27 серпня 2024 року № 640/20331/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови Вільховецької сільської ради Цірика Михайла Михайловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до голови Вільховецької сільської ради Цірика Михайла Михайловича та Вільховецької сільської ради (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність сільського голови Вільховецької сільської ради щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 18 березня 2019 року; визнати протиправною бездіяльність сільського голови Вільховецької сільської ради щодо ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 14 червня 2019 року; зобов'язати сільського голову Вільховецької сільської ради надати ОСОБА_1 відповідь на заяву від 18 березня 2019 року; зобов'язати сільського голову Вільховецької сільської ради в місячний строк надати звіт до Окружного адмінстративного суду міста Києва.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, відповідачем в порушення вимог положень Конституції України, законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» у встановлені строки заяву позивача та інформаційний запит про розгляд вказаної заяви не було розглянуто, а також відповідь надано не було.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2019 року залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Копія вказаної ухвали суду надіслана на адресу відповідача та отримана останнім, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Станом на час прийняття рішення відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, заяви/клопотання до суду також не надходили.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Київський окружний адміністративний суд встановив наступне.
19 березня 2019 року позивач звернулася до відповідач із заявою, у якій просила останнього розглянути у встановленому законодавством порядку питання надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в с. Вільхівці площею згідно сертифікату на право на земельну частку (пай).
До заяви позивачем було додано копії: сертифікату (серія ЗК № 0129080) на право на земельну частку (пай) розміром 0,32 га, в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 525 гривень виданого громадянину України - члену колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» с. Вільхівці Тячівського району Закарпатської області ОСОБА_1 (жителю с. Вільхівці, вул. Миру, 12 Тячівського району Закарпатської області) на підставі розпорядження Тячівської райдержадміністрації від 10 лютого 1998 року № 10; копію паспорта; копію ідентифікаційного номера.
Зазначену заяву 20 березня 2019 року отримав землевпорядник Вільховецької сільської ради ОСОБА_2
14 червня 2019 року позивач звернулася до відповідача з інформаційним запитом, у якому просила повідомити про результати розгляду вищевказаної заяви від 19 березня 2019 року.
До інформаційного запиту позивачем було додано копію вищевказаної заяви від 19 березня 2019 року.
Згідно поштового повідомлення про вручення 20 червня 2019 року відповідач отримав інформаційний запит від 14 червня 2019 року.
Не отримавши відповіді на жодне зі звернень, позивач звернулась до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок.
Згідно до статті 3 ЦК України неприпустимим є позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами.
Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до пункту 2 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 122, організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом.
26 березня 1998 року, позивачу як члену колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» с. Вільхівці Тячівського району Закарпатської області ОСОБА_1 (жителю с. Вільхівці, вул. Миру, 12 Тячівського району Закарпатської області) Тячівською райдержадміністрацією на підставі розпорядження від 10 лютого 1998 року № 10, було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 0,32 га, в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 525 гривень.
У 2015 році село с. Вільхівці увійшло до Вільховецької об'єднаної територіальної громади.
Згідно статті 15 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод.
За визначенням статті 1, частини першої, абз. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Тобто положення вказаного Закону визначає сільського, селищного, міського голову як головну посадову особу відповідної територіальної громади.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження сільського, селищного, міського голови: сільський, селищний, міський голова: 1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; 18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань.
Відповідно до частини 5 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.
Згідно офіційного тлумачення положень частини статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/99 від 06.07.99) КС вирішив, що положення статті 12, частин третьої, четвертої, п'ятої та шостої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в контексті статті 141 Конституції України треба розуміти так, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади з представницьким мандатом.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідач повинен був вирішити заяву позивача від 19 березня 2019 року на пленарному засіданні сільської ради.
Поряд з цим, відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження обставин щодо прийняття будь-якого рішення за результатами розгляду заяви від 19 березня 2019 року, що свідчить про протиправну бездіяльність останнього.
Враховуючи викладене у сукупності та зважаючи, що у суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду заяви позивача від 19 березня 2019 року, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача щодо видачі земельного паю на місцевості в натурі на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК, № 0129080 є зобов'язання Вільховецьку об'єднану територіальну громаду прийняти відповідне рішення за заявою позивача про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0129080
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 14 червня 2019 року, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України "Про доступ до публічної інформації".
За визначенням статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до пункту 1-2 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання, а також юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
В порушення наведених норм відповідачем не було в установлені строки розглянуто інформаційний запит позивача від 14 червня 2019 року. Докази протилежного суду не надано.
Аналізуючи зміст вищенаведених норм Закону України "Про доступ до публічної інформації", суд вважає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації.
Водночас порушення суб'єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб'єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб'єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов'язків.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 800/369/17 (провадження № 11-259заі18).
Враховуючи викладене, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, оскільки останнім в установлений строк не було надано відповіді на інформаційний запит позивача.
Так, частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до приписів частини 2 до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Київського окружного адміністративного суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправна бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді звернень останньої, в той час як відповідачем не заперечується оспорювана бездіяльність з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати не стягуються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Вільховецького сільського голови щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 18 березня 2019 року.
3.Зобов'язати Вільховецьку об'єднану територіальну громаду за заявою ОСОБА_1 від 19 березня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення товарно сільськогосподарського виробництва в селі Вільхівці видати земельний пай на місцевості в натурі на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0129080.
4.Визнати протиправною бездіяльність Вільховецького сільського голови щодо ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 14 червня 2019 року.
5. Зобов'язати Вільховецького сільського голови надати відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 від 14 червня 2019 року.
6. У решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.