29 серпня 2024 року
м. Рівне
Справа № 569/13152/16-ц
Провадження № 22-ц/4815/707/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.,
за участю: ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки в спільному майні подружжя,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового приміщення особистою приватною власністю, а саме просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 03 листопада 2006 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2012 року її шлюб з відповідачем було розірвано, син ОСОБА_3 залишений на проживання з нею. За договором купівлі-продажу від 06 лютого 2008 року вона за подаровані її матір'ю кошти придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ціною близько 40 000 доларів США. На той час вона була вагітною і її батьки, які все життя пропрацювали на Рівненській АЕС та мали достатні заощадження, подарували їй кошти на придбання квартири для майбутнього онука. Зазначає, що на час придбання квартири АДРЕСА_1 відповідач не працював і, крім того, мав фінансові зобов'язання в доларах США за кредитним договором, який уклав ще до їх шлюбу на придбання квартири у місті Кузнецовську, а тому не мав і не міг мати коштів на придбання квартири у місті Рівному.
17 січня 2019 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання майна подружжя об'єктом права спільної сумісної власності та компенсації половини вартості цього майна. В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що з 03 листопада 2006 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2012 року їх шлюб було розірвано. Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 2008 року сторонами спільно було придбано спірну квартиру, яку нотаріально оформлено на ім'я другого з подружжя ОСОБА_1 . Зазначає, що він періодично навідувався в квартиру, неодноразово мав розмову з наймачами, та з їх слів в кінці квітня 2017 року дізнався, що його колишня дружина має намір продавати квартиру. З цього приводу ОСОБА_4 звертався до Вараського ВП ГУНП в Рівненській області та в місцеву прокуратуру. У березні 2018 року отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 26.03.2018 року з якої слідувало, що спірна квартира належить іншій особі. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію вартості належної йому частки в квартирі АДРЕСА_1 , в розмірі 216 000 грн.
Рішенням Рівненського міського суду від 25 березня 2024 року вирішено в задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки в спільному майні подружжя, задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості належної йому частки в квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 216 000 (двісті шістнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі понесені відповідачем-позивачем по сплаті судового збору в розмірі 2160 (дві тисячі сто шістдесят) гривень.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій доводить про його незаконність через порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що суд не дослідив рішення Кузнецовського міського суду від 11 травня 2016 року по цивільній справі №569/1637/25-ц за яким ОСОБА_2 має кредитні зобов'язання перед ТОВ "Фінанси та кредит" на суму 16000 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 по договору №Ф1-05/19507/405 від 09.11.2005 року.
Вартість вказаної квартири становила 25000 доларів з яких 9000 доларів необхідно було сплатити в якості першого внеску. Отже, на думку апелянта, кошти з банківських вкладів ОСОБА_2 від 23.03.2005 року на суму 18000 гривень, від 29.10.2004 року на суму 19000 гривень, від 13.05.2005 на суму 12000 гривень були витрачені під час купівлі квартири у м. Вараш 17.11.2005 року.
Доводить, що в 2007 році перед купівлею спірної квартири в місті Рівному ОСОБА_2 був безробітним та сплачував аліменти, що вказує на відсутність достатніх доходів.
Вказує, що судом не враховано доводів про залишення ОСОБА_5 квартири у місті Вараш, кредит за яку сплачувала і позивачка.
Вважає, що купівля першої квартири у м. Вараш за кредитні кошти ставить під сумнів можливість купівлі другої квартири у м. Рівному за власні кошти. Зважаючи на те, що з моменту реєстрації шлюбу до моменту придбання спірної квартири пройшло 1 рік та 3 місяці, то подружжя не могло накопичити необхідну суму.
Відтак, на думку апелянта, дійсним джерелом коштів був подарунок її матері, а саме кошти з її банківських вкладів, які закриті незадовго до купівлі спірної квартири та становили 24406 доларів США. Вказане підтверджується, зокрема, показаннями допитаних в якості свідків позивачки ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_6 ..
Крім цього апелянт вказує, що відчуження спірної квартири відбулось після прийняття заочного рішення у цій справі, яким за нею визнано право власності, а строк для подання заяви про перегляд заочного рішення був пропущений без поважних причин.
Також апелянт доводила про забезпеченість її батьків, купівлю ними квартири у 2010 році за реальну ринкову вартість 160000 гривень, купівлю, продаж транспортних засобів, отримання пенсії.
Крім викладеного стверджувала, що ОСОБА_2 ухилявся від утримання спільної дитини, тому частка позивачки на спірне майно підлягає збільшенню.
Стверджувала про необґрунтоване відхилення клопотання про витребування інформації про стан рахунків відповідача, оскільки такі докази підтверджують , що банківські вклади були закриті, а кошти використані на придбання квартири у АДРЕСА_4 . Посилалась на той факт, що скасування заочного рішення відбувалось без повідомлення позивачки та її батьків, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Просила скасувати рішення місцевого суду та визнати право власності на спірну квартиру за собою - ОСОБА_1 ..
Представник ОСОБА_2 - адвокат Полюхович О.І., подала відзив, який колегія суддів не приймає до розгляду, оскільки він поданий поза межами строків визначених в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Місцевим судом встановлено, що з сторони по справі з 03 листопада 2006 року перебували у шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (прізвище дитини змінено на ОСОБА_8 ).
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2012 року у справі №2/1711/285/11 шлюб між сторонами розірвано, син ОСОБА_3 залишений на проживання з матір'ю ОСОБА_9 .
За час перебування у шлюбі позивачем-відповідачем ОСОБА_1 було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,4 кв.м., житловою площею 17,4 кв.м.
Вказана квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 06 лютого 2008 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , який був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. та зареєстрований в реєстрі за №458.
Згідно п.3 договору купівлі-продажу продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 6970 грн., які отримані продавцем від покупця повністю під час оформлення цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.
Відповідно до п.8 договору купівлі-продажу покупець свідчить, що квартира, яка відчужується належить їй на праві особистої власності. На час купівлі вказаної квартири в зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах вона не перебувала. Покупець свідчить, що укладає даний договір за згодою чоловіка. Сторони свідчать, що вказані факти їм відомі і заперечень не мають.
Із копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області 30 квітня 2013 року вбачається, що ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
30 серпня 2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_11 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,4 кв.м., житловою площею 17,4 кв.м., яка на праві власності належала ОСОБА_1 , на підставі дубліката договору купівлі-продажу, посвідченого 06 лютого 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. та зареєстрований в реєстрі за №458.
Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частина третя статті 368 ЦК України, частина перша статті 60 СК України визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (стаття 57 СК). У разі виникнення спору з цього приводу, має доводитися не факт належності майна до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У справі, що переглядається, врахувавши, що спірну квартиру придбано в період шлюбу, а також те, що ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності права власності на майно, яке набуте ними в період таких відносин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності сторін та стягнув половину її вартості у зв'язку з відчуженням без згоди чоловіка.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанцій не дослідив зібрані у справі докази, які доводять те, що джерелом набуття права власності не були спільні кошти подружжя з таких підстав.
Частина 5 статті 717 ЦК України передбачала, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Посилаючись на придбання спірної квартири за 40000 доларів США, які були подаровані батьками ОСОБА_1 , позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів укладення договору дарування.
Також відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, тому показання свідків щодо обставин придбання спірної квартири та походження коштів, за які її набуто, правильно відхилено місцевим судом.
При цьому суд правильно врахував, що відповідно до п.8 договору купівлі-продажу покупець свідчить, що квартира, яка відчужується належить їй на праві особистої власності. На час купівлі вказаної квартири в зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах вона не перебувала. Покупець свідчить, що укладає даний договір за згодою чоловіка. Сторони свідчать, що вказані факти їм відомі і заперечень не мають.
Вказана умова свідчить, що розпорядження коштами, які спрямовувались на придбання квартири, передбачало наявність згоди другого з подружжя як розпорядження спільною власністю.
Обставина закриття ОСОБА_2 банківських рахунків по вкладам до придбання квартири у м. Вараш не має істотного значення, оскільки спрямованість усіх коштів саме на придбання першої квартири не підтверджує.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Позивач за первісним позовом не заявляла вимог про поділ майна подружжя зі збільшенням її частки до певного розміру, а просила визнати за нею право власності на всю спірну квартиру з підстав придбання її за особисті кошти.
Оціночна вартість спірної квартири станом на 13.04.2021 року складає суму в розмірі 589453,00 грн., що підтверджено висновком про ринкову вартість квартири, який складений на час розгляду справи суб'єктом оціночної діяльності СОД ТОВ «ГРОСАЛЬ» (т. 2 а.с. 51). Позивач за зустрічним позовом просив стягнути 216000,00 грн., тобто менше ніж 1/2 частки, а отже з відступом від рівності часток, тому колегія суддів доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляє.
Щодо доводів про пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, то судом встановлено, що відповідач в судове засідання 09 лютого, 27 березня та 28 квітня 2017 року не з'явився, оскільки не отримував судових викликів, про що свідчить повернення поштових відправлень без вручення (т. 1 а.с.34,37,53).
Як слідує з відміток у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, відповідач з 16 січня по 12 квітня 2017 року перебував за межами України, а тому з об'єктивних причин не міг ні отримати судових викликів, ні прийняти участь у розгляді справи. Докази вручення заочного судового рішення відсутні.
З відповіді Вараського міського відділу ДВС від 18.12.2018 року (т.1 а.с. 146) вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження надсилалась простою кореспонденцією у зв'язку з браком марок, а ОСОБА_2 повідомлявся усно про наявність боргу по судовим витратам у даній справі. Таку відповідь не можна розцінювати як достовірний доказ про обізнаність відповідача зі змістом судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, зводяться до надмірної деталізації обставин, які не стосуються предмета доказування.
За таких обставин судова колегія дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені апелянтом відносяться на її рахунок.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 березня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 серпня 2024 року.
Головуючий: Боймиструк С.В.
Судді: Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.