Справа: № 2а-12053/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
"03" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2010 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ДП «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0010102304/0 від 29.01.2007 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Оболонському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Окружний адміністративний суд міста Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3»(код ЄДРПОУ 05432796) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при відображенні результатів фінансово-господарських відносин з TOB «Світлайф»(код ЄДРПОУ 32856771) за період з 01.09.2005 року по 30.11.2005 року.
19.01.2007 року за результатами невиїзної документальної перевірки ДП «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3»ДПІ у Оболонському районі міста Києва було складено Акт № 22-23-4-05432796 (далі - Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 56000 грн., зокрема за : вересень 2005 року - 36000 грн., жовтень 2005 року - 20000 грн., та до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2005 року - 27333,00 грн.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»та до п.6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.
Відповідно до пп.7.2.3 та пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Таким чином, на момент здійснення відповідної господарської операції, контрагенти перебували на податковому обліку і в момент виписання податкової накладної у них виникали відповідні податкові зобов'язання.
У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.
За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі сплата або несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету»для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
Проте, суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.
Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом вчинення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Таким чином, підприємство вважається створеним, тобто набуває господарської правосуб'єктності з моменту його державної реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.03.2006 року визнано недійсним статут та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Світлайф».
Отже, момент здійснення операцій у 2005 році, контрагенти знаходились в Державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності та в державному реєстрі платників податку на додану вартість.
Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 Закону).
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатись на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатись на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч. 2 ст. 18 Закону).
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Таким чином на час господарських відносин ТОВ «Світлайф»було зобов'язано відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону нараховувати покупцю ПДВ, складати та видавати йому податкові накладні.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва -відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 03.11.2010 року.