м. Вінниця
29 серпня 2024 р. Справа № 120/15139/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не розгляду заяв позивача про надання відстрочки від призову відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою від 30.10.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою від 14.03.2024 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 документально підтверджену інформацію про результати розгляду заяв ОСОБА_1 від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023 про надання відстрочки від призову відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
08.04.2024 та 22.04.2024 представником відповідача надано копії відповідей на заяви позивача від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023. Крім того, представник відповідача також повідомив, що 16.01.2024 позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 та надав документи, що підтверджують право на надання відстрочки.
Представник відповідача зазначив, що 18.01.2024 комісією з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення про надання позивачу відстрочки. Таким чином, станом на 08.04.2024 позивачу уже було надано право на відстрочку відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
24.04.2024 позивачем подано письмові пояснення, в яких останній зазначив, що представником відповідача не надано жодних доказів направлення чи/або вручення позивачу відповідей на його заяви від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023. З огляду на викладене, позивач просить суд задовольнити вимоги даного позову.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023 звертався до відповідача із заявами про надання йому відстрочки від призову на підставі абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як педагогічному працівнику.
Разом із тим, як зазначає позивач в позовній заяві, станом на вересень 2023 року відповідачем не було надано йому ані відстрочки від призову, ані мотивованої відмови у її наданні.
Таким чином, вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо не розгляду заяв про надання відстрочки від призову, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Указом Президента України від 24.02.2024 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (Закон №2232-ХІІ в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Пунктом 11 ст. 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації встановленні статтею 22 Закону № 3543-XII.
Згідно з абзацом 1 частини 1 вказаної статті громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 3 статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому, статтею 23 Закону №3543-XII для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII (в редакції на дату звернення позивача із заявою про надання відстрочки) на особливий період не підлягають призову, зокрема, наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Тобто, з аналізу вищезазначеної норми можна дійти висновку, що під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані, які, зокрема, є педагогічними працівниками у закладах фахової передвищої освіти, не підлягають призову на військову службу за умови, що вони працюють у вказаних закладах за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
В даному ж випадку, позивач працює вчителем фізики і математики в Крищинецькому ліцеї Тульчинської міської ради Вінницької області. Дана обставина сторонами не заперечується.
Також встановлено, що позивач 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023 звертався до відповідача із заявами про надання йому відстрочки від призову на підставі абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як педагогічному працівнику.
Поряд із цим, в позовній заяві позивач зазначив, що жодної відповіді на свої заяви він не отримав.
Дані обставини зумовили його звернення до суду із даним позовом, в якому останній просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в не розгляді заяв позивача про надання відстрочки. Також, позивач просить суд зобов'язати відповідача надати йому відстрочку від призову.
Втім, в ході розгляду справи встановлено, що заяви позивача від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023 все ж таки були розглянуті відповідачем.
Зокрема, 08.04.2024 та 22.04.2024 представником відповідача надано до суду копії відповідей на заяви позивача від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023.
Як видно із змісту відповідей відповідача, за наслідком розгляду заяв позивача, останній тричі повідомляв позивача про те, що для оформлення відстрочки йому необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 із копією паспорта та військово-обліковим документом.
Крім того, представник відповідача також повідомив, що 16.01.2024 позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 та надав документи, що підтверджують право на надання відстрочки.
Представник відповідача зазначив, що 18.01.2024 комісією з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення про надання позивачу відстрочки. Таким чином, станом на 08.04.2024 позивачу уже було надано право на відстрочку відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Із наведеного вище слідує, що жодної бездіяльності щодо саме не розгляду заяв позивача від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023 відповідачем допущено не було, адже такі заяви фактично були розглянуті, що підтверджується копіями наявний в справі листів ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд критично оцінює посилання позивача на те, що такі листи не були направлені на його адресу чи/або не були йому врученні особисто, адже такі дії чи/або бездіяльність відповідача не є предметом оскарження за даним позовом.
Також суд враховує, що після відкриття провадження у даній справі, позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 та надав документи, що підтверджують право на надання відстрочки.
Як наслідок, 18.01.2024 комісією з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення про надання позивачу відстрочки. Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, враховуючи вище викладені обставини, а також беручи до уваги те, що в ході розгляду справи судом було встановлено відсутність з боку ІНФОРМАЦІЯ_2 бездіяльності саме щодо не розгляду заяв позивача від 20.04.2023, 12.07.2023 та 16.08.2023, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору не має.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
Повний текст рішення складено 29.08.2024.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна