ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" серпня 2024 р. справа № 300/5533/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.06.2024 №092850011955 про відмову позивачу у перерахунку пенсії, а саме у переході на інший вид пенсії - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 31.05.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати стаж роботи з 13.02.2004 по 30.04.2005, з 16.12.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 01.11.2009 до пільгового стажу роботи за Списком №2 та провести позивачу з 31.05.2024 перерахунок пенсії та перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, на переконання позивача, вона набула право виходу на пенсію на пільгових умовах у 50 років. Також зазначила, що в її трудовій книжці наявні всі необхідні записи про підтвердження її роботи, яка передбачена Списком №2, а також такі підтверджуються додатковими доказами, наданими пенсійному органу. Так, на думку позивача, відповідачем 1 протиправно не враховано до її пільгового стажу роботи за Списком №2 стаж роботи на ЗАТ «Лукор» з 13.02.2004 по 30.04.2005 (1 рік 2 місяці 17 днів) - період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а також стаж роботи на ТОВ «Карпатнафтохім» з 16.12.2006 по 31.01.2007 та з 05.02.2007 по 01.11.2009 (2 роки 10 місяців 11 днів) - період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку. ОСОБА_1 вважає, що необхідно зобов'язати зарахувати зазначений період до її пільгового стажу та, як наслідок, призначити пільгову пенсію по віку за Списком №2 у зв'язку із наявністю всіх необхідних умов.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.08.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності. 31.05.2024 позивач звернулась із заявою про здійснення їй перерахунку пенсії - перехід на інший вид пенсії, а саме на пенсію за віком (Список №2). Головним управлінням ПФУ у Дніпропетровській області було ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії від 07.06.2024 №092850011955, яке, на думку представника, прийняте у відповідності до чинного законодавства. Представник відповідача 2 наголосила, що у Головного управління відсутні правові підстави для врахування спірного періоду роботи, зокрема з 16.12.2006 по 31.07.2007, з 05.02.2007 по 01.11.2009, оскільки згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутнє нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду за вказані періоди. Також, на думку представника відповідача 1, норми Закону №1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах не підлягають застосуванню, так як, з 11.10.2017 порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах) регулюється Законом №1058-1V. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося. Від останнього до суду не надходили заперечення проти позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В даному випадку відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.
Головуючий по справі суддя Кафарський В.В. в період з 05.08.2024 по 26.08.2024 перебував у відпустці, у зв'язку з чим, строк розгляду справи продовжено.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
З жовтня 2021 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності (а.с. 23, 43).
31.05.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з переліком документів (а.с. 18-19).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у перерахунку пенсії від 07.06.2024 №092850011955, позивачу відмовлено у переході на пенсію за віком за Списком №2 у зв'язку із відсутністю права, при цьому, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем 2 зазначено, що страховий стаж позивача становить 28 років 4 місяці 16 днів (враховано по 30.09.2023р.), в тому числі пільговий стаж - 8 років 07 місяців 08 днів (а.с. 21-22).
Вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.06.2024 №092850011955 позивачу направлено супровідним листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 10.06.2024 за №0900-0210-8/33187 (а.с. 20).
Вважаючи протиправним згадане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову позивачу у переході на пільгову пенсію по віку за Списком №2, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року і при страховому стажі роботи - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В той же час, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пунктах «б» - «з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б» - «з» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 07.06.2024 №092850011955 про відмову позивачу у перерахунку пенсії, а саме у переході на інший вид пенсії - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що на дату звернення ОСОБА_1 виповнилось 50 років при необхідних 55. Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо досягнення необхідного віку, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, оскільки позивач досягла необхідного віку (50 років) для призначення пільгової пенсії.
Разом із тим, із змісту спірного рішення слідує, що відповідачем 1 зазначено про наявність у позивача пільгового стажу - 8 років 07 місяців 08 днів, в той час, коли для призначення пільгової пенсії необхідно мати 10 років пільгового стажу. Тобто, за доводами пенсійного органу, у позивача відсутній необхідний пільговий стаж за Списком №2.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працювала у період з 01.07.2001 по 30.04.2005 у ЗАТ «Луор» (а.с. 39-40), а саме:
у період з 01.07.2001 по 30.11.2002 - на посаді лаборанта хімічного аналізу (з відбором проб) з обслуговування цеху з виробництва полімерів та сополімсрів 5 розряду лабораторії технічного контролю виробництва «Поліолефін» (записи 7-8);
у період з 01.12.2002 по 31.03.2005 - на посаді хіміка з обслуговування цеху з виробництва галоїдоподібних етилену, їхніх полімерів і співполімерів лабораторії технічного контролю виробництва «Поліолефін» (записи 9-10);
у період з 01.04.2005 по 30.04.2005 - на посаді хіміка з обслуговування цеху з виробництва галоїдоподібних етилену, їхніх полімерів і співполімерів лабораторії з обслуговування виробництва «Поліолефін» служби якості та аналітичного контролю (записи 11-12).
Такий стаж також підтверджений архівною довідкою №01.7-01/1182 від 23.10.2023, виданою Архівним відділом Калуської міської ради (а.с. 26).
Вказані професії позивача передбачені Списком №2, затвердженим постановою КМУ від 16.01.2003 №36 (розділ X, позиція 10А.3-3в).
Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.
При цьому, жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Окрім того, суд зазначає, згідно із записами в Особовій карті форми Т-2 (зворотна сторінка, де зазначаються відомості про надання відпустки), завірена копія видана Архівним відділом Калуської міської ради зазначені відомості про надання ОСОБА_1 відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 13.02.2004 по 30.04.2005 (а.с. 28-30).
Також вказане підтверджується архівною довідкою №01.7-01/1183 від 23.10.2023, виданою Архівним відділом Калуської міської ради, підтверджується надання позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 13.02.2004 по 30.04.2005 (всього 1 р. 2 м. 17 д., у період роботи на ЗАТ «Лукор») (а.с. 26-24).
Також згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 16.12.2006 і по сьогодні працює у ТОВ «Карпатнафтохім» (записи 13-20) (а.с. 40-42).
Водночас, пільговими довідками №102 від 17.10.2023. та №109 від 25.10.2023, видані ТОВ «Карпатнафтохім» підтверджено стаж роботи на пільгових умовах за Списком №2, а саме: з 01.05.2005 по 11.05.2008, з 08.12.2008 по 07.12.2013, з 08.12.2013 по 07.12.2014 (а.с. 31-32).
Окрім того, довідкою віл 17.10.2023 №3/1-70, виданою ТОВ «Карпатнафтохім», листом ТОВ «Карпатнафтохім» від 02.07.2024 №3/1-68 та опію витягом з особової картки працівника підтверджується те, що у період роботи у ТОВ «Карпатнафтохім» з 01.05.2005 по 15.12.2006 позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а з 16.12.2006 по 15.11.2009 - перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку (а.с. 33-37).
Отже, судом встановлено, що спірні періоди роботи ОСОБА_1 з 13.02.2004 по 30.04.2005 (період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку), з 16.12.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 01.11.2009 (період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку) підтверджуються як трудовою книжкою, так і іншими, наданими пенсійному органу документами, які також підтверджують, що такий стаж має включатись до пільгового стажу позивача за Списком №2.
Водночас, щодо перебування у спірний період позивача у відпустках для догляду за дитиною до досягнення нею 3- і 6-річного віку, суд зазначає таке.
Згідно приписів п. «ж» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Окрім цього, відповідно до статтею 181 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Крім того, Пенсійний Фонд України своїм листом від 25.06.2008 №10842/02-10 надав наступне роз'яснення щодо обчислення спеціального і пільгового стажу: «Згідно з частиною 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Тобто, до спеціального й пільгового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3- і 6- річного віку (у разі оформлення відповідної відпустки)».
З огляду на вказане, а також встановлені обставини справи щодо перебування ОСОБА_1 у спірні періоди з 13.02.2004 по 30.04.2005 - у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а також з 16.12.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 01.11.2009 - у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, суд констатує, що такі періоди мають враховуватись пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому, суд погоджується із позивачем, що на день звернення її до головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, її пільговий стаж за Списком №2 (з урахуванням визнаного пенсійним органом - 8 років 07 місяців 08 днів) складає більше необхідних 10 років.
При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідача 2 у відзиві на позов щодо відсутності нарахування та сплати внесків до Пенсійного фонду за вказані періоди.
Так, з цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV - страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи слугувала відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що особа не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов переконання, що спірне рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 07.06.2024 №092850011955 про відмову позивачу у перерахунку пенсії, а саме у переході на інший вид пенсії - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 підлягає до скасування.
Водночас, суд звертає увагу, що позбавлення позивача права на призначення пенсії за вислугу років, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде, окрім визнання протиправним і скасування спірного рішення, зобов'язання пенсійного органу зарахувати позивачу до спеціального страхового стажу періоди роботи.
Окрім цього, враховуючи викладене, та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 31.05.2024 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених законодавством умов для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії по Списку №2 (досягнення 50 років, страховий стаж позивача складає понад 20 років, що не заперечується пенсійним органом, а також спеціальний страховий стаж позивача, включно з спірним, складає більше необхідних 10 років), суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленим гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення, а тому, на думку суду, остання має право на перехід з пенсії по інвалідності на інший вид пенсії - пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач звернулася із заявою про призначення пільгової пенсії 31.05.2024, а 50-річного віку досягнула 07.03.2024, то призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 необхідно з 08.03.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (а не з 31.05.2024, як того просила позивач).
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходить із такого.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 (далі - Положення №28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання пов'язані з веденням обліку пенсійних активів осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законами України і статутом Пенсійного фонду України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Постанова №22-1) (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за №339/35961), передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бек офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.
Відповідно пункту 4.2 розділу IV Постанови №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Судом встановлено, що заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 подала за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, що підтверджується та не оспорюється відповідачем 2 у відзиві. Тому суд зазначає, що публічно-правові відносини на момент звернення за призначенням такої пенсії, у останнього виникли саме з Головним управлінням Пенсійного фонду в Івано-Франківській області.
Більше того, згідно матеріалів справи, позивачу вже було призначено ще з 2021 року пенсію по інвалідності, яку виплачує саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Також суд звертає увагу, що пунктом 4.10 Постанови №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, за приписами Постанови №22-1 електронна пенсійна справа знаходиться в пенсійному органі за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, та такий орган здійснює нарахування та виплату пенсії. Тобто, після надання відповіді електронна пенсійна справа, яка була отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає та здійснює виплату пенсії, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання ОСОБА_1 . Тому пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, з яким, як уже зазначено вище, виникли публічно-правові відносини у ОСОБА_1 , яке і повідомляло позивача про відмову їй у переході на інший вид пенсії та яке здійснює виплату пенсії по інвалідності.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав на пенсійне забезпечення в даному випадку буде зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії та перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказане, на думку суду, буде забезпечувати реалізацію передбаченого у статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, а саме справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення (з урахуванням невірно визначеної дати позивачем для призначення їй пенсії).
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 908,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.06.2024 №092850011955 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, а саме у переході на інший вид пенсії - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 13.02.2004 по 30.04.2005, з 16.12.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 01.11.2009 до пільгового стажу роботи за Списком №2 та провести з 08.03.2024 перерахунок пенсії та перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого нею судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.