18 березня 2024 року Справа № 160/33867/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, поданий через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Малькевич Наталією Володимирівною, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.09.2023 № 047350006072 щодо відмови в призначені позивачу пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву від 20.09.2023 про призначення пенсії у відповідності п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 06.05.2009 по 23.04.2015 та з 12.12.2016 по 19.09.2023.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 адміністративний позов було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: - документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України.
За даними КП «ДСС» копію вищевказаної ухвали 10.02.2024 надіслано одержувачу ОСОБА_2 . Тобто, оскільки представник позивача зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вважає, що ухвала про залишення позовної заяви без руху вважається врученою позивачеві в перший робочий день 12.02.2024 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Тобто, враховуючи приписи ч.7 ст.251 КАС України, строк для усунення недоліків з урахуванням ч.6 ст.120 КАС України до 19.02.2024.
12.02.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано копію електронної квитанції від 11.02.2024 №9710-9163-1302-0162 про сплату судового збору на суму 858,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.09.2023 року після досягнення 55-річного віку, позивач звернувся до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Вінницькій області. Рішенням відповідача № 047350006072 від 28.09.2023 у призначені пенсії було відмовлено, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Страховий стаж становить 37 років 02 місяці 02 дні, пільговий стаж за Списком 2 відсутній. До страхового стажу не зараховано періоди роботи протягом з 06.05.2009 по 18.07.2023 згідно пільгової довідки № 49 від 14.09.2023, виданої ПАТ «Метінвест Покровськвугілля», оскільки зазначена посада тракторист, зайнятий у кар'єрах, розрізах і на відвалах не відповідає посаді зазначеної в трудовій книжці НОМЕР_1 від 16.01.1992; машиніст бульдозера 5 розряду, зайнятий на гірних роботах на поверхні в технологічному процесі важких і шкідливих умовах. Згідно пільгової довідки №49 код професії вказано 8331, а згідно атестації робочих місць № 163 від 06.11.2009 атестовано професії з кодом 8333,1 що не відповідає пільговій довідці. Позивач вважає, що основним документом, який підтверджує стаж пільговий роботи є трудова книжка, а тому дії відповідача є протиправними, що стало підставою звернення з цим позовом до суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Дніпропетровського адміністративного окружного суду від 16.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача додаткові докази та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.
За даними КП “ДСС” копію ухвали про відкриття провадження 29.02.2024 надіслано одержувачам - ОСОБА_2 та Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області за допомогою підсистеми “Електронний суд” в його електронний кабінет, а копію адміністративного позову - 26.12.2023, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 15.03.2024.
Суд зазначає, що у встановлений судом строк від відповідача відзиву та витребуваних судом доказів до суду не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 18.03.2024 жодних повідомлень про неможливість подання відзиву та/або витребуваних ухвалою доказів до суду надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачу процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву та витребуваних документів.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 19.03.1998 Межівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.
20.09.2023 позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з відповідним пакетом документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.09.2023 №047350006072 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
У рішенні вказано, що:
Пенсійний вік, визначений п.2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-IV (Список № 2), становить 55 років.
Вік заявника 55 років.
Необхідний страховий стаж, визначений п.2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-IV (Список № 2) становить 30 років.
Страховий стаж особи становить 37р. 02м. 02д.
Необхідний пільговий стаж роботи з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, визначений п.2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-IV (Список № 2) становить 12 років 6 місяців.
Пільговий стаж особи відсутній.
Згідно п.20. Постанови КМУ №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
- до пільгового стажу заявника не зараховано період роботи з 06.05.2009 по 18.07.2023 згідно пільгової довідки №49 від 14.09.2023 року, виданої ПАТ "МЕТІНВЕСТ ПОКРОВСЬКВУГІЛЛЯ", оскільки зазначена посада в довідці (тракторист, зайнятий у кар'єрах, розрізах і на відвалах), не відповідає посаді зазначеної в трудовій книжці НОМЕР_3 дата заповнення 16.01.1992 року (машиніст бульдозера 5-розряду, зайнятий на гірних роботах на поверхні в технологічному процесі важких і шкідливих умовах), крім того згідно пільгової довідки №49 код професії вказано 8331, а згідно атестації робочих місць №163 від 06.11.2009 року атестовано професію з кодом 8331,1 що не відповідає пільговій довідці.
Висновок: відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу згідно поданих заявником документів.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії та зарахуванні до пільгового стажу роботи за Списком №2 періодів роботи з 06.05.2009 по 23.04.2015 та з 12.12.2016 по 19.09.2023, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, для визначення наявного трудового стажу для призначення пенсій необхідно використовувати записи в трудовій книжці і лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення загального та/або пільгового стажу.
Із записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 16.01.1992, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом встановлено, що позивач, зокрема, працював (мовою оригіналу):
- ЗАТ «Красноармійське автопідприємство «Укрбуд»:
- 06.05.2009 - принят машинистом бульдозера 5-го разряда в а/к №4, занятого на горных работах на поверхности в технологическом процессе тяжелых и вредных производств (пр.№62-к от 08.05.2009г.);
- 04.05.2011 - ЗАО «Красноармейское автопредприятие «Укрстрой» переименовано в Приватне акціонерне товариство «Красноармійське автопідприємство «Укрбуд» (пр. №95 от 04.05.2011);
- 24.04.2015 - переведен трактористом 5-го разряда автоколоны №4 (пр. №154-к от 24.04.2015);
- 12.12.2016 - переведен трактористом 6-го разряда занятого на горных работах на породном отвале ОФ, автоколоны №4 (пр. №407-к от 12.12.2016 г).
Згідно з розрахунком стажу ОСОБА_1 за ПС 047350006072 до страхового стажу зараховано 37 років 2 місяці 2 дні, в тому числі:
15.07.1985-31.12.1985 (00р. 05міс. 08дн.);
01.01.1986-08.05.1986 (00р. 03міс. 08дн.);
09.05.1986-15.06.1989 (03р. 01міс. 07дн.);
15.09.1989-31.12.1989 (00р. 03міс. 03дн.);
01.01.1990-31.12.1990 (00р. 11міс. 16дн.);
01.01.1991-31.12.1991 (00р. 11міс. 08дн.);
01.01.1992-15.01.1992 (00р. 00міс. 15дн.);
27.01.1992-15.05.1995 (03р. 03міс. 19дн.);
16.05.1995-31.08.2000 (05р. 03міс. 16дн.);
01.09.2000-27.06.2002 (01р. 09міс. 27дн.);
01.07.2002-31.12.2003 (01р. 06міс. 00дн.);
01.01.2004-28.10.2008 (04р. 10міс. 00дн.);
03.02.2009-29.04.2009 (00р. 02міс. 25дн.);
06.05.2009-30.06.2023 (14р. 02міс. 00дн.).
Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача пільговий стаж відсутній.
В ході судового розгляду справи судом з'ясовано, що підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність пільгового стажу.
Зокрема, з оспорюваного рішення вбачається, що пенсійним органом до пільгового стажу не зараховано період роботи з 06.05.2009 по 18.07.2023, оскільки зазначена посада в довідці (тракторист, зайнятий у кар'єрах, розрізах і на відвалах), не відповідає посаді зазначеної в трудовій книжці НОМЕР_3 дата заповнення 16.01.1992 року (машиніст бульдозера 5-розряду, зайнятий на гірних роботах на поверхні в технологічному процесі важких і шкідливих умовах), крім того згідно пільгової довідки №49 код професії вказано 8331, а згідно атестації робочих місць №163 від 06.11.2009 року атестовано професію з кодом 8331,1 що не відповідає пільговій довідці.
За нормами ч.2 ст.114 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають чоловіки, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 01.12.2005 за №1451/11731, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Таким чином, з викладених законодавчих норм вбачається, що правовою підставою для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є набуття нею відповідного стажу при виконанні робіт, передбачених Списком № 2.
При цьому, за правилами застосування Списку № 2, визначеними у наведених вище правових нормах, якщо пільгова робота виконувалася до 31.12.1991, то застосовується Список № 2, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173; якщо виконання пільгової роботи продовжувалося після 01.01.1992 або розпочато після цієї дати, але не більше як до 11.03.1994, то застосовується Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10; якщо пільгова робота продовжувалася після 11.03.1994 або розпочата після цієї дати, але не більше як до 16.01.2003, то застосовується Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162; якщо пільгова робота продовжувалася після 16.01.2003, то застосовується Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461.
Записи у трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо періодів його роботи з 06.05.2009 по 23.04.2015 машиністом бульдозера, зайнятий на гірничих роботах, яка належать до посад за Списком № 2 (підрозділ 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні», розділ 1 «Гірничі роботи»).
Записи у трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо періодів його роботи з 12.12.2016 по 19.09.2023 трактористом, зайнятий на гірничих роботах на родовищних відвалах, яка належать до посад за Списком № 2 (підрозділ 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні», розділ 1 «Гірничі роботи»).
Тобто, з огляду на підтвердження пільгового стажу роботи позивача записами в його трудовій книжці, потреба у наданні уточнюючих довідок з підприємства відсутня.
Судом встановлено, що для підтвердження свого пільгового стажу за Списком №2 позивач надавав відповідачу та до суду довідку про підтвердження стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що видана ПрАТ «Метінвест «Покровськвугілля» від 14.09.2023 №49, копію якої всупереч законодавчо визначеного обов'язку доказування до матеріалів справи сторонами надано не було. При цьому, суд наголошує, що ненадання уточнюючої довідки за наявності належних записів не можу бути підставою для незарахування таких періодів роботи до пільгового стажу позивача.
Водночас, суд звертає увагу, що позивачем до матеріалів справи надано довідку про підтвердження наявного стажу роботи від 24.10.2023 №12, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день в ПрАТ «Метінвест «Покровськвугілля» за професією з 06.05.2009 р. по 23.04.2015 р. (наказ №62к від 08.05.2009 р.) машиніст бульдозера 5 розряду, зайнятий на гірничих роботах на поверхні в технологічному процесі тяжких та шкідливих виробництв (код КП 8111);
з 12.12.2016 р. (наказ №407к від 12.12.2016р.) по теперішній час тракторист, зайнятий на гірничих роботах на родовищних відвалах, зайнятий в технологічному процесі тяжких та шкідливих виробництв (код КП 8111,1),
що передбачена Списком №2, розділ 1 «Гірничі роботи», підрозділ 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні». Підстава: ч.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постанова КМУ №461 від 24.06.2016 р., наказ про підсумки атестації №163 від 06.11.2009р., наказ про підсумки атестації №137 від 25.07.2014р., наказ про підсумки атестації №248 від 26.07.2019р.
Крім того, вищезазначеною довідкою встановлено, що за період з 06.05.2009р. по 23.04.2015 р. стаж роботи згідно до Списку №2 складає 5 років 11 місяців 17 днів; за період з 12.12.2016 р. по 24.10.2023 р. стаж роботи згідно до Списку №2 складає 6 років 10 місяців 12 днів. Загальний стаж роботи згідно до Списку №2 на підприємстві складає: 12 років 9 місяців 29 днів.
Однак, оскільки довідка видана після прийняття пенсійним органом оскаржуваного рішення суд на підставі положень ч.2 ст.2 КАС України не надає оцінки такому доказу.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців” та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців” встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців” при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу наведених положень вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
В подальшому наведені норми були перенесені в Інструкцію про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
Крім того, відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд зазначає, що обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
В даному випадку, суд звертає увагу, що записи щодо періоду роботи позивача з 06.05.2009 по 23.04.2015 та з 12.12.2016 по 19.09.2023 в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей з посиланням на дати та номери відповідних наказів, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим невідповідність назви підприємства, зазначеної у графі 3 розділу “Відомості про роботу” назві підприємства зазначеній на печатці при звільненні з роботи, а також відсутність відомостей про зміну назви підприємства, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Отже, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірні періоди роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , засвідчені підписами уповноваженої особи та містять печатки, а також пільговою довідкою №72 від 24.10.2023 р. відтак відсутні підстави для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Оскільки у позивача наявна трудова книжка з відповідними записами про стаж роботи у спірний період, позивачу не потрібно додатково підтверджувати страховий стаж роботи довідками з місця роботи або архівних установ у цій частині.
Суд також зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи з 06.05.2009 по 23.04.2015 та з 12.12.2016 по 19.09.2023.
Оскільки відповідачем під час судового розгляду справи не доведено зарахування до пільгового стажу роботи за Списком №2 позивача вищевказаних періодів, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом.
При цьому, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні “Великода проти України” від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі “Рисовський проти України” (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
При цьому, суд враховує, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Разом із цим, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок загального (страхового) та пільгового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Отже, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити заявлені позивачем позовні вимоги, а саме:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.09.2023 № 047350006072 щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи з 06.05.2009 по 23.04.2015 та з 12.12.2016 по 19.09.2023 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2023 про призначення пенсії у відповідності п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 858,88 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 11.02.2024 №9710-9163-1302-0162, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, шосе Хмельницьке, 7; код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.09.2023 № 047350006072 щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи з 06.05.2009 по 23.04.2015 та з 12.12.2016 по 19.09.2023 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2023 про призначення пенсії у відповідності п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 858,88 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно