КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
29 серпня2024року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження№ 12024100100000574, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 лютого 2024року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 28 травня 2024 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Каланчак Каланчацького району Херсонської області, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 26 грудня 2023 року вироком Оболонського районного суду міста Києва від за ч. 1 ст. 309 КК України до обмеження волі на строк 1 (один) рік, із застосуванням ст. 75, ст. 76 КК України, з визначенням іспитового строку на 1 (один) рік,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України та ч. 3 ст. 357 КК України з призначенням покарання, -
Фактичні обставині, встановлені судом першої інстанції.
За встановлених судом першої інстанції обставин,06 лютого 2024 року приблизно о 13 годині 10 хвилин, ОСОБА_6 , знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 22/32 , сів на заднє сидіння салону автомобіля таксі марки «Тойота», моделі «Пріус», д.н.з. НОМЕР_1 , де в подальшомупід час рухуавтомобіля, на задньомусидінні він побачив сумку чорного кольору з матеріалу, ззовні схожого на шкіру, марки «SHENGQISHU», вартістю 476 гривень, в якій знаходилось 5000 гривень та особисті документи ОСОБА_8 . В цей час у ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна у періоддії воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна у період дії воєнного стану, 06 лютого 2024 року приблизно о 13 годині 30 хвилин, ОСОБА_6 , виходячи з салону вищезазначеного автомобіля за адресою: м. Київ, вул. БГаврилишина, 38-А , переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії несуть таємний характер для оточуючих, взяв до своїх рук вищезазначену сумку разом із майном, яке належить ОСОБА_8 , та в подальшому з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
ОСОБА_6 , у період дії воєнного стану, таємно заволодів майном ОСОБА_8 , спричинивши останньому майнової шкоди на загальну суму 5476 (п'ять тисяч чотириста сімдесят шість) гривень 00 копійок.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальнеправопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, а саме: таємневикрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовахвоєнного стану.
Крім того, 06 лютого 2024 року, у невстановленийдосудовим розслідуванням час, однак не раніше 13 години 30 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. В. Ярмоли, 38-А , відкривши викрадену сумку чорного кольору з матеріалу, ззовні схожого на шкіру, марки «SHENGQISHU», яка належить ОСОБА_8 та побачив, що в нійзнаходиться: паспорт громадянина України, виданий на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 ; посвідчення водія, видане на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_9 . В цей час у ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на незаконнезаволодіння шляхом привласнення паспорта громадянина України ОСОБА_8 , а також посвідчення водія, виданого на ім'я ОСОБА_8 , та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого на ім'я ОСОБА_9 , які є різновидом інших важливих особистих документів.
В подальшому, 06 лютого 2024 року, у невстановленийдосудовим розслідуванням час, однак не раніше 13 години 31 хвилини, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. В. Ярмоли, 38-А , реалізуючи свій протиправний намір, спрямований на незаконне заволодіння шляхом привласнення паспорта громадянинаУкраїни, виданого на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 , та посвідченняводія, виданого на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, виданого на ім'я ОСОБА_9 , які є різновидом інших важливих особистихдокументів, дістав вищезазначені документи з сумки чорного кольору з матеріалу, ззовні схожого на шкіру, марки «SHENGQISHU», яка належить ОСОБА_8 , та залишив собі з метою подальшого їх використання для власних потреб.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальнеправопорушення, передбачене ч.3 ст.357 КК України, а саме: незаконне заволодіння паспортом та іншими важливими особистими документами.
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України та ч. 3 ст. 357 КК України та призначено йому покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років; за ч. 3 ст. 357 КК України у вигляді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_6 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Оболонського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року, та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подали.
Не погоджуючись з вироком суду,обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить призначити йому більш м'яке покарання враховуючи ст. 75 КК України, всі пом'якшуючі обставини, співпрацю зі слідством, а також його бажання стати на захист держави та мобілізуватися до лав ЗСУ.
В обґрунтування своїх вимог вказав, що призначене судом першої інстанції покарання є надто суворим і не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, а також обставинам справи. Злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України є тяжким, але при визначенні міри покарання суд першої інстанції не врахував те, що обвинувачений являється переселенцем з Херсонської області, на момент вчинення злочину був безробітним, так як держава Україна не сприяла його працевлаштуванню. Крім того, просить врахувати наявність в нього трьох неповнолітніх дітей, не працевлаштовану дружину, яка також вважається вимушеною переселенкою з Херсонської області, його щире каяття, співпрацю зі слідством та сприяв повному та всебічному розкриттю злочину.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши доповідь судді,обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позиціюпрокурора,який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, їх пояснення, відповіді на запитання суду, заслухавши учасників кримінального провадження в судових дебатах, надавши обвинуваченому ОСОБА_6 останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, доведеність вини та правильність кваліфікації, обвинуваченим не оспорюється .
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про суворість призначеного покарання та можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає їх неприйнятними, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
На думку колегії суддів, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції дотримався вищевказаних вимог закону щодо його необхідності, достатності й справедливості. Підстав вважати, що призначене покарання є суворим, як про це стверджує апелянт, не має.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого злочину та кримінального проступку, особу обвинуваченого, а саме його відношення до вчиненого ним злочину, який усвідомив неправомірність вчиненого ним діяння і критично оцінює вчинене, готовий нести відповідальність, ту обставину, що тяжких наслідків від вчиненого не настало, а також обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 відповідно до ст.66 КК України - щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України.
З урахуванням обставин справи, особи обвинуваченого ОСОБА_6 , позиції прокурора та потерпілого, суд першої інстанції призначив покарання останньому у вигляді позбавлення волі у межах санкцій статей кримінального закону, оскільки вважав, що виправлення обвинуваченого, а також попередження можливості вчинення ним нових злочинів можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, при цьому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України суд першої інстанції застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що обвинувачений ОСОБА_6 після постановлення вироку Оболонського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року, яким його засуджено до покарання у вигляді обмеження волі, який не виконано, вчинив дані кримінальні правопорушення, а тому до покарання, призначеного новим вироком, відповідно до вимог ч.1 ст. 70 КК України, частково, у вигляді 1 (одного) місяця позбавлення волі, з урахуванням положень ст. 72 КК України, приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
З урахуванням цих конкретних обставин справи та даних про особу винного, суд обґрунтовано зробив висновок про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та правильно призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Свої висновки в цій частині суд першої інстанції достатньо обґрунтував, з чим повністю погоджується і колегія суддів, вважаючи призначене остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_6 за своїм видом та розміром, співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості.
Ті обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, як такі, що на його думку, дають підстави для застосування ст.75 КК України, то вони жодним чином не зменшують суспільну небезпечність його особи та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, і не свідчить про можливість його виправлення без реального відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України, оскільки нові злочини він вчинив під час випробувального терміну, який йому було призначено відповідно до ст. 75 КК України за попередній кримінальний проступок за ч.1 ст. 309 КК України і відповідно вказані обставини свідчать, що це не сприятиме його виправленню та не запобігатиме продовженню злочинної діяльності.
На думку колегія суддів, характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його наслідки, свідчать про те, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, оскільки менш суворий вид покарання, не пов'язаний з реальним відбуванням покарання у виді позбавлення волі, буде недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене вище, підстав для застосування ст. 75 КК України та зміни вироку в частині призначення покарання, як про це ставить питання обвинувачений ОСОБА_6 , колегія суддів не знаходить.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , під час апеляційного перегляду, не встановлено.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення таможе бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного судупротягом 03 (трьох) місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3