Іменем України
29 серпня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/729/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Осики Максима Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
01.07.2024 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Осики Максима Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУНП в Київській області) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 121 о/с від 30.05.2024;
поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області з 30.05.2024;
стягнути з Головного управління Національної поліції України в Київській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.05.2024 і до дня прийняття рішення судом;
звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області з 30.05.2024;
звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції України в Київській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.05.2024 і до дня прийняття рішення судом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 07.11.2015 на підставі наказу начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області № 1 від 07.11.2015 ОСОБА_1 прийнятий на службу до Національної поліції України.
29.05.2024 наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області № 121 о/с позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30.05.2024.
Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що підставою для його прийняття, став рапорт позивача від 17.05.2024, при цьому зазначені відомості не відповідають фактичним обставинам справ, оскільки відповідний рапорт позивачем складався 30.05.2024, а в подальшому був відкликаний за власною ініціативою позивача 30.05.2024, шляхом надсилання відповідних рапортів на адресу начальника ГУНП в Київській області на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 а також поштовим зв'язком (номер поштового відправлення 0820500550667 та 0820500550640 від 30.05.2024).
30.05.2024, приблизно о 01 год. 20 хвилин, позивача було викликано до Ірпінського ВП ГУНП в Київській області, в час перебування на відпочинку після добового чергування, під приводом учбової тривоги. При цьому, після прибуття до відділу поліції позивача під примусом з боку керівництва було зобов'язано написати рапорт про звільнення з поліції з формулюванням підстави такого звільнення як за власним бажанням, однак у позивача такого волевиявлення не було, що підтверджується тим, що останній в подальшому перебував на робочому місці. Крім того, про факт відсутності бажання звільнитися зі служби, окрім іншого, також підтверджується фактом подальшого виконання своїх службових обов'язків як поліцейського. Зокрема, такий факт підтверджується залученням позивача до добових чергувань в період часу з 16.05.2024 по 30.05.2024.
Наведене свідчить про добровільну відсутність у позивача наміру щодо звільнення зі служби в поліції та фактичне розірвання трудових відносин. В подальшому, після примусового звільнення із використанням документів (рапорту), отриманого внаслідок примусу, позивачем було ініційовано процедуру відкликання відповідного рапорту, і як наслідок подальший судовий захист порушеного права позивача, що в свою чергу вказує на протиправність оспорюваного рішення суб'єкта владних повноважень.
Крім того, 30.05.2024 з позивачем телефонним зв'язком зв'язався представник управління кадрового забезпечення та повідомив про необхідність отримати документи про перебування в трудових відносинах з ГУНП в Київській області.
Внаслідок отриманої інформації про звільнення, з огляду на використання рапорту, написаного позивачем під примусом, стан здоров'я останнього погіршився, у зв'язку із чим в подальшому позивач перебував на лікуванні, що підтверджується довідкою про непрацездатність АСЗН-Е35Х-7ВНА-7В7Н від 30.05.2024. Всього позивач перебував на лікуванні в період часу з 30.05.2024 по 02.06.2024 включно.
31.05.2024 під час перебування на лікуванні, позивачеві була вручена для підпису розписка про отримання документів. Під час складання відповідної розписки представником кадрового підрозділу позивачеві було запропоновано поставити дату складання такої розписки саме 30.05.2024, а не фактичну дату її складання.
Крім того, отримання документів про розірвання трудових відносин відбулось не в ГУНП в Київській області, а при особистій зустрічі з працівником кадрового підрозділу, якому позивач повідомив про перебування на лікуванні разом із підтверджуючими документами, а також шляхом зазначення такої інформації в розписці та на копії оскаржуваного наказу.
Позивач зазначив, що загальними нормами трудового законодавства передбачено право працівника розірвати трудовий договір на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган. При цьому, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Таке правило зумовлено тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору. Таким чином Кодекс законів про працю України цією нормою надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не мажа права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного суду у справі № 140/3179/19 від 03.12.2020, у справі № 810/2728/16 від 07.03.2018, у справі № 803/959/17 від 10.03.2020.
Враховуючи той факт, що позивачем 30.05.2024 подано до Головного управління Національної поліції в Київській області рапорт про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції, тобто в той самий день, фактично написаного рапорту про звільнення, та під час перебування на лікуванні (лікарняному).
Систематичним аналізом наведених положень Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, можна дійти висновку про можливість приймання відповідачем кореспонденції засобами електронного зв'язку, у тому числі у неробочий час.
Рапорт про відкликання рапорту про звільнення від 30.05.2024, поданий у робочий час (четвер) о 14 годині 04 хв., не був прийнятий відповідачем до уваги.
З посиланням на норми статті 19, 43 Конституції України, статті 2, 59, 60, 77, пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (далі за текстом - Положення № 114), Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 16.03.2022 «Щодо можливості і правильності оформлення та надсилання кадрових документів (заяви про надання відпусток, переведення, звільнення тощо) в електронному вигляді або різними засобами телекомунікаційного зв'язку», позивач зазначив, що з урахуванням фактичних обставин справи, дії відповідача суперечать вимогам законодавства, оскільки до закінчення встановленого строку позивач мав право відкликати поданий ним рапорт, чим, відповідно і скористався. В свою чергу, відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати про відсутність наміру та бажання працівника звільнитися саме за власним бажанням, як то зазначено в оспорюваному наказі.
Крім того, у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило, за яким звільнення ж одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, останній у будь-який момент до закінчення обумовленого сторонами строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення в такому випадку не проводиться.
Тим паче працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.
Наведені обґрунтування зазначені в правовий позиції Верховного Суду у справі № 380/7509/23 від 06.06.2023.
На підставі викладеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 04.07.2024 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано від ГУНП в Київській області докази.
17.07.2024 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.
Позивачем зазначено, що останній направив на електронну адресу начальника Головного управління «chchbuchapd@kv.police.gov.ua» рапорт про відкликання попереднього рапорту, при цьому електронною адресою начальника Головного управління «kvo@police.gov.ua», яка є вільному доступі та зазначена на усіх сайтах Головного управління у мережі інтернет. Номер поштового відправлення 0820500550667 був направлений позивачем до міста Боярка, та отриманий 11.06.2024, а поштове відправлення 0820500550640 було відправлене до міста Києва та отримано 03.06.2024, тобто вже після реалізації Головним управлінням волевиявлення позивача. Крім того, створення штучної видимості щодо звернення до Головного управління із заявою про відкликання рапорту за власним бажанням, направляючи не на ту електронну адресу та враховуючи, що Укрпошта не доставляє листи за одну добу, суперечить позиції позивача, щодо великого бажання працювати у поліції.
Відповідно до наказу ГУНП в Київській області від 24.01.2024 № 1626 ДСК «Про організацію оповіщення та збору підрозділів ГУНП в Київській області» сигнал «НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА» має право оголошувати керівники підрозділів ГУНП - для працівників відповідних підрозділів. Крім того, зазначеним наказом не передбачено складання відомостей, або списків осіб, які прибули за сигналом «НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА». Крім цього, представником позивача зауважено, що позивача викликано за сигналом після добового чергування, що у свою чергу не є причиною не прибуття по сигналу «НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА».
Позивачем зазначено, що останній під тиском погроз власноруч склав рапорт про звільнення за власним бажанням. Така позиція позивача є безпідставною, оскільки ним не надано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, позивач є юристом, отже він не міг не розуміти наслідків своїх дій під час складання та подання рапортів про звільнення за власним бажанням.
Більш того, позивач в силу виконання своїх службових та функціональних обов'язків, ризикуючи своїм здоров'ям та життям, повинен бути стресостійким до будь-яких обставин, адже в залежності від його поведінки та спокою в деяких випадках може бути під загрозою не тільки його життя, а ще й життя громадян.
Враховуючи дії позивача, які мали місце 17.05.2024 та бажання поновитись на службі на тій же посаді у тому ж підрозділі, аргументи, наведені у адміністративному позову, залишаються незрозумілими. Адже, як позивач стверджує, він був вимушений звільнитись аби не піддатись утиску зі сторони керівництва. Із мотивів позову вбачається, що позивач був впевнений у здійсненні тиску від керівника Ірпінського ВП ГУНП в Київській області. Це свідчить про відсутність у позивача будь-яких побоювань щодо подальшого утиску і фактично спростовує наведені ним обґрунтування у адміністративному позові.
Пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що по справах про звільнення за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Крім того, з інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров'я, яка подана позивачем до позову, вбачається, що період непрацездатності тривав з 30.05.2024 по 02.06.2024, тобто всього чотири дні. Це ставить під сумнів, що позивач був в такому хворобливому стані, що свідчило про нібито тиск зі сторони керівництва на позивача.
Позивач під час спірних правовідносин просить суд застосувати правові висновки Верховного Суду викладені у справі № 140/3179/19 від 03.12.2020, у справі № 810/2728/16 від 07.03.2018, у справі № 803/959/17 від 10.03.2020 - ці правові висновки не стосуються спірних правовідносин, оскільки там не є подібними обставини справи, учасники відносин (відповідачі) та застосування правових норм, а отже, на думку відповідача, їх застосування є протиправним.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі N 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі N 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі N 910/24257/16).
Вищезазначені висновки Верховного Суду не є подібними з тих підстав, що особи, не є поліцейськими та мають інше правове регулювання.
Щодо посилання представника позивача на норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон-№ 2136-ІХ) - виходячи з принципу пріоритету спеціального законодавства над загальним, є безпідставними очікування позивача, який був поліцейським та проходив службу в поліції в умовах воєнного стану в Україні, щодо застосування відносно нього положень Закону № 2136-IX.
Служба в поліції поліцейських, які мають спеціальні звання, - є державною службою особливого характеру та згідно статті 60 Закону № 580-VIII (в редакції, що діє з 01.05.2022) регулюється виключно спеціальним законом, не є державною службою у розумінні частини першої статті 1 Закону № 2136-IX, оскільки пунктом 17 частини третьої статті 3 Закону України "Про державну службу" встановлено заборону щодо поширення дії цього Закону на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.
Отже, виходячи з аналізу викладеного в сукупності, посилання позивача на норми Закону № 2136-IX так само як і на загальні положення КЗпП України є безпідставним, оскільки спірні правовідносини у повному обсязі чітко врегульовані нормами спеціального законодавства, яким є Закон України «Про Національну поліцію».
Норма статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» в повному обсязі відповідає гарантованому статтею 43 Конституції України праву людини
З посиланням на норми статті 48, 59, 77 Закону України «Про Національну поліцію», наказу МВС України від 23.11.2016 № 1235, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 за № 1668/29798, яким затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок) та Перелік документів з питань проходження служби, відповідач зазначив, що позивач скористався правом на звільнення за власним бажанням із погодженим строком звільнення, шляхом подачі рапортів про звільнення від 17.05.2024, керівник Головного управління, погодив цей рапорт та зазначив конкретну дату звільнення на резолюції, що є поважною причиною для скорочення строку для подачі такого рапорту.
Так, 17 травня 2024 року ОСОБА_2 особисто подав на ім'я начальника ГУНП в Київській області власноруч складений рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Від проходження військово-лікарської комісії відмовився. На рапорті міститься резолюція «звільнити з 30.05.2024» та особистий підпис начальника ГУНП в Київській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_3
30 травня 2024 року позивачу через месенджер «WhatsApp» направлено витяг з наказу ГУНП в Київській області та останній ознайомився із наказом ГУНП в Київській області від 29.05.2024 № 121 о/с.
Також є безпідставними посилання позивача на норми КЗпП України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст. 60 Закону №580-VIII).
Отже, виконуючи бажання працівника звільнитися, начальником ГУНП в Київській області 29.05.2024 видано наказ № 121 о/с, яким відповідно до розділу VII Закону № 580-VIII позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) з 30.05.2024.
За таких обставин, при звільненні позивача з 30 травня 2024 року ГУНП в Київській області діяло з дотриманням вимог законодавства.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
24.07.2024 представником позивача надано відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначено, що за фактом тиску на позивача він до правоохоронних органів не звертався, оскільки дружина позивача - ОСОБА_4 проходить службу в Національній поліції України, а саме з 07.11.2023 обіймає посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, тобто в тому самому підрозділі, в якому позивач проходив службу, що відповідно свідчить про потенційно можливий негативно-правовий вплив на дружину останнього, у разі незгоди з написанням рапорту про звільнення за власним бажанням, а також у разі звернення з цього приводу до відповідних правоохоронних органів.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач є юристом і мав усвідомлювати наслідки складання рапортів - відповідачем до відзиву на позовну заяву, в якості додатку, долучено біографічну довідку позивача, з якої встановлено, що позивач у 2008 році закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, за спеціальністю «правоохоронна діяльність», що в розумінні Постанови № 266, не є освітою за фахом та кваліфікацією «юрист».
Щодо повідомлення роботодавця про відкриття листка непрацездатності - 30.05.2024 відповідно до розстановки особового складу, задіяного на добове чергування на 30.05.2024 року (затверджена тимчасово виконуючим обов'язки начальника ВП № 2 (м. Ірпінь) Бучанського РУП ГУНП в Київській області), позивач повинен був заступати на добове чергування у складі екіпажу на мобільний блокпост, разом з іншими поліцейськими, в період часу з 08 год. 00 хв. по 15 год. 00 хв.
Відповідно до вищевказаної розстановки особового складу, відповідальним від керівництва відділу поліції був поліцейський ОСОБА_5 , який в свою чергу є керівником (начальником) позивача.
30.05.2024 о 06 год. 50 хв. позивач за допомогою мобільного застосунку (месенджера) WhatsApp повідомив свого керівника - ОСОБА_5 , який до того ж був відповідальним від керівництва, про свій хворобливий стан та про намір подальшого звернення до закладів охорони здоров'я з цього приводу.
Як вбачається із довідки про взяття позивача на облік, як внутрішньо переміщеної особи, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із цим, останній, з метою отримання медичної допомоги, в межах госпітального округу, звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Ірпінський міський територіальний центр первинної медично-санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Київської області.
В подальшому, 30.05.2024 о 13 год. 49 хв. позивач за допомогою мобільного застосунку (месенджера) WhatsApp, за встановленою формою, повідомив старшого інспектора сектору моніторингу Відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області - ОСОБА_6 , про відкриття листка непрацездатності, а саме створення медичного висновку про непрацездатність № АСЗНЕ35Х-7ВНА-7В7Н, а також назву закладу охорони здоров'я
Усталеною практикою в Відділі поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, визначено, що про всі випадки відкриття лікарняного необхідно повідомляти вищевказану службову особу, у визначений нею спосіб, а саме шляхом повідомлення про створення медичного висновку про непрацездатність із зазначенням такого номеру, зазначенням найменування закладу охорони здоров'я, а також періоду лікування відповідно. В свою чергу, 30.05.2024 позивач під час листування за допомогою мобільного застосунку (месенджера) WhatsApp з ОСОБА_6 зазначив, про технічний збій в системі, що в свою чергу призвело до тривалого створення медичного висновку та як наслідок отримання відповідного номеру.
Відомості про перебування на лікарняному були подані у робочий час, і саме в той день, коли позивач повинен був заступати на чергування із забезпечення охорони публічного порядку.
Також представник позивача зазначив, що особи рядового і начальницького складу, як то визначено пунктом 68 Положення № 114, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про поліцію, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Спеціальними актами законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинними на час їх виникнення безумовно є як Положення № 114, так і КЗпП України. Поряд із цим, логічним та послідовним є висновок, в контексті пункту 4 розділу ХІ Прикінцевих та КЗпП України, про можливість застосування наведених нормативно-правових актів при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення.
Верховний Суд України в постанові від 24.06.2014 № 21-241а14 сформулював правовий висновок, в якому зазначив, що згідно з пунктом 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Також Верховний Суд України зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Рапорт позивача не містив конкретної дати, з якої останній мав намір звільнитися зі служби в поліції (розірвати трудовий договір), а також не містив причин звільнення виходячи з власного волевиявлення та існуючого, на момент складання такого рапорту, наміру або підстав.
Як зазначалось у вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду України, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним.
Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Відповідно такою домовленістю між сторонами (прохання), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої або до настання якої, працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічні правові позиції наведені у ряді постанов Верховного суду, які є релевантними до подібних правовідносин в розглядаємій справі, зокрема від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 05.02.2020 у справі № 819/744/16, від 20.05.2020 у справі № 804/868/16, від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17, від 14.01.2021 у справі № 822/1093/18, від 09.02.2021 у справі № 826/104/04/16, від 11.08.2021 у справі № 826/7075/16.
Згідно підпункту «ж» пункту 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Позивач в своєму рапорті про такі причини не зазначав, а відповідач таких причин, всупереч покладеного на нього приписами Положення № 114, не встановлював. Натомість, як зазначалось раніше (у тому числі і в позовній заяві), про відсутність поважних причин розірвання трудового договору, у тому числі і власного волевиявлення, свідчить подальше проходження позивачем служби в поліції, у тому числі і чергування з охорони публічного порядку.
Як вбачається з листа відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області № СЕД-18873-2024 від 11.07.2024 згідно до електронної системи документообігу «МІА» від 30.05.2024 за вхідним № СЕД-16029 (унікальний № 48529) зареєстровано рапорт про відкликання рапорту на звільнення ОСОБА_1 від 30.05.2024. Крім того, відповідно до резолюції керівництва ГУНП в Київській області рапорт був направлений для виконання до управління кадрового забезпечення Головного управління.
У разі дотримання відповідних строків для звільнення позивача на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення № 114 конституційне право позивача, передбачене статтею 43 Конституції України, так і право передбачене статтею 38 КЗпП України відповідачем порушено б не було.
30.07.2024 відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в яких, зокрема, зазначено, що оголошення тривоги було для усього особового складу, а не для одного позивача, і твердження про те, що на тривозі позивач під тиском склав рапорт, не містить під собою доказового підґрунтя, це лише слова, які не знаходять свого підтвердження. Представником позивача, як на його думку, зазначено, що не звернення позивача до правоохоронних органів зі скаргами на дії керівництва, слугувало те, що дружина позивача проходить службу у Національній поліції. На думку відповідача, це не логічно, оскільки позивач за захистом своїм прав звернувся до суду, при цьому дружина позивача продовжує працювати у поліції.
Позивачу достеменно відомо про те, що у Головному управлінні є Управління Головної Інспекції, у якому є відділ підтримки та у разі реального здійснення тиску, позивач міг звернутись із заявою до управління, задля проведення службового розслідування, але не зробив жодних активних дій. Крім того, позивач безпідставно намагається запевнити суд про протиправність дій Головного управління, хоча саме Головне управління і реалізувало бажання позивача звільнитись за власним бажанням.
Позивач 30.05.2024 на службу не приступав, функціональні обов'язки не виконував. Керівництво, достеменно знаючи про наказ Головного управління від 29.05.2024 № 121 о/с та той факт, що позивача звільнено за власним бажанням, не задіювали останнього до несення служби. Розстановка сил та засобів робилась щотижнево (на тиждень), і саме тому, 30.05.2024 зазначено прізвище позивача. Але представник позивача та позивач цього суду не повідомили.
Також відповідач зазначив, що, як свідчить практика Верховного Суду, до спірних правовідносин застосовуються приписи п. 68 Положення №114, як спеціального нормативноправового акту у питанні лише регулювання терміну попередження керівництва про звільнення зі служби за власним бажанням, оскільки порядок звільнення визначено Законом №580-VIII. Тому доводи позивача про те, що відповідач не з'ясував наявність конкретних поважних причин для звільнення та неможливість проходження служби є невмотивовані. Після винесення оскаржуваного наказу про звільнення за власним бажанням позивача, останній вже не є працівником поліції, а є пересічним громадянином та у разі бажання продовження роботи в поліції, позивач може на загальних підставах пройти конкурсний набір, та у разі успішного проходження конкурсу, продовжити роботу в поліції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-77 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , має статус внутрішньо переміщеної особи, учасника бойових дій, що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України КО466102, картки фізичної особи - платника податків, довідки від 09.11.2023 № 3251-5003029284 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідчення серії НОМЕР_2 .
Відповідно до біографічної довідки майор поліції ОСОБА_1 (0009992) з 16.11.2023 по 30.05.2024 перебував на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області; в органах МВС з 05.08.2004 по 07.11.2015, в НПУ - 07.11.2015 по 30.05.2024.
Відповідачем надано суду рапорт ОСОБА_1 (без зазначення дати складання) на ім'я начальника ГУНП в Київській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_7 з таким текстом: «Прошу Вас звільнити мене зі служби в Національній поліції за власним бажанням. Від проходження військово - лікарської комісії відмовляюсь, так як вважаю себе здоровим».
30.05.2024 позивачем складено рапорт на ім'я начальника ГУНП в Київській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_7 з проханням рапорт на звільнення з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області не розглядати.
Згідно із витягом з наказу ГУНП в Київській області від 29.05.2024 № 121 о/с «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 майора поліції ОСОБА_1 (0009992), дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції, 30 травня 2024 року; підстава - рапорт ОСОБА_1 від 17.05.2024.
Згідно із листом відділу документального забезпечення ГУНП в Київській області від 11.07.2024 № СЕД-18873-2024, наданим у відповідь на запит начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Київській області від 10.07.2024 № СЕД-18519-2024 щодо надходження до ВДЗ рапортів ОСОБА_1 , згідно до електронної системи документообігу «МІА» від 30.05.2024 за вх.№ СЕД-16029 (унікальний номер № 48529) зареєстровано рапорт про відкликання рапорту на звільнення ОСОБА_1 від 30.05.2024. Відповідно до резолюції керівництва ГУНП в Київській області рапорт був направлений для виконання до управління кадрового забезпечення ГУ. Інших рапортів від ОСОБА_1 до ВДЗ ГУНП в Київській області не надходило. На підставі наказу ГУНП в Київській області від 27.02.2024 № 355 «Про впровадження дослідної експлуатації системи електронного документообігу в ГУНП в Київській області» ВДЗ ГУНП в Київській області працює в електронній системі документообігу «МІА», тому надати до відділу правового забезпечення ГУ витяг з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за період з 15.05.2024 по 02.06.2024 не представляється можливим.
У листі т.в.о. начальника відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області від липня 2024 № 109/1402/01-2024, наданому у відповідь на запит начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Київській області від 10.07.2024 № СЕД-18520-2024/1-98997, зазначено, що у відділі поліції №2 Бучанського РУП відсутні записи в журналі реєстрації вхідної кореспонденції, що містять відомості про реєстрацію рапортів ОСОБА_1 від 17.05.2024, від 30.05.2024. Надано наявні докази оголошення учбової тривоги 30.05.2024, розрахунки особового складу про залучення до чергувань у період з 16.05.2024 по 30.05.2024 ОСОБА_1 , зазначено, що відомість про прибуття особового складу за сигналом учбової тривоги не збереглась.
У період з 17.05.2024 по 29.05.2024 позивач залучався до добових чергувань, що підтверджується розстановками особового складу, задіяного на добові чергування 18.05.2024, 21.05.2024, 23.05.2024, 24.05.2024, 28.05.2024, підписаними заступником начальника відділу поліції з превентивної діяльності ВП № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області та затвердженими т.в.о. начальника ВП № 2 (м. Ірпінь) Бучанського РУП ГУНП в Київській області
У розстановці особового складу, задіяного на добові чергування, на 30.05.2024 також зазначений позивач, проте 30.05.2024 йому відкрито листок тимчасової непрацездатності АСЗН-Е35Х-7ВНА-7В7Н на період з 30.05.2024 по 02.06.2024.
Позивач вважає наказ ГУНП в Київській області від 29.05.2024 № 121 о/с «По особовому складу» протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про оборону України» участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи. В свою чергу Національна поліція України та її територіальні підрозділи в умовах воєнного стану разом із Збройними силами України здійснюють відсіч збройної агресії, виконуючи при цьому Присягу на вірність Українському народові, яку позивач зокрема складав при вступі до лав Національної поліції.
Згідно із статтею 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII “Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII )Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом убезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Частиною першою статті 3 Закону № №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України а постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
За змістом частини першої статті 59 Закону № №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно із частиною третьою статті 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частиною четвертою статті 59 Закону №580-VIII передбачено, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону №580-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина друга статті 77 Закону №580-VIII).
День звільнення вважається останнім днем служби (частина третя статті 77 Закону №580-VIII).
Щодо посилань позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 140/3179/19 від 03.12.2020, у справі № 810/2728/16 від 07.03.2018, у справі № 803/959/17 від 10.03.2020, суд зазначає, що вони не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки предметом розгляду у цих справах було проходження державної служби та звільнення з посад на підставі норми Закону України «Про державну службу», а правовідносини стосовно проходження служби в органах поліції і звільнення позивача з цієї служби за власним бажанням врегульовані спеціальним законодавством.
Судом установлено, що підставою для видання ГУНП в Київській області оскаржуваного наказу від 29.05.2024 № 121 о/с «По особовому складу» зазначено рапорт ОСОБА_1 від 17.05.2024.
В матеріалах справи міститься копія рапорту ОСОБА_1 про звільнення, оглядом якої встановлено, що рапорт містить резолюцію «Звільнити з 30.05.2024», резолюцію «Не заперечую» начальника Бучанського РУП ГУНП в Київській області підполковника поліції ОСОБА_8 , датовану 17.05.2024; резолюцію «Не заперечую» з підписом та датою 17.05.2024 без зазначення посади та ПІБ особи, яка її внесла.
Разом з тим, рапорт не містить дати його написання позивачем та відмітки про реєстрацію в ГУНП в Київській області.
Наказом Національної поліції України від 20.05.2016 № 414 затверджено Інструкцію з діловодства в системі Національної поліції, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами в центральному органі управління поліцією (далі - апарат поліції), міжрегіональних територіальних органах Національної поліції України, головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, закладах та установах, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи та підрозділи поліції), незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, уключаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.
Підпунктом 1 пункту 6 розділу ІІ цієї Інструкції визначено, що реєстрація документа - це здійснення запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставляння на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ
Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ; реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення (підпункти 2, 3 пункту 6 розділу ІІ Інструкції).
Основним принципом реєстрації документів є однократність. Кожний документ реєструють лише один раз: вхідні - у день надходження або не пізніше першого робочого дня, якщо він надійшов у неробочий час; створювані - у день підписання або затвердження. Якщо зареєстрований документ передають з одного структурного підрозділу в інший, його повторно не реєструють (підпункт 4 пункту 6 розділу ІІ Інструкції).
Таким чином, при надходженні до ГУНП в Київській області рапорту незалежно від способу його доставки, передачі чи створення він підлягає обов'язковій реєстрації у відповідності до вищенаведених вимог Інструкції .
При цьому, згідно із листом відділу документального забезпечення ГУНП в Київській області від 11.07.2024 № СЕД-18873-2024, наданим у відповідь на запит начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Київській області від 10.07.2024 № СЕД-18519-2024 щодо надходження до ВДЗ рапортів ОСОБА_1 , згідно до електронної системи документообігу «МІА» від 30.05.2024 за вх.№ СЕД-16029 (унікальний номер № 48529) зареєстровано рапорт про відкликання рапорту на звільнення ОСОБА_1 від 30.05.2024. Відповідно до резолюції керівництва ГУНП в Київській області рапорт був направлений для виконання до управління кадрового забезпечення ГУ. Інших рапортів від ОСОБА_1 до ВДЗ ГУНП в Київській області не надходило. На підставі наказу ГУНП в Київській області від 27.02.2024 № 355 «Про впровадження дослідної експлуатації системи електронного документообігу в ГУНП в Київській області» ВДЗ ГУНП в Київській області працює в електронній системі документообігу «МІА», тому надати до відділу правового забезпечення ГУ витяг з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за період з 15.05.2024 по 02.06.2024 не представляється можливим.
Тобто, відповідачем не надано доказів складання ОСОБА_1 рапорту про звільнення саме 17.05.2024, реєстрації такого рапорту у ГУНП в Київській області, і як наслідок - не доведено наявності підстави, зазначеної у спірному наказі, для видання такого наказу про звільнення позивача за власним бажанням.
Суд враховує, що в межах спірних правовідносин позивачем не заперечується факт написання рапорту про звільнення, але з зауваженнями, що такий рапорт написано під тиском з боку керівництва, не 17.05.2024, а 30.05.2024, відповідно суд надає оцінку дотриманню відповідачем процедури звільнення позивача з органів Національної поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Щодо доводів позивача про вчинення тиску з боку керівництва, суд зазначає, що жодних допустимих та належних доказів на підтвердження вчинення будь-якого примусу з боку відповідача з приводу подання рапорту про звільнення позивач не надав, а суб'єктивне сприйняття позивачем певних обставин, що вплинуло на прийняття певного рішення (в цьому випадку звільнення) не є тотожним тиску та погрозам з боку керівництва чи уповноваженого органу.
30.05.2024 позивачем складено рапорт на ім'я начальника ГУНП в Київській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_7 з проханням рапорт на звільнення з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області не розглядати.
Рапорт від 30.05.2024 було направлено відповідачеві засобами електронного та поштового зв'язку.
Згідно із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0820500550640 відправлення отримано уповноваженою особою відповідача 03.06.2024, що також не заперечується відповідачем.
Листом відділу документального забезпечення ГУНП в Київській області від 11.07.2024 № СЕД-18873-2024 підтверджується, що згідно до електронної системи документообігу «МІА» від 30.05.2024 за вх.№ СЕД-16029 (унікальний номер № 48529) зареєстровано рапорт про відкликання рапорту на звільнення ОСОБА_1 від 30.05.2024. Відповідно до резолюції керівництва ГУНП в Київській області рапорт був направлений для виконання до управління кадрового забезпечення ГУ.
Тобто, 30.05.2024 рапорт ОСОБА_1 про відкликання рапорту на звільнення надійшов до ГУНП в Київській області, що спростовує доводи відповідача про направлення цього рапорту на неналежну електронну адресу та про перше його надходження Укрпоштою 03.06.2024.
Оскаржуваний наказ винесено 29.05.2024, тобто рапорт про відкликання попереднього рапорту надійшов після видання цього наказу.
Пунктом 4 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.
Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом пункту 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Відповідну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року № 520/16737/21, від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14.
Натомість, за змістом наведених законодавчих приписів, у разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №815/1490/16, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 160/3607/19.
Як зазначено вище, доводи сторін щодо дати складання рапорту про звільнення ОСОБА_1 різняться - позивач наполягає на 30.05.2024, відповідач - на 17.05.2024, проте достеменно встановити таку дату немає можливості, рапорт не містить ні дати написання, ні дати надходження до відповідача.
Разом з тим, позивачем висловлено бажання продовжувати службу в Національній поліції шляхом відкликання рапорту про звільнення, і відповідачем не надано доказів дотримання строку, визначеного пунктом 68 Положення № 114, при виданні оскаржуваного наказу.
Суд зауважує, що сторонами надано оскаржуваний наказ не повністю, а його витяг, який є безпосередньо предметом розгляду, і стосується звільнення позивача за власним бажанням.
Таким чином, оскаржуваний наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 121 о/с від 30.05.2024 «По особовому складу» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо доводів сторін стосовно можливості звільнення поліцейського під час тимчасової непрацездатності, про наявність чи відсутність обов'язку поліцейського повідомити керівництво про відкриття листка непрацездатності, виконання чи не виконання такого обов'язку позивачем, суд зазначає, що згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.
Тобто, звільнення працівника у період перебування на лікарняному саме по собі не має наслідком поновлення його на посаді, а у разі встановлення законності звільнення відбувається зміна дати звільнення на перший день після закінчення періоду непрацездатності.
При цьому, в ході розгляду цієї справи суд дійшов висновку про протиправність наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 121 о/с від 30.05.2024 «По особовому складу» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1 , з інших підстав.
У відповідності до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тому позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області належить до задоволення, проте не з 30.05.2024 як зазначає позивач, а з 31.05.2024, оскільки частинами другою та третьою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
Кабінет Міністрів України постановою від 08.02.1995 року № 100 затвердив «Порядок обчислення середньої заробітної плати», дія якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності (п. 2 Постанови), а затверджений Порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (ст. 1 Порядку).
Згідно з абз.1 п.8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За приписами пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, при обчисленні середньої заробітної плати поліцейським слід враховувати число календарних днів.
Згідно із довідкою ГУНП в Київській області від 18.07.2024 № 520 грошове забезпечення ОСОБА_1 склало:
- у березні 2024 року (31 календарний день) - 28123,04 грн (в тому числі посадовий оклад - 2400,00 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 1760,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби - 2464,00 грн, премія - 19499,04 грн);
- у квітні 2024 року (30 календарних днів) - 28 123,04 грн (в тому числі посадовий оклад - 2400,00 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 1760,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби - 2464,00 грн, премія - 19499,04 грн).
Таким чином розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає (56246,08 грн (28123,04 грн + 28123,04 грн) : 61 календарний день) = 922,07 грн.
У відповідача виник обов'язок щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 31.05.2024 по 29.08.2024, кількість календарних днів протягом вказаного періоду складає - 91 день.
Середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 31.05.2024 по 29.08.2024, який має бути виплачений позивачу відповідачем, становить 83908,37 грн (91 календарних днів х 922,07 грн).
Відповідно до підпункту 168.1.1. пункту 168.1. статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу, а також ставку військового збору, визначену підпунктом 1.3. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 31.05.2024 по 29.08.2024 в розмірі 83908,37 грн з відрахуванням обов'язкових платежів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем надано також довідку УФЗБО ГУНП в Київській області від 18.07.2024 № 521, в якій зазначені додаткові доплати до грошового забезпечення, які не є складовим грошового забезпечення та не мають постійного характеру, а нараховуються та виплачуються лише на момент дії воєнного стану, та з урахуванням виконання бойових завдань, на підставі наказів командирів (начальників) - додаткова винагорода, передбачена пунктом пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Суд погоджує доводи відповідача, що додаткова винагорода виплачується поліцейським на період дії воєнного стану, за період проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами та які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії та не входить до складу грошового забезпечення поліцейського.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду належними та допустимими доказами правомірність та законність своїх дій та прийнятих рішень.
Оскільки дата поновлення на посаді - 31.05.2024, а не 30.05.2024, як просить позивач, і наказ підлягає скасуванню не повністю, а в частині, що стосується позивача, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59).
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Крім того, відповідач у відзиві зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, з чим суд не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Оскаржуваний наказ датовано 29.05.2024.
Згідно із розпискою ОСОБА_1 від 30.05.2024, трудову книжку серії НОМЕР_3 , копію наказу та тимчасове посвідчення серії НОМЕР_4 отримав в день звільнення.
При отриманні оскаржуваного наказу на ньому позивачем зроблено зауваження - оригінал витягу з наказу отримав 30.05.2024; не згоден, так як до ГУНП в Київській області надав рапорт про перегляд попереднього рапорта; подав о 13.30 30.05.2024 на електронну пошту; рапорт на звільнення був написаний без дати.
Таким чином, позивач дізнався про звільнення 30.05.2024.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).
Тобто, перебіг строку на звернення до суду почався 31.05.2024 - з наступного дня після дати ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.
Згідно із частиною третьою статті 120 КАС України строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Відповідно, місячний строк, визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України, закінчується 30.06.2024.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина шоста статті 120 КАС України).
30.06.2024 припало на неділю - вихідний день, тому останнім днем строку є перший після нього робочий день - 01.07.2024.
Позовну заяву подано 01.07.2024, тобто з дотриманням строку звернення до суду, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, судове рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць (а не повністю, як просить позивач) - 922,07 х 30 календарних днів =27662,10 грн.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов адвоката Осики Максима Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління національної поліції в Київській області (01601, місто Київ, вул. Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108616) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 121 о/с від 30.05.2024 «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 (0009992), дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції, з 30 травня 2024 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області з 31 травня 2024 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.05.2024 по 29.08.2024 у розмірі 83908,37 (вісімдесят три тисячі дев'ятсот вісім гривень 37 коп.) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області з 31 травня 2024 року.
Допустити до негайного виконання судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 27662,10 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят дві гривні 10 коп.) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська