Справа № 757/69587/17-ц Головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.
Провадження № 22-ц/824/1871/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
28 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві, про визнання недійсною нарахованої заборгованості, відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», про визнання недійсною нарахованої заборгованості, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що 21 березня 2008 року між ним як споживачем, та відповідачем, як енергопостачальником, був укладений договір № 14018316910 про користування електричною енергією. В кінці жовтня 2017 року позивачу стало відомо про те, що йому була нарахована заборгованість за користування електричною енергією у розмірі 2 447 грн 92 коп., у зв'язку з чим він звернувся до відповідача. На таке звернення позивачу було повідомлено про те, що ця заборгованість виникла внаслідок не нарахування у повному обсязі субсидії до показників щомісячного споживання за 2016 рік, а лише по тарифу 91 коп. за кВт/год.
Позивач зазначав, що він не звертався за оформленням субсидії, так як має статус інваліда війни і про що надав копію посвідчення при укладенні договору від 21 березня 2008 року.
02 листопада 2017 року з метою скасування безпідставно нарахованої заборгованості позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення взаємозаліку або складання акту-претензії, проте вказана заява відповідачем була залишена без належного реагування.
09 листопада 2017 року позивач повторно звернувся до відповідача із аналогічною заявою, в якій також ставив питання про повернення споживачу коштів, які вже були ним сплачені з 2015 року по даний час, однак така заява також була залишена без реагування.
10 листопада 2017 року позивачем в порядку пунктів 25 та 26 договору та пунктів 49-53 Правил користування електричною енергією для населення був складений акт-претензія щодо звіряння показників за спожиту електроенергію за період з 01 січня 2016 року по 10 листопада 2017 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який був направлений відповідачу.
15 листопада 2017 року до позивача прибув представник ПАТ «Київенерго», яким у його присутності споживача були перевірені показники спожитої електроенергії лічильника № 033808 за період з 01 січня 2016 року - 024780 кв/г по 15 листопада 2017 року - 028267кв/г, що відповідали 19 квитанціям, сплачених споживачем за спожиту за вказаний період електроенергію. При цьому жодних зауважень щодо недостовірності чи відхилення показників лічильника від показників споживання в наданих 19-ти квитанціях та сплатою коштів представником відповідача зафіксовано не було, про що було складено відповідний акт. Проте, відповідачем всупереч пункту 46 Правил відмовлено у наданні необхідного позивачу розрахунку та достовірної інформації про підстави нарахування заборгованості за споживання електроенергії.
Посилаючись на те, що він не має заборгованості за користування електроенергію перед відповідачем, а нарахування останнім заборгованості позивачу є незаконним, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 остаточно просив суд визнати нараховану відповідачем заборгованість у розмірі 3 238 грн 90 коп. за надані послуги електричної енергії безпідставною і визнати недійсними попередження відповідача про припинення постачання електричної енергії за № Лівб-341 від 23 травня 2019 року, за № 81416 від 07 серпня 2018 року, за № 18516 від 18 лютого 2019 року та за № 127355 від 05 жовтня 2017 року, стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду у розмірі 15 000 грн, спричинену внаслідок недоліків продукції вимог умовам договору та нормативно правовим актам і нормативних документів, 35 000 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок поширення недостовірної інформації, яка принижує його честь і гідність, а також вартість придбаних медичних ліків та препаратів на загальну суму 5 081 грн 29 коп.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що на підставі частини четвертої статті 277 ЦПК України 13 вересня 2023 року він подав клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, яке було зареєстроване канцелярією суду за № 126323.
Зазначає, що приписи частини шостої статті 279 ЦПК України щодо можливості відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін можуть бути застосовані судом першої інстанції у випадку, якщо, по-перше, позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і ціна позову менше ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а по-друге, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Якщо ж у справі, крім вимог майнового характеру, заявлені вимоги немайнового характеру, то за наявності такої заяви розгляд справи в суді першої інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Разом з тим, судом першої інстанції не було звернуто увагу на той факт, що однією з позовних вимог була заявлена вимога немайнового характеру - визнання нарахованої заборгованості безпідставною. Крім того, подане позивачем клопотання взагалі відсутнє в матеріалах справи, що ставить під сумнів законність ухваленого рішення суду.
Також не погоджується із висновком суду першої інстанції в тій частині, що нарахування відповідачем заборгованості споживачу у розмірі 3 238 грн 90 коп. електричну енергію є правомірним, оскільки при використанні електроенергії понад 130 кВт/год (встановлену пільгу) споживач відразу повинен сплачувати кошти за кожен кВт/год не за тарифом першого блоку - 0,90 грн, а відразу за тарифом другого блоку - 1,68 грн.
Суд не вказав норму законодавства, на підставі якої він дійшов до таких висновків, оскільки чинне законодавство не містить норми, за якою було б вказано, що у разі використання середніх норм споживання за наданою пільгою, споживач повинен платити не за 1 блоком, а відразу за тарифом II чи ІІІ блоку.
Вказує, що при простому підрахунку видно, що показники лічильників споживача за період з 01 січня 2017 року по 01 січня 2018 року різняться всього лише на 316 кВт/год. При цьому використані споживачем кіловати понад пільгової норми споживання вже були ним сплачені по першому тарифу - 0,90 грн і складають всього 246,48 коп. та не пояснюють нараховану відповідачем сфальсифіковану заборгованість завищену в десятки разів у розмірі 3 238 грн 90 коп.
Позивач звертає увагу, що під час укладення договору 21 березня 2008 року за № 14018316910 про користування електричною енергією він повідомляв відповідача про те, що він є інвалідом війни і надав копію посвідчення та свідоцтва про народження дитини. Позивач і донька є родиною, що підтверджується довідкою за Ф-3 від 01 червня 2016 року, яка додається до апеляційної скарги. Тобто, позивач мав пільгу на електроенергією не 130 кВт/год., а 160 кВт/год. на місяць.
Зважаючи на даний факт, відповідач був зобов'язаний щомісячно дораховувати позивачу окрім 130 кВт/год., ще додатково 30 кВт/год. на кожного іншого члена сім'ї , а тому позивач не міг мати заборгованості.
Виходячи з вищенаведеного, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, побудовані на недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Відзив на апеляційну скаргу від ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» до суду апеляційної інстанції не надходив.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та доводи, викладені в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про розгляд справи без його участі, тому колегія суддів дійшла висновку, що його неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача в судовому засіданні перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 березня 2008 року між сторонами був укладений договір № 14018316910 про користування електричною енергією.
Спожиту електричну енергією обліковує засіб обліку типу Каскад-1.11/2.0-П (6) №33808, відповідно до показів якого проводяться нарахування за спожиту електричну енергію.
Розрахунки за спожиту електричну енергію за адресою позивача: АДРЕСА_1 , проводяться з урахуванням пільги «Інвалід ВВВ 2 групи» на одну особу, яка дає право на 100-відсоткову знижку плати за спожиту електричну енергію у межах соціальних нормативів, встановлених постановою Кабінетом Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», що в даному випадку становить 130 кВт/год. на місяць на сім'ю (домогосподарство).
Як було зазначено відповідачем, 18 вересня 2015 року фахівець ПАТ «Київенерго» під час проведення контрольного зняття зафіксував показання 022963 кВт/год., а у квитанції на оплату за спожиту електричну енергію від 15 вересня 2015 року станом на 01 вересня 2015 року зазначені показання 024120 кВтг, які не відповідають фактичним показанням лічильника, так як вони є більшими, ніж зафіксовані. 05 квітня 2016 року фахівець ПАТ «Київенерго» під час проведення контрольного зняття зафіксував показання 024356 кВт/год., а у квитанції на оплату за споживчу електричну енергію від 16 квітня 2016 року станом на 01 квітня 2016 року зазначені показання 025441 кВт/год. 27 травня 2017 року фахівець ПАТ «Київенерго» під час проведення контрольного зняття зафіксував показання 027097 кВт/год., в той час, як у квитанції на оплату за спожиту електричну енергію від 03 травня 2017 року станом на 01 травня 2017 року зазначені показання 027386 кВт/год., які не відповідають фактичним показанням лічильника, оскільки вони є більшими ніж зафіксовані. У листопаді 2018 року позивачем були надані показники лічильника за поточний місяць 029966 кВт/год., в той час, як згідно із контрольною звіркою працівників ПАТ «Київенерго» показники станом на грудень 2018 року складають 030112 кВт/год.
Факт невірного надання позивачем показників лічильника підтверджується також наступним.
З матеріалів справи слідує, що 07 лютого 2019 року сторони підписали Акт встановлення /заміни/ технічної перевірки /контрольного огляду/ збереження пломб вузлів обліку (засобу обліку), встановленого на об'єкті споживача, з якого вбачається, що представником енергопостачальника виконані роботи з контрольного огляду електролічильника Каскад-1.11/2.О-П, заводський номер 033808, 2005 року випуску, покази лічильника становлять 030201 кВт/год., однак у квитанціях про сплату за спожиту електроенергію позивач за лютий місяць вказав попередні показання 30078 кВт/год., поточні показання 30191 кВт/год. Аналогічні показники зазначені позивачем і за січень 2019 року.
Згідно протоколу № 74 від 06 грудня 2017 року засідання комісії Інформаційно-консультаційного центру ПАТ «Київенерго» з розгляду та розв'язання суперечностей, спірних ситуацій між ПАТ «Київенерго» і споживачами м. Києва, який було оформлено рішенням, на якому був присутній і позивач ОСОБА_1 , було прийнято рішення про те, що нарахування за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 , проведено відповідно до Правил користування електричною енергією для населення (ПКЕЕН). Вказаний протокол є чинним і у встановленому законом порядк не оскаржувався і питання про його скасування позивач не ставив.
Також у даному протоколі було вказано, що у разі зазначення показань засобу обліку, які не відповідають фактичному споживанню, такі показання не враховуються та призводять до недоплати за спожиту електричну енергію. Саме тому частина показань, зазначених споживачем у квитанціях під час оплати за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 , не враховуються у розрахунках. Нарахування здійснено за показами, які зафіксували фахівці ПАТ «Київенерго».
Вказане також підтверджується й даними загальної картки відносно ОСОБА_1 і позивачем належними та достовірними доказами спростовані не були.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що у позивача наявна заборгованість за надані відповідачем послуги з постачання електричної енергії, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними та безпідставними попереджень про припинення постачання електричної енергії за № Лівб-341 від 23 травня 2019 року, за № 81416 від 07 серпня 2018 року, за № 18516 від 18 лютого 2019 року та за № 127355 від 05 жовтня 2017 року.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання безпідставною нараховану заборгованість, визнання недійсними попереджень про припинення постачання електричної енергії, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. З тих же підстав не підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача на користь позивача вартість придбаних медичних ліків та препаратів.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Позивач пред'явив в суді позов на захист свого права на користування електричною енергією на підставі укладеного з відповідачем 21 березня 2008 року договору.
Отже, виниклі правовідносини регулюються як умовами укладеного між сторонами договору, так і нормами ЦК України в частині зобов'язальних правовідносин, а також іншими актами цивільного законодавства та підзаконними актами.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується сплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до пункту 84 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
Згідно частини третьої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
За частиною першою статті 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку, які порушили нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини четвертої статті 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357були затверджені Правила користування електричною енергією для населення (далі - ПКЕЕН). Ці Правила є обов'язковими для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форми власності. ПКЕЕН діяли на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, однак втратили чинність з 26 червня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України№ 502 від 20 червня 2018 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 затверджені Правилами роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), які набрали чинності з 19 квітня 2018 року.
Отже, при вирішенні даного спору суд першої інстанції обґрунтовано використовував наведені нормативно правові акти.
Пунктами 20, 21 ПКЕЕН, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розрахунковим періодом для встановлення розміру оплати спожитої електричної енергії є календарний місяць. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Знімання показів засобів обліку провадиться електропостачальником (електророзподільним підприємством) та/або побутовим споживачем щомісяця відповідно до умов договору. Побутовий споживач, як правило, знімає покази засобу обліку на перше число місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).
Якщо знімання показів проводиться побутовим споживачем, електропостачальник (електророзподільне підприємство) має право контролювати правильність знімання показів засобів обліку побутовим споживачем.
Передані побутовим споживачем та отримані у порядку, визначеному у договорі, та/або зняті електропостачальником (електророзподільним підприємством) дані про покази засобу обліку протягом періоду, що починається за два робочі дні до кінця розрахункового місяця та закінчується на третій робочий день наступного розрахункового періоду (календарного місяця), вважаються даними на перше число календарного місяця.
Зняті споживачем чи отримані та/або зняті енергопостачальником (електророзподільним підприємством) дані про покази засобу обліку в інший день вважаються вихідними даними для визначення показів засобу обліку на перше число календарного місяця шляхом додавання (віднімання) середньодобового споживання, помноженого на кількість днів (діб) між датою зняття показів та першим числом календарного місяця.
Середньодобове споживання визначається виходячи з даних про покази засобу обліку, зафіксовані між двома послідовними зняттями, та кількості днів між цими зняттями показів.
Платіжний документ, який виписується енергопостачальником, формується ним за обсяг електричної енергії, спожитий протягом календарного місяця (з першого числа розрахункового місяця, по перше число місяця, наступного за розрахунковим).
Результати знятих уповноваженою особою електропостачальника (електророзподільного підприємства) показів засобу обліку обов'язково вносяться в абонентську книжку (розрахункову книжку) або зазначаються на корінці останнього розрахункового документа, наданого побутовим споживачем на перевірку, із зазначенням дати проведення зняття.
У разі зміни тарифу надлишок (переплата) оплаченої, але не спожитої електричної енергії зараховується побутовому споживачу на його особовий рахунок як авансовий платіж за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді.
Таким чином, наведеною нормою надано право споживачу самостійно знімати показники обліку використаної електроенергії і передавати їх енергопостачальнику, а енергопостачальник має право контролювати правильність обліку використаної електроенергії.
Як встановив суд першої інстанції, відповідач знімав показники обліку використаної позивачем електричної енергії і на підставі них робив перерахунок заборгованості позивача, оскільки було з'ясовано, що позивач передає невірні показники. Ці обставини встановлені судом на підставі наданих відповідачем письмових доказів.
Так, відповідач надав суду результати перевірки показників засобів обліку, які були зроблені у будинку АДРЕСА_2 05 квітня 2016 року - 02 травня 2017 року, в яких зазначено результати по кожній квартирі, в тому числі і по квартирі АДРЕСА_3 , власником якої є позивач.
Крім того, відповідач надав суду особовий рахунок позивача № НОМЕР_2 , в якому зазначений власник особового рахунку ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тип тарифу місто + плита, назва засобу обліку, пільги: інвалід ВВВ 2 групи, 100 %, 1 особа. Саме із особового рахунку позивача вбачається, що показання, які передавав останній відрізняються від тих, які були зняті працівниками відповідача, внаслідок чого проводились перерахунки відповідно до пункту 21 ПКЕЕН.
Колегія суддів не може погодитись із позивачем в тому, що ці докази є неналежними, а належними доказами могли бути лише щомісячні акти про зняття показників засобів обліку, складені контролерами.
Ведення особового рахунку передбачено пунктом 2 ПКЕЕН, відповідно до якого особовий рахунок побутового споживача - сукупність даних про об'єкт побутового споживача (назва, місцезнаходження, потужність об'єкта, місце облаштування вузла обліку, вид тарифу, кількість спожитої та оплаченої електричної енергії, наявність пільг та/або субсидій, відомості про всі зміни, які відбулися під час користування побутовим споживачем електричною енергією тощо), отриманих електропостачальником відповідно до законодавства та внесених ним до єдиної системи (реєстру) за певним номером для ідентифікації об'єкта побутового споживача.
Разом із тим, цими Правилами не передбачено обов'язок енергопостачальної організації щомісяця знімати показники засобів обліку використаної електроенергії, а тому доводи позивача в тій частині, що відповідач мав надати суду 36 актів контролерів про зняття показників не ґрунтуються на вимогах законодавства. Працівники відповідача періодично контролювали правильність знімання показів засобів обліку побутовим споживачем і вносили ці дані до особового рахунку.
Також колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги в тій частині, що відповідач в порушення пункту 25 договору та пунктів 49-52 ПКЕЕН не направив свого представника для складання акту-претензії, а тому позивач самостійно склав такий акт-претензію, підписавши його також з іншими споживачами (сусідами), відповідно до якого у нього відсутня заборгованість по оплаті використаної електричної енергії.
Пунктами 49-51 ПКЕЕН врегульоване питання оформлення претензій, а саме:
- у разі порушення енергопостачальником умов договору побутовий споживач викликає представника енергопостачальника для складання та підписання акта-претензії побутового споживача, в якому зазначаються терміни, види, відхилення показників з надання послуг тощо (форму типового акта-претензії наведено у додатку 2);
акт-претензія складається побутовим споживачем та представником енергопостачальника і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника енергопостачальника протягом 3 днів з дня звернення у містах або 7 днів - у сільській місцевості побутовий споживач має право скласти акт-претензію у довільній формі. У разі відмови представника енергопостачальника від підписання акта, акт вважається дійсним, якщо його підписали не менше ніж три побутових споживачі або побутовий споживач і виборна особа будинкового, вуличного, квартального чи іншого органу самоврядування;
- акт-претензія побутового споживача подається енергопостачальнику, який у десятиденний термін усуває недоліки або надає побутовому споживачеві обгрунтовану відмову щодо задоволення його претензій.
Відповідно до пункту 52 ПКЕЕН у разі відмови енергопостачальника провести необхідні заміри параметрів якості електричної енергії побутовий споживач має право сам організувати проведення таких замірів. Проводити заміри параметрів якості електроенергії може організація, яка має відповідні повноваження або дозволи. У цьому випадку енергопостачальник повинен відшкодувати витрати побутового споживача.
Вказані норми не регулюють правовідносини сторін договору в частині визначення обсягу спожитої електроенергії і розміру оплати за її використання.
Згідно договору про користування електричною енергією від 21 березня 2008 року за цим договором енергопостачальник бере на себе зобов'язання надійно постачати споживачу електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 9 кВТ електроустановок споживача, з гарантованим рівнем надійності, безпеки та якості, а споживач зобов'язується оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором.
Отже, зазначеним договором передбачені обов'язки сторін: з боку відповідача - надійно постачати електроенергію, а обов'язок позивача - її оплачувати.
Саме у випадку невиконання енергопостачальником (відповідачем) свого обов'язку щодо постачання електроенергії, споживач має право вимагати явки представника енергопостачальника для складання акту-претензії щодо ненадання якісних послуг.
Тобто акт-претензія є документом, який фіксує порушення умов договору надавачем послуг. Проте таких порушень позивачем у заяві від 02 листопада 2017 року, якою він вимагав від відповідача направити на його адресу свого представника для складання акту претензії, не було вказано.
Навпаки, порушення умов договору було з боку позивача, а тому саме він мав з'явитись до відповідача для проведення звірки і доведення правильності сплати ним спожитої електроенергії.
При цьому позивач не звернув увагу також і на те, що Типовий акт-претензія (додаток 2 до Правил) містить графи, в яких споживач висловлює претензії електропостачальнику з приводу (тимчасового припинення електропостачання, претензії до якості електричної енергії, інші претензії) саме щодо якості наданих послуг.
За таких обставин наданий позивачем акт-претензія від 10 листопада 2017 року (а.с. 8) не може бути сприйнятий судом як належний і допустимий доказ у справі.
Також є голослівними доводи апеляційної скарги щодо того, що членом сім'ї позивача є його донька ОСОБА_2 , а тому відповідач зобов'язаний був щомісячно дораховувати позивачу окрім 130 кВТ/год. ще додатково 30 кВт/год.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Як вбачається із матеріалів справи, ні в позовній заяві, ні в інших заявах про збільшення позовних вимог позивач не посилався на зазначену обставину і ці дані не наводив, доказів суду не надавав. Крім того, із особового рахунку вбачається, що пільга була лише на одну особу 130 кВт/год і позивач оплачував квитанції саме з урахуванням пільги у 130 кВт/год.
Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції встановив, що нарахування відповідачем заборгованості споживачу у розмірі 3 238 грн 90 коп. електричну енергію є правомірним, оскільки при використанні електроенергії понад 130 кВт/год (встановлену пільгу) споживач відразу повинен сплачувати кошти за кожен кВт/год не за тарифом першого блоку - 0,90 грн, а відразу за тарифом другого блоку - 1,68 грн. Разом з тим суд не вказав норму законодавства, на підставі якої він дійшов до таких висновків, оскільки чинне законодавство не містить норми, за якою було б вказано, що у разі використання середніх норм споживання за наданою пільгою, споживач повинен платити не за 1 блоком, а відразу за тарифом II чи ІІІ блоку.
Як вбачається із рішення суду першої інстанції, суд таких обставин не встановлював, а процитовані позивачем в апеляційній скарзі висновки не є висновками суду, а є викладом судом відзиву відповідача на позовну заяву.
Суд першої інстанції дійсно дійшов висновку про те, що заборгованість у позивача виникла внаслідок того, що подані ним показники засобів обліку не завжди відповідали фактичним показникам, що було виявлено при контрольній перевірці працівниками енергопостачальника засобів обліку. І саме у зв'язку із цим відповідачем здійснювались перерахунки відповідно до пункту 21 ПКЕЕН. Такі висновки суду ґрунтуються на доказах, які містяться в матеріалах справи і позивачем не спростовані.
Стосовно вимог позивача про відшкодування завданої йому моральної шкоди, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення, зважаючи на те, що дії ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» по нарахуванню заборгованості за користування електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , є правомірними та не порушуються права ОСОБА_2 , яка споживача зазначених комунальних послуг.
Отже, доводи апеляційної скарги по суті спору не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, та/або неправильно застосовано норми матеріального й порушено норми процесуального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дану справу розглянуто судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, хоча вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).
У відповідності до частини четвертої статті 19 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент вирішення спору) спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5).
Встановлено, що предметом спору у цій справі є захист прав споживача, визнання недійсною нараховану заборгованість у розмірі 3 238 грн 90 коп. за надані комунальні послуги і попередження про припинення постачання електричної енергії, а також відшкодування шкоди у розмірі 55 081 грн 29 коп, а відтак справа є малозначною.
Правозастосування у даній категорії справ характеризується сталістю як законодавства так і судової практики. Справа, що переглядається апеляційним судом, не належить до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Врахувавши вказані обставини та вимоги статті 19, частини третьої статті 274 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано в ухвалі про прийняття справи до провадження від 10 серпня 2023 року визнав розглядувану справу справою незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Та обставина, що суд першої інстанції не розглянув подане 13 вересня 2023 року позивачем через канцелярією суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, не призвела до неправильного вирішення справи та не може бути безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відповідно до вимог пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки зазначена справа не відноситься до тих, які мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а отже правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).
Колегія суддів врахувала, що перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку здійснюється у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи і позивач мав можливість в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, однак він навів обґрунтованих доводів, що незабезпечення його права на участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження саме з повідомленням сторін призвело до неправильного вирішення спору по суті його вимог.
Отже, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції з одночасною відмовою в позові відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.
За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про визнання недійсною нарахованої заборгованості, відшкодування моральної шкоди.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 серпня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній