Справа № 580/1174/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
27 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішенні і зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позов задоволено повністю:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області від 23.10.2023 №231250001661 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 06.07.2022 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в сумі 1211,20 грн.
20.03.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Колісніченка А.С. (далі заява) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.
Заява мотивована тим, що за наслідками вирішення спору не вирішено питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу. Тому наявні підстави для прийняття додаткового рішення.
Додатковим рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року відмовлено повністю у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Колісніченка А.С. від 19.03.2024 (вх. від 20.03.2024 № 580/1174/24) про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, що узгоджується із рішенням ЄСПЛ «Бєлоусов проти України», за яким навіть несплата адвокатського гонорару, обумовленого договірними зобов'язаннями, свідчить про те, що витрати за таким гонораром є «фактично понесеними».
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду:
договір від 13.12.2022 №13/12/2022 про надання професійної правничої допомоги;
детальний опис робіт (наданих послуг) відповідно до якого позивачу надані послуги консультації, аналізу та вивчення документів, складання позовної заяви, формування додатків, подача позову та усунення недоліків;
акт виконаних робіт від 18.03.2024 №18/03/2024 на суму 25000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у сукупності не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, зокрема не надано доказів оплати таких витрат, відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2022 між позивачем та Адвокатським бюро «Артура Колісніченко» укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 13/12/2022, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат зобов'язується у встановленому законом та цим договором порядку надавати комплекс юридичних послуг (професійну правничу допомогу), пов'язаних зі здійсненням представництва інтересів клієнта в судових та правоохоронних органах, органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності ті підпорядкування.
Пунктом 3.1 указаного договору передбачено, що розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим договором встановлюється в розмірі 1000,00 грн за годину виконаних робіт (наданих послуг).
14.01.2024 позивачем та Адвокатським бюро «Артура Колісніченко» укладено додаткову угоду до договору про надання професійної правничої допомоги № 13/12/2022, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) та розмір гонорару.
Пунктом 2 вказаної додаткової угоди передбачено, що розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим договором встановлюється у фіксованому розмірі, а саме, зокрема, 25000,00 грн за консультування у зв'язку з майбутнім позовом, аналіз та вивчення наданих документів, складання позовної заяви, формування додатків до неї та подача позову до суду, а у разі необхідності - усунення недоліків поданої позовної заяви - у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди оплата послуг за цією додатковою угодою здійснюється після завершення розгляду справи у суді відповідної інстанції (тобто після ухвалення судового рішення по суті спору) за відповідним актом виконаних робіт. Оплпта послуг за відповідним актом виконаних робіт здійснюється протягом 60-ти днів з дня підписання акта виконаних робіт.
18.03.2024 позивачем та Адвокатським бюро «Артура Колісніченко» підписано акт виконаних робіт № 18/03/2024, згідно з яким адвокат здав, а клієнт прийняв роботи (послуги), виконані адвокатом у відповідності до умов договору про надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції по справі № 580/1174/24, а саме: консультування у зв'язку з майбутнім позовом, аналіз та вивчення наданих документів, складання позовної заяви, формування додатків до неї та подача позову до суду, а у разі необхідності - усунення недоліків поданої позовної заяви - у суді першої інстанції, вартістю 25000,00 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, виходив з того, що на підтвердження оплати наданих послуг позивачем не надано жодних доказів.
Колегія суддів зауважує про безпідставність таких висновків, оскільки необхідність подання документів, що свідчать про фактичне здійснення оплати, адже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад у постановах від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 04.12.2023 у справі № 420/329/21.
Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишились умови, погоджені позивачем та Адвокатським бюро «Артура Колісніченко» у додатковій угоді від 14.01.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги № 13/12/2022 щодо порядку оплати гонорару.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів звертає увагу, що предмет спору у даній справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, судова практика у даній категорії спорів є сталою, а тому складання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль, як наслідок - сума витрат на її написання є завищеною. З цих же підстав є нерозумним і розмір гонорару.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу за подання відзиву є сума 5000,00 гривень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу, не надав оцінки їх обґрунтованості і необхідності, а тому прийшов до передчасного висновку про відсутність правових підстав для присудження таких витрат за рахунок відповідача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення заяви представника позивача.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким заяву представника ОСОБА_1 адвоката Колісніченка А.С. від 19.03.2024 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 158Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5000,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан