Справа №:755/14522/24
Провадження №: 2/755/7836/24
"29" серпня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа: Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та відновлення становища, яке існувало до порушення прав, -
16.08.2024 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа: Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та відновлення становища, яке існувало до порушення прав.
Ознайомившись зі змістом поданої позовної заяви, доданими до неї документами та витребуваними судом даними про зареєстроване місця проживання відповідача Дорошкевич В.Л. , приходжу до висновку про те, що позовна заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва і має бути передана на розгляд Володимирецького районного суду Рівненської області, з огляду на наступне.
За змістом ч. 16 ст. 28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач обрав підсудність свого позову за правилами ч. 12 ст. 28 ЦПК України та зазначає, що позов пред'являється за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса, а саме - за місцем здійснення професійної діяльності ПВ ВО м. Києва Дорошкевич В.Л. (м. Київ, вул. Р. Окіпної, 4а, офіс 71-А), яке територіально знаходиться у Дніпровському районі м. Києва.
Отже, вбачається, що із відповідним позовом позивач звернувся саме до Дніпровського районного суду м. Києва виходячи з місця знаходження приватного виконавця, на примусовому виконанні якого перебував спірний виконавчий напис нотаріуса, та відповідно вважаючи, що місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місцезнаходження приватного виконавця.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у своїй постанові від 29.10.2020 року в справі №263/14171/19 Верховний Суд зазначив наступне: «Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна. Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями. За наведених обставин доводи касаційної скарги, що місце проведення виконавчих дій та місце виконання рішення не є тотожним поняттями, тому належною підсудністю позову ОСОБА_1 є суд за місцем виконання виконавчого напису у відповідному виконавчому окрузі, у якому відкрито виконавче провадження, Верховний Суд визнає помилковим тлумаченням вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини дванадцятої статті 28 ЦПК України. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відкриття провадження у справі та її підсудність Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області, що узгоджується з правилами ЦПК України. Позов подано до суду за місцем виконання виконавчого напису, за місцем проживання позивача, що відповідає частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частині дванадцятій статті 28 ЦПК України, а тому оскаржувані судові рішення в частині визначення правил територіальної підсудності позову ОСОБА_1 ухвалені з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм цивільного процесуального законодавства, Закону України «Про виконавче провадження» та зводяться до незгоди заявника з підставними висновками судів».
Отже, виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», місцем виконання судового/несудового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання.
Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходження його майна.
Відтак, законодавець пов'язує місце виконання рішення не з місцем знаходження державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а з місцем вчинення виконавчих дій.
Таким чином, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
Позиція позивача про те, що місцем виконання виконавчого напису є місце знаходження приватного виконавця, який здійснює його виконання, є помилковим, не ґрунтується на нормах Закону України «Про виконавче провадження» та суперечить вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду.
В розумінні статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника, його місце роботи або місцезнаходження його майна, що відображено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19.
Офіс приватного виконавця, на виконанні якого знаходився спірний виконавчий напис нотаріуса, знаходиться на території Дніпровського району м. Києва, що, однак, не вказує на підсудність справи Дніпровському районному суду м. Києва.
На переконання суду, місце здійснення трудової діяльності приватного виконавця, який проводить примусове виконання виконавчого напису нотаріуса, у даному випадку не можна вважати місцем виконання відповідного несудового рішення, оскільки відсутні будь-які належні докази, які б свідчили про наявність на території Дніпровського району м. Києва місця проживання/перебування/роботи боржника або знаходження його майна.
Поряд із цим, суд дійшов висновку, що у даній справі належно підтвердженим місцем виконання спірного виконавчого напису нотаріуса, є зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача, що відповідає частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» згідно положень якої, місцем виконання виконавчого напису є місце проживання (знаходження) боржника.
Як вбачається з матеріалів справи та належно підтверджується копією паспорта позивача, його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
На вказану адресу зареєстрованого місця проживання позивача розповсюджується територіальна юрисдикція Володимирецького районного суду Рівненської області.
Крім того, суд враховує, що відповідно до змісту постанови Верховного суду від 19.10.2022 року у справі №743/1481/21, позов про визнання виконавчого напису нотаріуса про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин і у випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, оскільки позов ОСОБА_1 стосується захисту прав споживачів, у відповідності до положень ч. 5 ст. 28 ЦПК України такий спір також підсудний Володимирецького районного суду Рівненської області за зареєстрованим місцем проживання споживача.
Із матеріалів справи вбачається, що робоче місце відповідача - приватного виконавця знаходиться в Дніпровському районі м. Києва, однак вказане не дає підстав для визначення підсудності спору Дніпровському районному суду м. Києва на підставі положень ст. 27 ЦПК України, ураховуючи наступне.
За змістом відповіді №759906 від 29.08.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачка Дорошенко В.Л. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому, у своїй постанові від 09.09.2020 року по справі №757/53167/18-ц Верховний Суд зазначив наступне:
- відкриваючи провадження у справі за позовом фізичної особи до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Татарченка В. Г. про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що справа підсудна Печерському районному суду м. Києва, оскільки позов пред'явлено до відповідача як до приватного виконавця, а не як до фізичної особи, а тому справа повинна розглядатися за місцем здійснення ним професійної діяльності приватного виконавця, а не за місцем його реєстрації, як фізичної особи;
- проте з такими висновками судів Верховний Суд не погоджується;
- відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- частиною шостою статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи;
- положеннями частини дев'ятою цієї статті визначено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу;
- відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;
- відповідач у справі, яка переглядається, не є суб'єктом підприємницької діяльності, таких доказів у матеріалах справи немає, а є приватним виконавцем, який здійснює незалежну професійну діяльність, тому суд повинен був отримати інформацію про зареєстроване його місце проживання та надіслати справу за належною територіальною підсудністю;
- висновки суддів про те, що приватний виконавець здійснює професійну діяльність, а тому позов має бути пред'явлений за місцем здійснення цієї діяльності, є неправильним, а посилання на те, що у нормах ЦПК України немає визначення територіальної підсудності у справах за позовами до приватних виконавців, тому слід застосовувати правила частини першої статті 27 ЦПК України є невірним її тлумаченням;
- процесуальна помилка судів полягає у тому, що вони не розрізнили підсудність справи за скаргою на дії/рішення державного/приватного виконавця, які подаються згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, від справи, пов'язаної з цивільно-правовим спором, а саме відшкодування сум за нормами ЦК України;
- законом не передбачено іншого порядку подання позовів, як і не встановлено особливостей подання позовів до приватних виконавців, арбітражних керуючих, чи інших осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність;
- з огляду на викладене, а також враховуючи, що місце проживання відповідача зареєстровано за адресою у Святошинському районні м. Києва, то справа підсудна Святошинському районному суду м. Києва.
Отже, навіть за положеннями ст. 27 ЦПК України спір не підсудний Дніпровському районному суду м. Києва, оскільки відповідача ПН ВО м. Києва Дорошкевич В.Л. , як фізична особа, не має зареєстрованого місця проживання в Дніпровському районі м. Києва.
Згідно п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 28, 31, 32, 353-355 ЦПК України, -
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа: Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та відновлення становища, яке існувало до порушення прав - передати на розгляд Володимирецького районного суду Рівненської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали складений та підписаний суддею 29.08.2024 року.
Суддя -