29 серпня 2024 року Справа № 480/5644/24
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Савицька Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку, і просить стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 12.07.2022 по 29.12.2022 (включно) у розмірі 47 495, 70 грн, з відрахуванням від суми середнього заробітку обов'язкових податків, зборів, платежів.
Ухвалою суду від 02.07.2024 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
18.07.2024 до суду надійшов відзив представника Сумської обласної прокуратури, в якому, зокрема просив суд залишити позов без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 23.07.2024 позивачем подано до суду заяву (надійшла досуду 01.08.2024), у якій просить вказані у даній заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду доводи визнати поважними причинами пропущення строку звернення до адіністративного суду, заяву про поновлення строку задовольнити та поновити строк звернення у даній справі.
У період з 01.08.2024 по 27.08.2024 включно суддя перебувала у основній щорічній відпустці.
Розглянувши матеріали позову та підстави, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду від 30.07.2024, судом враховується наступне.
Клопотання обґрунтоване позивачем тим, що на час звернення до суду із даним позовом вона мала правомірні і обгрунтовані очікування, що у спірних правовідносинах мають використовуватися висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові Великої Палати ВС від 21.09.2023, щодо застосування положень ст.233 КЗпП України у попередній редакції, яка не містила обмежень строку звернення до суду.
Крім того, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на запровадження правового режиму воєнного стану, проживання на прикордонній території, де постійно існує небезпека ракетних обстрілів, ракетні прильоти, аварійні і чергові відключення світла і просить суд врахувати вказані обставини як об'єктивні причини, які порушують нормальний уклад життя позивача та вплинули на своєчасність подачінею позову до суду.
Надаючи оцінку поважності причинам пропуску строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, у тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами пункту 17 частини першої статті 4 КАС публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною п'ятою статті 122 КАС передбачений місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 12.07.2022 по 29.12.2022 (включно), таким чином спір пов'язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.
Судом враховується, що строк звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 12.07.2022 по 18.07.2022 (включно) позивачем не пропущений.
Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 19.07.2022 по 29.12.2022 (включно), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 233 КЗпП, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 (далі Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, згідно частин першої другої якої, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з тим, Закон №2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21, зокрема за період з 19.07.2022 по 29.12.2022 (включно).
Таким чином, спірні правовідносини в зазначеній частині виникли після 19.07.2022 до 29.12.2022, тобто після набрання чинності Закону №2352-ІХ.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Сумського відділу Сумської місцевої прокуратури з 23.10.2021, згідно з наказом керівника Сумської обласної прокуратури від 28.12.2022 №291к, тобто рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 було виконано відповідачем 28.12.2022, а тому саме з цієї дати позивач позивач була обізнана про порушення її права.
З огляду на викладене, позивачем пропущений тримісячний строк із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21, зокрема за період з 19.07.2022 по 29.12.2022 (включно) відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, а підстави, які зазначені позивачем у заяві, визнаються судом неповажними.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 р. на всій території України карантин.
Таким чином, враховуючи обмеження трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням граничних строків з дня закінчення карантину на території України.
Суд зазначає, що тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 (з дня скасування карантину) та мав закінчитись у жовтні 2023 року (02.10.2023 - граничний тримісячний строк з дня скасування карантину).
До суду з даним позовом позивач звернулася лише 25.06.2024 (а.с.45), тобто не в межах установлених законодавством строків, із значним пропуском строку звернення до суду.
Наведене свідчить про відсутність у суду підстав вважати, що позивач, після прийняття наказу та поновлення на посаді, без зайвих зволікань, в розумний строк, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з 02.10.2023 по 25.06.2024 із позовними вимогами про позивачем не надано, не обґрунтовано.
З огляду на викладене, позивачем пропущений тримісячний строк відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, а підстави, які зазначені позивачем у заяві, визнаються судом неповажними.
Стосовно посилання позивача на те, що вона мала правомірні і обгрунтовані очікування, що у спірних правовідносинах мають використовуватися висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові Великої Палати ВС від 21.09.2023, щодо застосування положень ст.233 КЗпП України, то суд зазначає, що застосуванню підлягають саме останні правові висновки Верховного Суду, зокрема зазначені у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі №280/6009/23.
Крім того, суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обгрунтовуючи заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, позивач посилається на запровадження воєнного стану в Україні, проживання на прикордонній території, де постійно існує небезпека ракетних обстрілів, ракетні прильоти, аварійні і чергові відключення світла тощо.
Проте суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України, не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За наведених обставин та з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 19.07.2022 по 29.12.2022 (включно), викладені позивачем обставини у заяві про поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, у межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
За приписами частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки позивач звернулася до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 19.07.2022 по 29.12.2022 (включно) після закінчення встановленого законом строку, а вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без розгляду у вказаній частині позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Клопотання Сумської обласної прокуратури про залишення позову без розгляду - задовольнити частково.
Позов ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 480/12351/21 за період з 19.07.2022 по 29.12.2022 - залишити без розгляду.
Продовжити розгляд справи № 480/5644/24 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури в частині позовних вимог за період з 12.07.2022 по 18.07.2022 (включно).
Розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду, в частині залишення позову без розгляду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.В. Савицька