Постанова
Іменем України
29 вересня 2010 року Справа № 2-17/3831-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: Волчанова Геннадія Степановича, рішення 1 від 26.09.08, директор товариства з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса";
відповідача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 02.07.02;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 17 червня 2010 року у справі № 2-17/3831-2009
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" (а/с 63, м. Одеса, 65005); (м. Одеса, вул. Дальницька, 46, 65005)
до приватного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_1); (АДРЕСА_2)
про стягнення 12438,91 грн.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 17 червня 2010 року у справі № 2-17/3831-2009 в позові товариству з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення майна тільки після закінчення строку договору зберігання, укладеного між сторонами, тоді як в силу статті 631 Цивільного кодексу України зобов'язання виконуються протягом строку дії договору. Місцевий господарський суд також звернув увагу на те, що позивач просив стягнути заставну вартість втраченого майна, тоді як норма закону, а саме стаття 951 Цивільного кодексу України передбачає лише стягнення збитків у зв'язку з втратою речі. Таким чином, суд дійшов висновку про неправильно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав.
Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права.
Позивач звертає увагу на положення пункту 4.2 договору та вважає, що відповідач повинен відшкодувати збитки.
Також, товариство з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" посилається на надану відповідачем фіктивну накладну, якій суд не надав оцінки.
Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2009 між скарга товариством з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір № 27 відповідального зберігання.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з пунктом 1.1. договору позивач передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору електропобутові прилади (майно) у кількості трьох штук загальною вартістю п'ять тисяч дев'ятсот двадцять гривень 29 коп.
Відповідно до пункту 6.2 строк цього договору закінчується 27.03.2009.
Згідно п. 4.2 договору Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, Зберігач повинен перерахувати на банківський рахунок Поклажодавця залогову вартість майна, вказану в п. 1.1 договору, а також відшкодувати всі інші пов'язані з цим збитки.
Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що поклажодавець повинен був забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору.
Аналогічна умова наведена у частині 1 статті 938 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Доказів повернення майна матеріали справи не містять.
Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Позивач, як це передбачено вищенаведеною статтею, не звертався до відповідача з відповідної вимогою у період дії договору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору є суперечливими. Так, встановлений строк дії договору і в договорі зазначено, що СПД ОСОБА_1 приймає майно на відповідальне зберігання протягом строку дії договору, тоді як в іншому пункті встановлена відповідальність зберігача до моменту повернення майна. Однак, в цьому випадку переважному застосуванню підлягає норма частині 1 статті 938 Цивільного кодексу України.
Таким чином, судова колегія не знаходить підстав вважати передане позивачем майно втраченим, оскільки втрата могла відбутися лише в період дії договору.
Такий висновок також узгоджується з нормою статті 361 Цивільного кодексу України, відповідно до якої строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Підставою позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" є невиконання відповідачем договірного обов'язку, зокрема пункту 4.2.
Отже, при закінченні строку дії договору задоволення позову з підстави обраної позивачем - виконання умов договору, є неможливим.
Більш того, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач звернувся із позовом до неналежного відповідача, оскільки договір укладався з СПД ОСОБА_1, а позов заявлено до ПП "ІНФОРМАЦІЯ_1".
За таких обставин у позові в частині вимог про стягнення залогової вартості відмовлено правомірно.
Вимоги про стягнення неустойки також не підлягають задоволення, оскільки є похідними.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що господарський суд помилково залишив поза увагою фіктивну накладну представлену відповідачем і тому рішення є незаконним - є хибними, тому що такий документ не покладався в основу рішення суду.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ресанта-Одеса" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2010 року у справі № 2-17/3831-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді