Справа № 226/722/24
ЄУН 226/722/24
Провадження № 2/226/229/2024
13 серпня 2024 року м. Мирноград
Димитровський міський суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Рибкіна О.А.,
за участю секретаря Тіссен О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Мирнограді Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
І. Стислий виклад позиції позивача
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що в період з 11.04.2018 року по 05.01.2021 року він працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське». 05.01.2021 року його було звільнено за ст.38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість по заробітній платі після утримання податків та інших обов'язкових платежів в сумі 95215,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов'язкових платежів за період з 06.01.2021 по 11.10.2021 у розмірі 100000,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5133,84 грн, судовий збір у розмірі 1165,38 грн. Середньоденна заробітна плата позивача становить 1082,72 грн. Виплату цих сум було проведено у примусовому порядку виконавцем 15.02.2023 року. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17.01.2024 року з відповідача на користь позивача стягнуто компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 36753,27 грн. Оскільки це також є заробітна плата, то у зв'язку із затриманням розрахунку потрібно також стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за ст.117 КЗПП України у розмірі 50000 грн, що буде справедливою та співмірною сатисфакцією. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, відповідач повинен виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50000 грн.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року було стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі після утримання податків та інших обов'язкових платежів в сумі 95215,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов'язкових платежів за період з 06.01.2021 року по 11.10.2021 року у розмірі 100000,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5133,84 грн та судовий збір у розмірі 1165,38 грн. Виплату цих сум було проведено у примусовому порядку виконавцем 15.02.2023 року. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17.01.2024 року по справі № 226/2182/23 було стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 36753,27 грн. Виплату суми було проведено у примусовому порядку виконавцем Варава Р.С., що підтверджується платіжною інструкцією від 04.03.2024 року № 1395. 20.03.2024 року позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до ст.81 ЦПК України, обов'язок довести підставність та обґрунтованість своїх позовних вимог покладається на позивача, чим він нехтує, оскільки позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги повинні складати підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами, позовні вимоги повинні бути чітко зазначені в періодах з дорученням розрахунків , що повністю порушено відповідачем. Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку у розмірі 111154,92 грн мають сугубо абстрактне визначення. Позивач замість чітко визначеного формулювання періоду та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, зазначив розпливчате обґрунтування, що так як рішенням суду було встановлено компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою строків її виплати складає 42389,97 грн, а позивач просив 36753,27 грн, тобто залишилось не стягнуто 5636,70 грн, а оскільки це також є заробітна плата, то у зв'язку із затриманням розрахунку потрібно також «стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗпП у розмірі 50000,00 грн, що буде справедливо та співмірною сатисфакцією». Неточність позовних вимог, яка виразилася у невизначені початку та кінця періоду затримки розрахунку унеможливлює процес встановлення точної кількості робочих днів за такий період, що в подальшому призводить до неможливості встановлення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, бо має суто формальні позовні вимоги. Позивач понехтував вимогами Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої зарплати» у частині обчислення середньоденного заробітку, ст.117 КЗпП України у частині визначеного періоду/днів затримки розрахунку при звільненні, та зазначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку на власний розсуд в сумі 50000,00 грн, без надання обґрунтованого розрахунку, що також унеможливлює процес встановлення точної кількості робочих днів за невідомо який період стягнення. Позивачем не конкретизовано зміст позовних вимог, а саме позивачем не вказано який період він просить стягнення середнього заробітку за час затримки з відповідача, що є порушенням ст.175 ЦПК України. Ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Проте не конкретизований зміст позовних вимог та відсутність обгрунтованого розрахунку сум стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та періоду унеможливлює розглядати справу по суті. Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вважають, що позовні вимоги позивача у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111154,92 грн не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню. Крім того, відповідно до вимог ст.117 КЗпП встановлено, що (далі як у тексті статті): «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строків розпочинається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Враховуючи той факт, що з 05.01.2021 року вже не виходив на роботу та не виконував свої функціональні обов'язки, тобто позивач не працював у день звільнення 05.01.2021 року, то мав би направити відповідачу, як звільнений працівник, вимогу про розрахунок після звільнення, як це вимагають норми ч.1 ст.116 КЗпП України. Та за таких умов, датою виникнення затримки розрахунку при звільненні був би наступний день, після отримання відповідачем такої вимоги. Однак, позивач не спрямовував відповідачу жодної вимоги про проведення з ним розрахунку. Відповідач дізнався про таку вимогу позивача під час отримання Ухвали, тобто 27.03.2024 року з системи «Електронний суд». Відповідач вище зазначав, що за рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов'язкових платежів за період з 06.01.2021 року по 11.10.2021 року у розмірі 100000,00 грн та виплата проведена у примусовому порядку виконавцем 15.02.2023 року, що підтверджує сам позивач. Таким чином, відповідно до змін в ст. 117 КЗПП України ЗУ № 2352-ІХ від 01.07.2022 року, які набули чинності 19.07.2022 року, період, за який працівнику має бути нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежено 6 місяцями. Тому, враховуючи, що позивачем раніше вже було подано позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2021 року по 11.10.2021 року, тобто за період значно більше ніж 6 місяців, і цей позов частково задоволено рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року, відповідач наполягає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог за інший період затримки виплати заборгованості по заробітній платі (позивач умисно не зазначає в позовній заяві періоду стягнення, чим заводить в оману суд), бо подвійне стягнення середнього заробітку недопустимо і має разовий характер (Постанова ВС від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, від 05.06.2019 року № 694/215/16-ц). Позовна заява свідчить про те, що сума, яку позивач просить стягнути на свою користь, визначена ним без будь-якого нормативного обґрунтування, оскільки з огляду на абстрактний характер суми позову пов'язати її з конкретним періодом та розміром у часі об'єктивно неможливо. Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Вимоги Позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не містить чітких визначень, а також не відповідають нормам діючого законодавства України у частині недотримання ст.117 КЗпП України та Постанови КМУ №100, та тому не підлягають задоволенню. З урахуванням встановленого ст. 117 КЗпП України обмеження позивач вже не має права на отримання стягнення вдруге стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця. Посилання позивача на обставину, що сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 36753,27 грн, за період з січня 2021 року по січень 2023 року відноситься до фонду заробітної плати, відповідачем повністю заперечується. Позивач 05.01.2021 року вже був звільнений, тобто сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 36753,27 грн, за період з січня 2021 року по січень 2023 року не входить до складу сум, які підлягали до виплати у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а тому на них не поширюються гарантії, визначені ст. 117 цього Кодексу, а також і на вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 50000,00 грн. З огляду на зазначені норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини між сторонами, відповідач наполягає, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗпП України, який позивач визначає як справедливою та співмірною сатисфакцією (умисно не зазначаючи періоду стягнення), є також необґрунтованими, тому що такі вимоги позивача вже є - як компенсація працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, тому вони теж не підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідач просить врахувати його інтереси, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності, та зменшити, розмір за затримку розрахунку при звільненні, що буде доцільним та справедливим, значно пом'якшить негативні наслідки загального спаду в економіці підприємства. Покладення на відповідача обов'язку виплати середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар. Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Дії самого позивача направлені на безпідставне збагачення в судовому порядку, а останній являється інструментом такого збагачення. З урахуванням викладеного просять суд при вирішенні даної справи застосувати принцип розумної співмірності та пропорційності, як то наголошують численні постанови Верховного суду України. Застосування принципу співмірності при вирішенні трудових спорів спричинене тим, що недобросовісними (недобромисними) можуть бути не тільки роботодавці, але й працівники. Просять відмовити в задоволенні позову.
Інших клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.
Суд вважає, що в справі є достатньо матеріалів про права i взаємовідносини сторін i немає необхідності вислуховувати особисті пояснення осіб, які не з'явилися до суду.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
26.03.2024 на підставі ухвали судді відкрите провадження в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даній справі, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначений на 23.04.2024 року, відповідачу запропоновано подати суду відзив на позовну заяву.
01.04.2024 року представником позивача на ухвалу суду від 26.03.2024 року подано апеляційну скаргу, яку постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2024 року залишено без задоволення.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивач з 11.04.2018 року по 05.01.2021 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працював гірником підземним 3 розряду з повним робочим днем в шахті, прохідником підземним 5 розряду з повним робочим днем в шахті, був звільнений за власним бажанням згідно ч.1 ст.38 КЗпП України (а.с.10-11).
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року по справі № 226/1886/21 з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 була стягнута заборгованість по заробітній платі після утримання податків та інших обов'язкових платежів в сумі 95215,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов'язкових платежів за період з 06.01.2021 по 11.10.2021 у розмірі 100000,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5133,84 грн, судовий збір у розмірі 1165,38 грн (а.с.14-16).
Виплату сум за рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року по справі № 226/1886/21 було проведено 15.02.2023 року, що підтверджується сторонами.
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17.01.2023 року по справі № 226/2182/23 з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 була стягнута компенсація втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати в сумі 36753,27 грн (а.с.11-13).
Виплату сум за рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17.01.2023 року по справі № 226/2182/23 було проведено 04 березня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.03.2024 №1395 (а.с.73).
V. Оцінка суду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 50000 грн, при цьому позивач не зазначає період, за який він просить стягнути вказану суму, лише зазначає, що ця сума буде справедливою та співмірною сатисфакцією через те, що рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17.01.2024 року з відповідача на користь позивача було стягнуто компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 36753,27 грн. і, оскільки це також є заробітна плата, то у зв'язку із затриманням розрахунку на думку представника позивача підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні на підставі за ст.117 КЗПП України.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач в позовній заяві не зазначає період, за який він просить стягнути визначену ним суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, не наводить відповідного розрахунку.
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021 року по справі № 226/1886/23 на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2021 року по 11.10.2021 року у розмірі 100000,00 грн.
Також суд зазначає, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений 05.01.2021, виплату заборгованості по заробітній платі було проведено позивачу 15.02.2023 згідно рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11.10.2021. При цьому сума компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати була нарахована позивачу згідно рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17.01.2024 за увесь період затримки розрахунку при звільненні, тобто вона не входила до складу сум, які підлягали до випалити у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому на них не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу.
У зв'язку з вищевикладеним позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Прорізна, буд.12-а, код ЄДРПОУ 32281519, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 19.08.2024.
Суддя О.А. Рибкін