Справа № 576/1901/24
Провадження № 2/576/439/24
27 серпня 2024 року м. Глухів
Глухівський міськрайонний суд Сумської області
суддяУсенко Л.М.
секретар судового засіданняБірюк О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу№ 576/1901/24
за позовомОСОБА_1
до ОСОБА_2
провідшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди
учасники справи та представники:не викликались
17 липня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Осьмакова О.А. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просить стягнути з останнього 84 960,62 грн. в якості компенсації шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та завданих збитків, та 7 211,20 грн. судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25 травня 2024 року о 21-25 год. на вул. Спаська у м. Глухів Сумської області водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив ДТП з автомобілем позивача марки Audi, державний номерний знак НОМЕР_2 . Обставини ДТП та вина ОСОБА_2 встановлені постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області у справі № 576/1539/24 від 28.06.2024, яка набрала чинності.
Внаслідок ДТП йому завдано матеріальних збитків на суму 81 760,62 грн., які складаються з витрат на відновлення автомобіля, що підтверджується незалежною оцінкою. Вартість незалежної оцінки становить 3 200 грн., її проведення знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з ДТП, а тому також підлягає відшкодуванню.
Відшкодування від страховика позивач не отримав.
Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.07.2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позовну заяву.
Відповідач своїм правом надати відзив не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Жодна зі сторін не направила клопотання про розгляд справи з викликом у судове засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Безпосередньо дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що згідно постанови Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.06.2024 у справі № 576/1539/24 на ОСОБА_2 накладене адміністративне стягнення у виді штрафу за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
У згаданій постанові суд встановив, що 25 травня 2024 року о 21 год. 25 хвил. на вул. Спаська у м. Глухів Сумської області водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «BMW», реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , та здійснюючи поворот ліворуч на площу Рудченка, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, допустив занос автомобіля та здійснив наїзд на автомобіль Nissan, державний номерний знак НОМЕР_4 , що знаходився у нерухомому стані з правого боку проїзної частини, та наїзд на припаркований автомобіль марки Audi, державний номерний знак НОМЕР_5 , що знаходився з лівого краю проїзної частини дороги. Внаслідок ДТП автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Жодних відомостей про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, як відповідача так і позивача, останній не надав, обмежившись твердженням про те, що відшкодування від страховика позивач не отримав.
Із загальнодоступного реєстру страхових полісів, який розміщений на сайті МТСБУ, суд встановив, що станом на 25.05.2024 року належний відповідачу автомобіль «BMW», державний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , мав діючий страховий поліс в ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», яка є діючим членом МТСБУ. Належний позивачу автомобіль марки Audi, державний номерний знак НОМЕР_5 , станом на 25.05.2024 року також мав діючий страховий поліс в Страховій компанії «ЕТАЛОН», яка є діючим членом МТСБУ.
Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37), або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно достатті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Види обов'язкового страхування в Україні визначені устатті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-ІV) передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону № 1961-ІV).
Відповідно достатті 5 Закону № 1961-ІV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).
Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 28 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого серед іншого є шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Згідно з пунктами 32.1, 32.2 статті 32 Закону № 1961-ІV відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, а також шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений устатті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, то в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку, зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків.
Так, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.21 у справі № 147/66/17 та від 10.12.2019 у справі № 199/6524/18 сформовано позицію, що якщо позовні вимоги пред'явлено не до всіх належних відповідачів, зокрема, до страховика, суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог, визначати розмір сум, які підлягають відшкодуванню внаслідок ДТП, та здійснювати їх розподіл між страховиком у межах страхових сум і винуватцем ДТП.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) заЗаконом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).
Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Таким чином, позивач, заявивши до власника транспортного засобу, джерела підвищеної небезпеки, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована, вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, не визначив за своїм позовом належного відповідача або співвідповідача страховика - ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс», у якого власник транспортного засобу застрахував цивільно-правову відповідальність.
Отже, у цій справі належним відповідачем є ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», яка є діючим членом МТСБУ, у межах суми ліміту страхового відшкодування.
Таким чином, суд враховує, що позивач не залучив до участі у справі страхову компанію, не надав доказів, які б свідчили про звернення до страховика з заявою про відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, доказів неможливості такого відшкодування в повному обсязі або в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, доказів відшкодування якщо таке відбулося, та з огляду на вказане вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.
На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 27 серпня 2024 року.
Суддя Глухівського міськрайонного суду Л.М. Усенко