Справа: № 2а-2745/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Драчук Т.О.
Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
"28" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого - Бєлової Л.В.,
суддів: Кучми А.Ю.,
Бистрик Г.М.
при секретарі -Комісаренко В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу відповідача -Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року по справі за позовом Відділу Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області до Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 18.06.2010 року № ІЦ-02-1250 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін», -
У червні 2010 року позивач - Відділ Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області звернувся до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області від 18.06.2010 року № ІЦ-02-12/50 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін».
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення Державної інспекції контролю за цінами у Вінницькій області від 18.06.2010 року ІЦ-02-12/50 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін».
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, в період з 01.06.2010 року по 14.06.2010 року головним держінспектором з контролю за цінами державної інспекції з контролю за цінами в Вінницькій області Мисятюком Т.Ю. проведено перевірку з питань дотримання підрозділами Державного комітету України по земельних ресурсах державної дисципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні тарифів (плати) на землевпорядні роботи, роботи та послуги, пов'язані з оформленням документів, в тому числі які посвідчують право власності на земельні ділянки при передачі їх безоплатно у власність громадян, за результатами якої складено акт № 000123 від 14.06.2010 року (а.с. 19-27).
На підставі вказаного акту планової перевірки відділу Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області, відповідачем прийнято рішення № ІЦ-02-12/50 від 18.06.2010 року про застосування економічних санкцій щодо вилучення у позивача 25887 грн. незаконно отриманої виручки та штрафу в розмірі 200% від суми виручки в розмірі 51774, всього 77661 грн. (а.с. 16).
Крім того, відповідачем 18.06.2010 року позивачу внесено припис № 01-14-4/51, яким зобов'язано відділ Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області у місячний термін усунути порушення державної дисципліни цін, причин та умов, що їм сприяли шляхом приведення переліку платних послуг у відповідність з діючим законодавством (а.с. 33).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стали встановлені обставини стягнення відділом Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області плати за послуги, які не передбачені переліком платних послуг для державних органів земельних ресурсів, за період з 20.06.2009 по 11.06.2010 років та порушення у зв'язку з цим положень Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 року № 2806-ІУ та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів" від 01.11.2000 року №1619.
Колегія суддів зазначає, що даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Згідно положення про відділ Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області затверджено наказом Держкомзему від 08.01.2010 року № 7 управління організовує та здійснює в установленому порядку надання платних послуг згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 року № 1619 затверджено Порядок виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів (далі - Порядок).
Вказаним Порядком передбачено, що виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг здійснюється на платній основі відповідно до поданих заяв та укладених договорів (п. 2 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг, вартість яких не встановлено, здійснюється за цінами, визначеними договорами.
Пунктом 5 Порядку передбачено перелік видів земельно-кадастрових робіт і послуг, які Державні органи земельних ресурсів можуть виконувати та надавати на платній основі.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що надані позивачем фізичним та юридичним особам платні послуги дійсно не передбачені Переліком платних послуг, затверджених Постановою Кабміну від 01.11.2000 року № 1619. Проте, вказані послуги передбачені спільним Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів та Міністерства економіки "Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" від 15.06.2001 року №97/298/124 (далі Наказ № 97/298/124 від 15.06.2001 року), який був прийнятий на виконання пункту 2 вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України № 1619 від 01.11.2000 року. Даний Наказ визначає розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, які надаються державними органами земельних ресурсів.
Досліджуючи земельно-кадастрові роботи та послуги, надані позивачем, суд першої інстанції встановив, що вони передбачені переліком платних послуг, затвердженим вищезазначеним Наказом № 97/298/124 від 15.06.2001р. Так, серед них зокрема: видача висновків щодо державної реєстрації договорів оренди землі та висновків про наявність обмеження на використання земельної ділянки - передбачено п. 9 таблиці 6.1 Наказу № 97/298/124 від 15.06.2001 року; надання послуг по здійсненню відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, шляхом внесення зміни в державний акт на право власності на землю після запису нотаріуса - передбачено п. 13 таблиці 6.1 Наказу; оформлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) - передбачено п. 5 таблиці 6.1 Наказу.
З матеріалів справи вбачається, що розміри плати, які бралися за надання послуг відповідають розмірам, закріпленим в Наказі № 97/298/124 від 15.06.2001 року.
Колегія суддів погоджуєься з висновком суду першої інстанції з приводу того, що відділ Держкомзему у м. Ладижині Вінницької області правомірно надавав земельні послуги на платній основі, оскільки це передбачено спільним Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів та Міністерства економіки "Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" від 15.06.2001 року № 97/298/124.
Разом з тим, посилання відповідача на те, що позивачем зазначені послуги надавалися в порушення Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 року № 1619 "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів", так як вони не передбачені цим Порядком, а також у зв'язку із тим, що спільний Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів та Міністерства економіки "Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" від 15.06.2001 року № 97/298/124 не відповідає та суперечить положенням зазначеної Постанови КМУ, є необгрунтованими з огляду на наступне.
Спільний Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів та Міністерства економіки "Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" від 15.06.2001 року № 97/298/124 був прийнятий на виконання та конкретизацію пункту 2 вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України, а тому останній не суперечить положенням ні Постанові Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 року № 1619 "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів", ні Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 року № 2806-ІУ. Вказаний Наказ і не може суперечити цим нормативно-правовим актам через те, що він є підзаконним нормативним актом, який має нижчу юридичну силу, а тому видається для конкретизації відповідних законодавчих розпоряджень. Тобто, позивач виконуючи Наказ № 97/298/124 від 15.06.2001 року жодним чином не міг порушити положення зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказ на момент надання позивачем послуг був чинним, а тому позивач діяв відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Крім того, правомірність та конкретизація встановлення платних послуг Наказом № 97/298/124 від 15.06.2001 року не суперечить також положенням ст. 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення", відповідно до якої, Кабмін забезпечує здійснення державної політики цін, визначає перелік послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління.
Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 року № 507-ХІІ державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.
Статтею 14 цього Закону передбачено, що вся необгрунтованою одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.
Таким чином, підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.
З огляду на встановлені факти, суд вірно дійшов висновку про те, що позивачем правомірно отримано суму виручки в розмірі 25887 грн., а тому відсутні будь-які підстави для застосування штрафних санкцій.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу задоволення позовних вимог, тому підстав для скасування постанови суду не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу відповідача -Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року -залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді