апеляційне провадження №22-ц/824/3745/2024
справа №757/12458/22-ц
13 червня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Батрин О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду, внаслідок безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, -
встановив:
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та засудження.
Вимоги позову мотивує тим, що позивача незаконного притягнуто до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 286 КК України.
Вказує, що з 26 квітня 2013 року по 27 травня 2019 року, тобто 6 років 1 місяць позивач перебував під слідством та судом, внаслідок чого не міг вести нормальний і звичний спосіб життя. Зазначене призвело до душевних переживань, втрати авторитету серед оточення, погіршення стану здоров'я, руйнування професійних планів, негативного впливу на честь, гідність та його ділову репутацію.
Зазначає, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року у справі № 359/4518/13-к позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та виправдано у зв'язку із недоведеністю його вини. Позивач уважає, що відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, яка була йому завдана незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури про притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Вказує, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування прокуратури та суду, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, розмір якої оцінює у 3 000 000,00 (три мільйони) гривень.
Вказує, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням правових висновків Верховного Суду не може бути меншим ніж 474 500,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить суд стягнути шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , або в інший передбачений законом спосіб, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в загальному розмірі 3 000 000 (три мільйони) гривень.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн.
Не погодившись з ухваленим рішенням, заступником керівника Київської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що на відміну від передбачених частинами 1-4 статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" випадків безумовного відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючих підстав, відшкодування моральної шкоди у таких випадках, відповідно до частини 5 статті 4 Закону, провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали реальної моральної шкоди громадянинові.
Вказує, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.
Уважає, що судом не враховано того факту, що ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні не призводить до безумовного та автоматичного обов'язку держави відшкодувати моральну шкоду особі, яка констатує її виключно наявністю такого факту, не наводячи при цьому у позовній заяві конкретних обґрунтованих доводів про те, в чому саме полягає заподіяна моральна шкода, якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, які моральні втрати поніс громадянин, яким чином вони призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків тощо.
Позивачем взагалі не конкретизовано, в чому конкретно полягали моральні страждання та який вони мали безпосередній психотравмуючий чи інший негативний прояв у його житті, лише стверджувалося про їх спричинення, що супроводжувалося надмірно тривалим кримінальним переслідуванням.
Вказує, що здійснення процесуальних дій органом досудового розслідування й суду в межах та порядку, передбаченому КПК, не може саме по собі заподіювати моральні страждання особі, стосовно якої вони здійснюються, без доведення такою особою складу заподіяного правопорушення та всіх його елементів.
Звертає увагу, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки працівників органів прокуратури під час здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12012100010000090, які б обмежували його права, тощо.
Уважає, що ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні не може безумовно свідчити про незаконність дій органів прокуратури, які відповідали вимогам, передбаченим нормами статей 9, 11, 12,132,177,178 КПК України.
За відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частин 1, 2 статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Зауважує, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року у справі № 359/4518/13-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строк на 2 роки та застосовано до останнього положення статей 75, 76 КК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 червня 2016 року у справі № 359/4518/13к вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
При новому розгляді зазначеної справи вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Вперше вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а підставою скасування зазначеного обвинувального вироку судом апеляційної інстанції зазначено лише неналежність формулювання обвинувачення, а не відсутність доказової бази з доведеності вини чи інші мотиви, які б свідчили про незаконність дій органів прокуратури.
Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, що у свою чергу останнім зроблено не було, та, як наслідок, ухвалено необґрунтоване та немотивоване судове рішення.
Стверджує, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, що відповідно до статті 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком.
Вказує, що суд правильно визначив мінімальний розмір моральної шкоди, проте безпідставно збільшив її розмір до 2 000 000,00 гривень.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17, від 25.03.2020 року у справі № 641/8857/17, від 28.11.2018 року у справі № 214/6982/13-ц.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
10 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Жменяка Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу.
Посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги.
Зазначає, що позивача незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності впродовж 6 років та 1 місяця до моменту ухвалення виправдувального вироку. Наведене свідчить про наявність вини органу досудового розслідування у завданні позивачу моральної шкоди.
Вказує, що для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди за його незаконне засудження та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності відсутня необхідність доводити вину, як і відсутня необхідність у наявності вини органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, внаслідок дій яких було притягнуто ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Сам факт винесення виправдувального вироку є доказом незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (засудження) та підставою для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок цього.
Вказує, що впродовж 6 років та 1 місяця мало місце незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та незаконне засудження згідно з вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року у справі №359/4518/13-к.
Стверджує, що враховуючи порушення прав ОСОБА_1 , глибину та тривалість душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та засудженням за вчинення тяжкого злочину, рішення суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, є обґрунтованим.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судовому засіданні представник Київської обласної прокуратури доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити.
Адвокат Жменяк Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, адвоката Жменяка Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції вказав, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 18 квітня 2013 року по 27 травня 2019 року, тобто з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання законної сили вироку суду, яким позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КПК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції погодився із доводами позивача про те, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, душевних переживань, втрати авторитету серед оточення, глобальних змін його життєвого укладу, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд вказав, що гарантований державою можливий розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача складає 491 109,97 грн (6 700 грн (мінімальна заробітна плата за один місяць станом на час ухвалення судового рішення) х 73 місяці + 9 днів х 223,33 грн (мінімальна заробітна плата за 1 день) = 489 100 + 2 009,97 грн).
Суд врахував, що позивач, проживаючи в с. Заньки Радомишльського району Житомирської області впродовж більше, ніж сім років, добирався у м. Бориспіль Київської області (174км) для участі у слідчих діях та безлічі судових засідань (загалом 85 судових засідань), що підтверджується матеріалами кримінального провадження, оглянутими судом, що порушувало його життєві плани та звичний ритм життя.
Крім того, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області встановлено наявність у позивача дружини, те, що він є пенсіонером. Згідно матеріалів кримінального провадження установлено, що на вихованні у позивача перебуває шестеро дітей, він позитивно характеризується за місцем проживання.
Ураховуючи установлені обставини, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди за період незаконного перебування позивача під кримінальним переслідуванням та судом у сумі 2 000 000 грн.
Установлено, що 26 квітня 2013 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України (том 1 а.с.12-20).
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки (том 1 а.с. 22-28).
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції із стадії підготовчого судового засідання (том 1 а.с. 68-73).
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та виправдано у зв'язку із недоведеністю, що в діях останнього є склад цього кримінального правопорушення (том 1 а.с.29-67).
Відповідно до даних відомостей з ЄРДР 18 грудня 2012 року до ЄРДР внесено відомості за №12012100010000090 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статі 286 КК України. 18 квітня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 виправдано (том 2 а.с. 2-35).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 5 та 6 статті 4 Закону).
Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
З матеріалів справи установлено, що позивач перебував під слідством та судом з 18 квітня 2013 року по 27 травня 2019 року, що становить 6 років 1 місяців і 9 днів або 73 місяці і 9 днів.
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції зробив висновок про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 гривень.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності завдання позивачу моральної шкоди з огляду на наступне.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судом установлено, що позивач перебував під слідством та судом 73 місяці. При цьому, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що в діянні останнього є склад даного кримінального правопорушення.
При постановлені вироку, який згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не був оскаржений стороною обвинувачення у апеляційному порядку, суд першої інстанції констатував непрофесійність, поверхневість, однобічність, необ'єктивність та упередженість досудового розслідування.
Суд першої інстанції врахував, що на момент пред'явлення обвинувачення (26 квітня 2013 рік) ОСОБА_1 перебував у віці 57 років. Окрім цього, як зазначив суд у вироку, позивач є досвідченим водієм (стаж водіння понад 40 років), будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди, орган досудового розслідування зробив висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.
Відповідно до частини 2 статті 286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Відповідно до частини 5 статті 12 КК України тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Аналіз наведених норм права, дозволяє зробити висновок, що ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, внаслідок якого настала смерть особи.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).
Посилання у апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 25 березня 2020 року справа № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року справа № 920/715/17, від 28 листопада 2018 року у справі №214/6982/13-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не обґрунтовано розмір стягнутої моральної шкоди.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди у сумі 2 000 000 грн, ураховуючи тяжкість злочину, у якому обвинувачувався ОСОБА_1 , тривалість досудового розслідування та розгляду справи, особу обвинуваченого та його процесуальну поведінку від час розгляду обвинувального акту, зазначивши відповідне мотивування у судовому рішенні.
Апеляційним судом відхиляються як такі, що не впливають на вирішення цієї справи, доводи скаржника в тій частині, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року у справі № 359/4518/13-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, проте ухвалою Київського апеляційного суду від 29 червня 2016 року у справі № 359/4518/13к вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, та при новому розгляді зазначеної справи вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Відтак, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту завдання моральної шкоди позивачу, а також в частині визначення розміру моральної шкоди, а висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на таке.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд стягнути шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , або в інший передбачений законом спосіб, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в загальному розмірі 3 000 000 (три мільйони) гривень.
Суд першої інстанції, задовольнивши позов, стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Разом з цим, оскаржуване рішення залишається таким, що ухвалено на користь позивача, проте резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, а з Державного бюджету України.
В незміненій частині після апеляційного перегляду виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року підлягає поновленню.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн».
Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року в незміненій частині після апеляційного перегляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 27 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова