєстрації та супроводу бізнесу росії та як додатки до Заяви №12 від 25.05.2023р.; електронну ВЫПИСКУ из Единого государственного реестра индивидуальных предпринимателей ФНС россии № ИЭ9965-23- 44242141 (29.04.2023); електронну СПРАВКУ из Единого государственного реестра индивидуальных предпринимателей ФНС россии (29.04.2023); електронну Виписку з сайту rusprofile.ru (29.04.2023); електронних Сведений из Единого реестра субъектов малого и среднего предпринимательства (02.05.2023); електронної ВЫПИСКИ из Единого государственного реестра индивидуальных предпринимателей ФНС россии ЮЭ9965-23- 62214915 (02.05.2023). (т. 3 а.с. 133-136).
Клопотання про витребування доказів від 22.05.2024 обгурнтовано наступним.
ОСОБА_8 звернувся восени 2021року до Вінницького районного суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 18.10.2021 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. 05.05.2022 Позивач ОСОБА_8 помер, що підтверджується документами, що містяться в матеріалах даної цивільної справи. 23.05.2022 син Позивача ОСОБА_1 через канцелярію суду подав письмову заяву, в якій повідомив суд про смерть батька та просив на підставі статті 55 ЦПК України та довіреності № 1190 від 16.08.2021залучити його до участі у справі в якості правонаступника. 05.07.2022 син позивача через канцелярію суду подав письмову заяву, в якій зазначив, що оскільки правовідносини, з приводу яких виник даний спір, стосуються припинення права власності Відповідача, тобто, є майновими правовідносинами, отже, допускають правонаступництво, тому просить повідомити його, коли він буде залучений до участі у даній справі в якості правонаступника Позивача ОСОБА_8 .. Проте, оскаржуваною ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.07.2022 за результатами розгляду заяви представника Відповідача провадження у даній цивільній справі було закрито у зв' язку зі смертю Позивача та з огляду на те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництво. Заява ОСОБА_1 (правонаступника Позивача) про залучення його до участі у розгляді справи як правонаступника Позивача не розглядалась. У зв'язку із вищевикладеним, Позивач був змушений звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та просити скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11.07.2022 як таку, що є неправомірною та необгрунтованою. 24.08.2022р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено і справу повернуто на новий розгляд до Вінницького районного суду Вінницької області. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 19.04.2023 було задоволено заяву Позивача про залучення його до даної справи в якості правонаступника. Тепер, будучи правонаступником і продовжуючи справу свого батька, Позивач вважає за необхідне витребувати з Державної прикордонної служби України усію наявну інформацію стосовно тих осіб, які приїздили кожного разу із Відповідачем за останні роки до України з росії. Тому, оскільки за життя батько Позивача - ОСОБА_8 стверджував те, що разом із Відповідачем до України з росії приїздила особа чоловічої статі і контролювала кожен крок і кожну дію Відповідача, Позивач вважає, що дана особа може бути причетною до тиску на спадкодавця і могли мати при собі зареєстровану на терені рф зброю. Іншою особою був водій, який теж міг бути громадянином рф і теж міг перетинати російсько-український кордон разом із Відповідачем. У відповіді від 03.03.2023р. з Державної прикордонної служби України, надано інформацію, відповідно до якої Відповідач перетинала російсько-український кордон (в'їзд): 06.12.2019, 05.08.2020 та 28.04.2021. Перетин кордону здійснювала - автомобілем. В 2019 році на автомобілі з номерним знаком НОМЕР_1 , в 2020 та в 2021 роках на автомобілі з номерним знаком НОМЕР_2 . Оскільки посвідчення водія, а відповідно і права на керування транспортним засобом Відповідач на той час не мала, в'їзд та виїзд Відповідачем зі своїм спільником(ами) здійснювався у даний період на автомобілях, водієм(ями) яких була(и) особа(и) чоловічої статі, а саме: 1). в'їзд 06.12.2019р. та виїзд 10.12.2019р. на автомобілі NISSAN QASHQAI сірого кольору з номерним знаком Е110ВА/198RUS; 2). в'їзд 05.08.2020р. та виїзд 15.08.2020р. на автомобілі HAVAL H6 чорного кольору з номерним знаком E299YТ/198RUS; 3). в'їзд 28.04.2021р. та виїзд 07.05.2021р. на автомобілі HAVAL H6 чорного кольору з номерним знаком E299YТ/198RUS. Згідно пункту 13 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» (далі - База даних), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 № 614, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за № 1319/38655 (далі - Положення), інформація (відомості) про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, що обробляється в Базі даних, є інформацією з обмеженим доступом, а саме конфіденційною інформацією (персональними даними). Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься в Базі даних, здійснюються відповідно до законодавства. Виходячи із вищезазначеного, інформація про перетин кордону відноситься до інформації з обмеженим доступом, тому Позивач звертається до Суду з клопотанням про витребування доказів з метою здобути інформацію стосовно осіб, що приїхали до України з Відповідачем та відносно того, чи декларували Відповідач або особи, що разом з нею перетнули кордон, будь-яку зброю, у тому числі ту, на яку у когось з них був російський дозвіл. Крім того, на відеозаписі №1, який міститься в матеріалах справи як додаток до Заяви №13 Позивача від 25.05.2023р. (Диск №1), ще живий тоді батько Позивача (заповідач) на запитання Позивача про те чи насильно Відповідач його посадила до машини і повезла до нотаріуса Лукашенка В.Б., підтверджує в кінці даного відеозапису, що це дійсно так. Але оскільки одна лише Відповідач не могла фізично заштовхнути батька до машини, то їй мав хтось у цьому допомагати, ймовірно, її поплічник(и), які чи то прибув з нею з росії в якості охоронця, чи то для того, щоб «допомогти» батькові (заповідачу) позбутися усього майна на користь громадянки рф, застосувавши у разі необхідності фізичну силу (примус). Отже, у зв'язку із твердженням свого батька - ОСОБА_8 про тиск, який чинився Відповідачем та її спільником(ами), з яким(и) вона перетинала російсько-український кордон і так само у зворотньому напрямку, Позивач вважає за необхідне витребувати з Державної прикордонної служби України усю наявну інформацію про супутника(ів) Відповідача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які є громадянами рф і на яких не поширюються Закон України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про інформацію». Крім того, Позивач звертає увагу Суду на те, що 06.12.2024р. спливає 5 років з моменту першого в'їзду Відповідачем зі своїм(и) спільником(ами) на територію України з території рф, тому дана інформація може бути втрачена, оскільки дані про перетин державного кордону України зберігаються в Базі даних Державної прикордонної служби України лише 5 років виходячи з Положення про базу даних. Тому опираючись на статтю 129 Конституції України, де основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості Позивач акцентує увагу Суду, що за заявою учасника справи Суд має витребувати докази, якщо на це є відповідні підстави. Стаття 76 ЦПК (Докази) говорить про те, що: 1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;
3) показаннями свідків. Ознаками доказів є: фактичні дані, тобто це не самі факти, а відомості про них; не будь-які фактичні дані, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій справі; фактичні дані, що втілюються в певній процесуальній формі (засобах
доказування). У зв' язку із вищевикладеним, Позивач змушений звернутись до Суду з
клопотанням про витребування даної інформації про спільника(ів) Відповідача та просити Суд задовольнити клопотання про витребування цієї інформації у Державної прикордонної служби України. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі. З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в ч. 3 ст. 2 та ст. 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Статті 12, 13 ЦПК України та, відповідно, статті 13, 14 ГПК України також гарантують те, що цивільне та господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина п'ята статті 12 ЦПК України зобов'язує Суд сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (Постанова ВС від 14 квітня 2021 року у справі № 759/3547/17). У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають Позивач та Відповідач. Отже, на суд покладено обов' язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Якщо ж керуватися Постановою КЦС ВС від 04.09.2019, справа №316/3132/13-ц (провадження № 61-20090св18), то завдання цивільного судочинства полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед формальним розумінням права. Також, міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу. Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю. Зв'язок принципів змагальності та рівності, що, зокрема, досліджений у роботі «Конституційний принцип рівності та його особливості в адміністративному судочинстві», акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63). Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід'ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. The United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89). Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
На підставі вищевикладеного просить: витребувати у Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26 м. Київ,01601, е-mail: adpsu@dpsu.gov.ua): 1) Усю наявну інформацію про осіб, які перетнули кордон та в'їхали в Україну 06.12.2019 року через пункт пропуску Виступовичі, на ТЗ номерний знак НОМЕР_1 разом з ОСОБА_2 та чи задекларовано будь-ким з цих осіб ввезення на територію України зброї; а також інформацію чи виїхали ці ж особи через пункт пропуску Нові Яриловичі 10.12.2019; 2) Усю наявну інформацію про осіб, які перетнули кордон та в'їхали в Україну 05.08.2020 року через пункт пропуску Сеньківка на ТЗ номерний знак НОМЕР_3 разом з ОСОБА_2 та чи задекларовано будь-ким з цих осіб ввезення на територію України зброї; а також інформацію чи виїхали ці ж особи через пункт пропуску Сеньківка 15.08.2020; 3) Усю наявну інформацію про осіб, які перетнули кордон та в'їхали в Україну 28.04.2021 року через пункт пропуску Сеньківка на ТЗ номерний знак НОМЕР_3 разом з ОСОБА_2 та чи задекларовано будь-ким з цих осіб ввезення на територію України зброї; а також інформацію чи виїхали ці ж особи через пункт пропуску Сеньківка 07.05.2021 (т. 3 а.с. 167-170).
Клопотання про витребування доказів від 22.05.2024 обгурнтовано наступним.
У зв'язку із закінченням 05.05.2024р. дії довіреності представника Відповідача по
даній справі - ОСОБА_9 та підтвердженням цього нею особисто в телефонному режимі на минулому судовому засіданні, яку відбулось 07.05.2024 о 10:30, Позивач наполягає звернути увагу Суду на те, що виходячи з Постанови ВП ВС від 06.11.2019, справа №817/66/16 (провадження №11-185апп19), № у реєстрі 86002019: 1). Системний аналіз положень статей 26 та 27 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема на підставі ордеру чи довіреності, НЕ допускається, крім випадків, передбачених у ч.2 ст.27 цього Закону; 2) Таким чином, оскільки адвокатська діяльність адвоката в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати його професійним обов'язком, передбаченим законом. Керуючись даною Постановою, оскільки адвокатська діяльність адвоката Медончак М.М. на момент виписування ордеру за № ВН 178342 від 3.11.2021 та станом на сьогоднішній день в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов'язком, передбаченим законом (пункти 75-76 даної Постанови), який (виходячи з її підтвердження Вам у телефонній розмові на судовому засіданні 07.05.2024) вона не виконала, адже представляла інтереси Відповідача з рф по даній справі без наявності договору про надання правничої допомоги, а це є суттєвим порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що несе за собою дисциплінарну і адміністративну відповідальність згідно чинного законодавства, адже положеннями статті 26 даного Закону за № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі статтею 14 Правил адвокатської етики. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій. Частина друга статті 27 Закону № 5076-VI регламентує вичерпні випадки вчинення договору про надання правової допомоги усно: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 4 статті 60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Таким чином, в господарському процесі повноваження представника можуть підтверджуватись довіреністю, що не скасовує обов'язок адвоката щодо укладання договору з клієнтом. Тому Рада адвокатів України і наголошує на тому, що відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» підставою надання правової допомоги є договір про надання правової (правничої) допомоги та враховуючи наведене роз'яснює, що довіреність чи ордер є підтвердженням повноважень адвоката лише у тому випадку, якщо вони надані виключно на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги. У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Таким чином, ОБОВ'ЯЗКОМ Суду є перевірка належності доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовленого, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя - особи, яка відмовилася (чи не може) захищати в суді свої права в порядку самопредставництва і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки. В нашому ж випадку, якщо представник Відповідача - адвокат Медончак М.М. діяла увесь час лише на підставі довіреності без наявності оформленого договору про надання правничої допомоги, то усі процесуальні документи, які вона подавала з початку розгляду даної справи не повинні були братися Судом до уваги, оскільки вони були подані особою, яка не мала на це повноважень, зокрема це відзив на позовну заяву та інші її заяви і клопотання, які містяться в матеріалах справи. Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18, повноваження представника, яким є адвокат, повинні бути підтверджені: 1 оригіналом ордеру виданого на ведення справи в суді або довіреністю; 2 ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату; 3 повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку, повинні підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі. Таким чином, суд зобов'язаний виконати імперативну вимогу процесуального закону та перевірити наявність права в довірителя на підписання конкретного документу за умови, якщо разом з ордером додано не завірену належним чином копію договору про надання правової допомоги (витягу з договору), про який зазначено у такому ордері. Такий підхід узгоджується також з положеннями частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. При цьому Закон визначає ордер лише як один з документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги. Зазначений підхід також ґрунтується на імперативних вимогах статей 55, 57 КАС України, статей 237, 240 ЦК України, та, головним чином, спрямований на забезпечення інтересів особи, яка прийняла рішення брати участь у судовому процесі через представника, на гарантування захисту її інтересів цим представником в межах наданих йому повноважень, що, у свою чергу, забезпечує справедливе і ефективне судочинство. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду (ухвала від 12 січня 2018 року у справі № К/800/28757/13), є неприйнятним поданий до суду від імені довірителя документ, який хоча і підписаний довірителем з наданою копією ордера, проте всупереч вимогам процесуального закону до якого не долучено копії витягу з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, засвідченого підписом сторін. Отже, керуючись Постановами Верховного Суду України та практикою Європейського суду з прав людини, як висновок, можна зазначити: 1. Конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, клопотань, пояснень, скарг та інших документів (договору про надання правничої допомоги), що подаються до суду; 2. Обов'язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася самостійно захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки; 3. Суд зобов'язаний перевірити щонайменше дві складові представництва, а саме, факт наявності повноважень на представництво інтересів певної особи та, окремо, обсяг таких повноважень, а саме, право на звернення з відповідним процесуальним документом до відповідного суду (інстанції) у конкретний момент часу; 4. Таке право представника на звернення від імені довірителя може бути підтверджено лише документом, який демонструє дійсне волевиявлення учасника справи на надання повноважень конкретному адвокату, та є належним доказом, що дозволяє суду перевірити весь обсяг наданих повноважень; 5. Особливістю чотирьох документів, які відповідно до чинного законодавства посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, є те, що три з них (договір, довіреність та доручення) одночасно підтверджують і факт наявності у повіреного права бути представником, і обсяг такого представництва (це зумовлено тим, що ці документи, зазвичай, є двосторонніми та містять підпис довірителя). У свою чергу, ордер є одностороннім документом, що може самостійно (без договору) підтверджувати лише факт наявності у повіреного права бути представником та не містить інформації про обсяг такого представництва; 6. Суд зобов'язаний виконати імперативну вимогу процесуального закону та перевірити наявність права в довірителя на підписання конкретного документу за умови, якщо разом з ордером додано не завірену належним чином копію договору про надання правової допомоги (витягу з договору), про який зазначено у такому ордері. Такий підхід ґрунтується на імперативних вимогах закону та головним чином, спрямований на забезпечення інтересів особи, яка прийняла рішення брати участь у судовому процесі через представника, гарантування захисту її інтересів цим представником в межах наданих йому повноважень, що, у свою чергу, забезпечує справедливе і ефективне судочинство; 7. Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 КАС України та стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги; 8. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути подані в оригіналі і засвідчені особистим підписом довірителя чи його ЕЦП), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд; 9. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника; 10. Повернення судом заяви, клопотання, скарги з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені, та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до суду, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, це гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника. Отже, участь в судовому процесі з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, передбачає задання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії.
На підставі вищевикладеного, просить: витребувати у адвоката Відповідача - Медончак М.М.: 1). договір про надання правничої допомоги укладений між адвокатом Медончак М.М. та відповідачкою ОСОБА_2 , на підставі якого адвокатом Медончак М.М. був виписаний ордер за № ВН 178342 від 23.11.2021р., у якому зазначено, що даний ордер виданий на підставі договору про надання правової допомоги/ доручення органу(установи) уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №б/н від 23.11.2021р. у судах (том №1, арк.56, арк.73, арк.185); 2). договір про надання правничої допомоги своїй клієнтці - ОСОБА_2 , на підставі якого нею був виписаний ще один ордер за № ВН 167752 від 05.05.2021р., у якому зазначено, що даний ордер теж виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу(установи) уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №б/н від 05.05.2021р. у судах (том №1, арк.51) і підписаний зі зворотньої сторони особисто Відповідачем - ОСОБА_2 05.05.2021р. Крім того, виходячи із вищезазначеного, у Позивача виникають питання: 1). навіщо адвокату Медончак М.М. було виписувати ордер на надання правничої допомоги своїй клієнтці з рф саме 05.05.2021р., тобто в день підписання батьком цих «правочинів», а її клієнтці з рф зі зворотньої сторони власноруч ставити свій підпис з датою із забороною відмовлятись від позову та визнавати позов? 2). невже Відповідач по даній справі перед своїм від'їздом 07.05.2021р. на свою батьківщину до росії вже на той час розуміла, що після її швидкого від'їзду батько рано чи пізно довідається про її аферу у ПН ОСОБА_10 і однозначно подасть на неї до суду, тому у адвоката Медончак М.М. мають бути готові вже до цього усі документи, адже батько таке Відповідачу ніколи б не пробачив, оскільки завжди говорив Позивачу за життя, що уся його нерухомість після його смерті дістанеться йому та Відповідачу порівну. Саме тому і не збирався ніколи складати заповіт на когось одного з них чи дарувати щось із нерухомості, адже це б означало, зі слів Позивача, порушення ним же свого СЛОВА, яке він завжди тримав, адже був ЛЮДИНОЮ ЧЕСТІ, СОВІСТІ і СВОГО СЛОВА і якого за це завжди поважали і цінували ті люди, які з ним стільки років працювали чи його оточували (т. 3 а.с. 175-178).
Клопотання про витребування доказів від 12.08.2024 обгурнтовано наступним.
ОСОБА_8 звернувся восени 2021 до Вінницького районного суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 18.10.2021 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, що підтверджується документами, що містяться в матеріалах даної цивільної справи. 23.05.2022 син Позивача ОСОБА_1 через канцелярію суду подав письмову заяву, в якій повідомив суд про смерть батька та просив на підставі статті 55 ЦПК України та довіреності № 1190 від 16.08.2021р. залучити його до участі у справі в якості правонаступника. 05.07.2022 син Позивача через канцелярію суду подав письмову заяву, в якій зазначив, що оскільки правовідносини, з приводу яких виник даний спір, стосуються припинення права власності Відповідача, тобто, є майновими правовідносинами, отже, допускають правонаступництво, тому просить повідомити його, коли він буде залучений до участі у даній справі в якості правонаступника Позивача ОСОБА_8 . Проте, оскаржуваною ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.07.2022 року за результатами розгляду заяви представника Відповідача провадження у даній цивільній справі було закрито у зв' язку зі смертю Позивача та з огляду на те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництво. Заява ОСОБА_1 (правонаступника Позивача) про залучення його до участі у розгляді справи як правонаступника Позивача не розглядалась. У зв' язку із вищевикладеним, Позивач був змушений звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та просити скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11.07.2022 як таку, що є неправомірною та необгрунтованою. 24.08.2022р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено і справу повернуто на новий розгляд до Вінницького районного суду Вінницької області. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 27.04.2023р. було задоволено заяву Позивача про залучення його до даної справи в якості правонаступника. Тепер, будучи правонаступником і продовжуючи справу свого батька, Позивач вважає за необхідне витребувати у громадянина рф - ПН ОСОБА_10 . ЯК ДОКАЗ відеозапис вчинення ним 05.05.2021р. «правочину» з посвідчення 2 договорів дарування у своєму кабінеті ОСОБА_8 . Ці відеозаписи він зберігає 5 років, оскільки постійно здійснює відеофіксацію прийому усіх громадян. Це підтверджує: скріншот з офіційного сайту ПН ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 де у рубриці «Віртуальний тур по офісу» видно 2 відеокамери та монітор на його столі, на який виведені зображення з різних камер відеоспостереження; 4 абзац його письмових пояснень від 25.06.2024р. за Вих. №219/01-16, які були адресовані у вінницьку філію Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за №37359/9.3-24 на мою Заяву від 18.06.2024р. до Міністерства юстиції, де ПН ОСОБА_10 ПІДТВЕРДЖУЄ те, що під час його відвідин Позивачем, вони фіксувалися на відеокамеру в його кабінеті, а отже відеозапис вівся ним ще з 30.05.2020р. Цей відеозапис допоможе підтвердити СУДУ справжні «волю» та «волевиявлення» батька Позивача - ОСОБА_8 при підписанні ним 2 договорів дарування 05.05.2021р. за №3140 і №3141 і дасть СУДУ повне розуміння того, яким чином спадкодавець ОСОБА_8 в присутності Відповідача з рф та її спільника з росії у ПН ОСОБА_10 (який теж за «дивним збігом обставин» виявився громадянином росії, хоча це ЗАБОРОНЕНО згідно ст. 3 Закону України «Про нотаріат»), підписав на Відповідача 2 договори дарування, залишившись безхатьком на схилі літ, маючи зі слів ПН ОСОБА_10 повний обсяг цивільної дієздатності, оскільки на той момент ПН ОСОБА_10 не знав, що батько Позивача вже був повністю сліпим на ліве око, ледве бачив на праве і мав до цього декілька лакунарних інсультів, що підтверджується різними медичними довідками, які містяться в матеріалах справи, тому апріорі навіть при великому бажанні ОСОБА_8 просто фізично не міг усвідомлювати, що він підписує, тим більше, якщо його до цього змусили чи взагалі обдурили, скориставшись його похилим віком та слабким станом здоров'я, про що і свідчать відеозаписи за його участю, які є в матеріалах справи. Позивач вкотре нагадує СУДУ, що його батько за життя ніколи не мав наміру переписувати на когось з них своє останнє та єдине майно, тим більше на Відповідача, тому і подав Позов до Суду аби визнати недійсними ці договори дарування, які він підписав під впливом обману. Отже, відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі. З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в ч. 3 ст. 2 та ст. 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Статті 12, 13 ЦПК України та, відповідно, статті 13, 14 ГПК України також гарантують те, що цивільне та господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина п'ята статті 12 ЦПК України зобов'язує Суд сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (Постанова ВС від 14 квітня 2021 року у справі № 759/3547/17). У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають Позивач та Відповідач. Отже, на суд покладено обов' язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Якщо ж керуватися Постановою КЦС ВС від 04.09.2019, справа № 316/3132/13-ц (провадження № 61-20090св18), то завдання цивільного судочинства полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед формальним розумінням права. Також, міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу. Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю. Зв'язок принципів змагальності та рівності, що, зокрема, досліджений у роботі «Конституційний принцип рівності та його особливості в адміністративному судочинстві», акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63). Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід'ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89). Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
На підставі вищевикладеного просить: постановити ухвалу про витребування у ПН ОСОБА_10 ( АДРЕСА_1 ) відеозапис від 05.05.2021р. на якому відображена підготовка до вчинення та безпосередньо вчинення нотаріальної дії зі складання та посвідчення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, дарувальником за якими є ОСОБА_8 , а обдарованою- громадянка російської федерації ОСОБА_2 .
В підготовче засідання 12.08.2024 сторони та їх представники не з'явилися.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Чернілевською Р.В. подано заяву, в якій вона просила задоволити її клопотання про витребування доказів, а розгляд даних клопотання просила провести у її відсутність.
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи повідомленою про день, час та місце проведення підготовчого засідання шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, про причини неявки не повідомила.
Вирішуючи заявлені представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Чернілевською Р.В. клопотання, суд дійшов наступного висновку.
За правилами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справа не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Передбачене статтями 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов'язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Р.В. про витребування доказів не відповідають вимогам ч. 2 ст. 84 ЦПК України, оскільки не містять зазначення вжитих позивачем чи його представником заходів для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання цих доказів.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотань представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Р.В. про витребування доказів слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 83, 84, 197, 260, 261, 353 ЦПК України, суд -
В задоволенні клопотань представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Р.В. про витребування доказів - відмовити.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Суддя Л.П. Шевчук