Постанова
Іменем України
23 вересня 2010 року Справа № 5020-7/179
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
стягувача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
ОСОБА_2 довіреність №852 від 02.04.2009
боржника: фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
ОСОБА_4 довіреність №737 від 25.02.2010
органу примусового виконання рішень: не з'явився, Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на ухвалу господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 12 липня 2010 року у справі № 5020-7/179
за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2)
на дії Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі (вул. Кулакова, 37, місто Севастополь, 99011)
щодо винесення постанови від 06.04.2010 про закінчення виконавчого провадження в рамках справи
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3)
про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні майном,
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.07.2010 скарга ФОП ОСОБА_1 на дії Відділу Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі задоволена, постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2010 з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 10.11.2009 у справі №5020-7/179 визнано недійсною, зобов'язано орган з примусового виконання судових рішень поновити виконавче провадження з примусового виконання зазначеного наказу (а.с. 3-6 т. 2).
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, фізична особа-підприємець боржник ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а саме статей 22, 121-2 ГПК України, пункту 11 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 “Про деякі питання щодо практики застосування розділу 12 ГПК України”, так як боржника не сповіщено про розгляд справи 1-ої інстанції, вимоги ЗУ №606 про наявність не менш 2-х понятих при складанні ВДВС акту необов'язкові до виконання.
У судовому засіданні 23.09.2010 представник боржника підтримував вимоги апеляційної скарги, представник стягувача проти вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, так як рішення суду не виконано і на дату розгляду скарги судом. Представник органу примусового виконання рішень не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином ухвалою суду від 29.07.2010. (а.с. 17-19 т. 2).
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 15.09.2009, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.10.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2010 позов ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном задоволено.
Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 усунути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, переданою йому в оренду на підставі договору оренди землі від 23.02.2001, шляхом звільнення літньої площадки камери схову з буфетом, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, від встановлених на літній площадці столів, навісів і стільців; також, з відповідача стягнуто судові витрати (а.с. 66-69, 88-93, 113-114 т. 1).
На виконання вказаного рішення 10.11.2009 виданий наказ, який 09.12.2009 пред'явлено до примусового виконання ВДВС Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі.
06.04.2010 ВДВС Ленінського РУЮ у місті Севастополі на підставі п.8 ч.1 ст. 37 ЗУ №606 „Про виконавче провадження” винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 10.11.2009 з підстав того, що боржником рішення суду виконано у повному обсязі (а.с. 121, 122, т. 1, а.с. 7 т. 2), законність якої 14.06.2010 оскаржена ФОП ОСОБА_1 в суді.
Задовольняючи скаргу стягувача, суд першої інстанції виходів з того, що ВДВС Ленінського РУЮ м. Севастополя недотримано приписів закону щодо порядку оформлення акту від 25.03.2010 (а.с. 122 т. 1).
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно з статтею 1 Закону України „Про виконавче провадження," виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог частини першої статті 3 Закону України „Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, за судовими наказами.
Виконавче провадження відкривається державним виконавцем на підставі виконавчого документа (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, серед іншого, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (частини перша, друга статті 5 Закону України „Про виконавче провадження").
25.03.2010 складено акт державного виконавця Приходько В.А. за участю понятого ОСОБА_5 згідно якого встановлено, що спірна літня площадка по АДРЕСА_4, звільнена (а.с. 122).
Стягувач вважає акт від 25.03.2010 таким, що не відповідає вимогам ЗУ №606, крім того, фактично боржник рішення суду не виконав.
Згідно п. 8 ст. 37 ЗУ №606 виконавче провадження закінчується у разі фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
В акті від 25.03.2010 зазначено, що рішення суду виконано боржником в повному обсязі, тому, державним виконавцем 06.04.2010 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 10.11.2009 (а.с. 121).
Тобто, підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є виконання боржником судового рішення. У підтвердження цих висновків ВДВС Ленінського РУЮ складено акт від 25.03.2010 (а.с. 122).
Отже, в даному випадку акт державного виконавця є юридичною підставою закінчення виконавчого провадження, оскільки лише даний документ підтверджує фактичне повне виконання судового рішення. Але недотримання державним виконавцем приписів закону щодо порядку оформлення акта, позбавляє акт юридичної сили, тобто має наслідком недійсність цього акта.
За викладених обставин, питання дійсності акта державного виконавця має вирішальне значення для визначення правомірності винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.
Порядок виконання судових рішень у немайнових спорах встановлений Законом України „Про виконавче провадження".
Рішенням суду від 15.09.2009 фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 зобов'язано усунути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, переданою йому в оренду на підставі договору оренди землі від 23.02.2001 шляхом звільнення літньої площадки камери схову з буфетом, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, від встановлених на літній площадці столів, навісів і стільців.
Статтею 16 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих. Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.
Враховуючи умови цієї статті вбачається, що при вчиненні виконавчих дій, які не пов'язані із примусовим входженням до нежилих і жилих приміщень; оглядом, арештом, вилученням і передачею майна тощо, присутність понятих не є обов'язковою.
Проте, якщо державний виконавець за власною ініціативою вирішив залучити до проведення виконавчих дій понятих, кількість останніх, в силу частини третьої статті 16 Закону України „Про виконавче провадження", не може бути менше двох.
Також частиною 1 статті 7 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Матеріалами справи підтверджено, що акт від 25.03.2010 складено і підписано державним виконавцем та лише одним понятим замість двох (а.с.122 т. 1).
Отже, акт від 25.03.2010 не відповідає вимогам частини третьої статті 16 Закону України „Про виконавче провадження", в результаті чого він не є належним доказом виконання рішення суду.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.
В частині порушення судом процесуального закону судова колегія вважає доводи апеляційної скарги безпідставними.
Боржник стверджує, що він був позбавлений можливості брати участь у суді першої інстанції, у зв'язку з тим, що не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Проте, матеріалами справи підтверджено, що суд першої інстанції повідомляв боржника належним чином про час та місце судового засідання, за місцем регістрації, це підтверджено ухвалою суду від 16.06.2010, також суд прешої інстанції відкладав розгляд справи, це також підтверджено ухвалами суду від 22.06.2010, 07.07.2010 (а.с. 116-117, 125-126, 139-140 т. 1).
Як вбачається з матеріалів справи, кореспонденція суду була повернута поштою „у зв'язку з закінченням терміну зберігання”, тобто у зв'язку з неявкою боржника на пошту за кореспонденцією (а.с.130-132, 146-148 т. 1).
Згідно п. 3.5.1. розділу 3 „Інструкції з діловодства в господарських судах України” ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу рекомендованою кориспонденцією. Направлення ухвал, постанов за адресою реєстрації юридичної особи, ФОП, СПД вважається належним повідомленням.
Відповідач посилається в апеляційній скарзі, на ті обставини, що залучення понятих не було обов'язковим, оскільки частиною 2 статті 16 Закону України “Про виконавче провадження” присутність понятих у даному випадку не встановлено. Посилаючись на цю частину скарги, боржник не звернув увагу на ч. 3 ст. 16 закону №606, якою встановлено, що кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.
Тобто, якщо державний виконавець за власною ініціативою вирішив залучити до проведення виконавчих дій понятих, кількість останніх чітко встановлена цією статтею і не може бути менше 2-х осіб.
Керуючись статтями 86, 121-2, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду міста Севастополя від 12 липня 2010 року у справі № 5020-7/179 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді